Ну ось, ви задуваєте свічку на торті — 1 рік! — і вже розумієте: «Найважче позаду, перший рік же пережили». І навіть починаєте думати, що будете робити з купою вільного (чи, правильніше сказати, невільного) часу.
Якщо на цей момент ваш малюк уже впевнено ходить — вам пощастило! Можливо, навіть спина не буде відвалюватися під час святкування. Ви зможете вдягнути підбори й, можливо, навіть мінісукню, щоб виглядати гарно й показати, як ви схудли за цей рік після пологів.
Вам навіть можуть поставити запитання: що ви думаєте про роботу? Якщо, звісно, ви ще не працюєте — хоча б частково, на пів ставки або навіть повний день (сподіваюся, що ні). І ви, цілком імовірно, замислитеся над цим серйозно.
Вступ завершено.
Чим відрізняється 2 роки від 1 року?
Почнемо з найважливішого: малюк уже починає ходити або от-от почне, і небезпека стає вертикальною — нижні розетки, сходи, виступи у душовій, собачі чи котячі миски, і взагалі все, до чого можна дотягнутися, злегка піднявшись.
Після року в дитини активно розвивається логічне мислення, починають формуватися прості взаємозв’язки, ідуть емоційний та мовленнєвий розвиток — наприклад, через звуконаслідування.
У два роки діти вже можуть подати якусь річ на прохання, віднести або покласти щось, починають і прагнуть одягатися самостійно. Саме в цьому віці проявляється перша криза самостійності — «я сам/сама!». Їх шалено цікавлять дорослі речі: мікрохвильовки, кухонний інвентар, усе, що лежить у кімнатах, — усе потрібно дослідити.
Якщо порівнювати просто: у 1 рік — це ще зовсім маленька дитина, яка не прагне бути незалежною особистістю. А от у 2 роки — це вже тодлер.
Звідки ж пішло слово "тодлер" і що воно означає?
Слово toddler походить з англійської мови й буквально означає «той, хто невпевнено ходить» (від to toddle — човгати, крокувати невпевнено). Зазвичай так називають дітей віком від 1 до 3 років — той період, коли вони вчаться ходити, говорити й активно досліджувати світ.
Вживати це слово не обов’язково, але так буде легше зрозуміти про кого йде мова.
Що робити з психікою батьків?
Одна з характерних рис розвитку дитини — це відстоювання власних інтересів, або по простому- істерики. Вони трапляються з будь-якого приводу — і навіть зовсім без нього. У соцмережах повно прикладів, і всі батьки щиро вірять, що саме вони будуть спокійно поводитися, збережуть нерви і переживуть усе з гідністю.
Такий позитивний настрій — це чудово! Можна сказати, що це вже половина успіху. Але завжди є й інша половина: день може бути невдалим, настрій — ніякий, ви поспішаєте, а дитина вимагає саме ту шапочку з лисичкою, якої не видно вже два тижні. Або взагалі не хоче вдягати жодну шапку.
Бути грубим чи агресивним до дитини — абсолютно неприпустимо. Замість цього треба обрати свій підхід: або ви хитруєте так, щоб дитина вам повірила, або терпляче пояснюєте, що "треба саме так, бо так правильно". Часто щоразу працює щось інше — рецептів наперед немає.
Психіка батьків, звісно, страждає. І що ж із цим робити?
По-перше, налаштуватися: це не разова подія — це буде повторюватися знову і знову. На жаль, але це частина процесу, а головне - розвитку дитини. По-друге, визначити свою стратегію: миритися, битися (в переносному сенсі) чи хитрувати.
Головне — пам’ятати, що колись цей період має закінчитися.
Пошук садочка — це як та межа, коли здається: “Ну от, здається, вже пора…”
Питання типу “Коли віддавати дитину в садок?” звучить постійно, і відповідь на нього зазвичай залежить не від дитини, а від втомлених батьків.
Щоб розібратися, найпростіше — просто подивитися, що є поруч. Поспілкуватися з садочками, зрозуміти умови.
Я, наприклад, коли бачила рекламу “прийом з 1.5 року”, чесно — рахувала дні до цієї позначки. Але на практиці часто мається на увазі, що дитина вже впевнено ходить (тобто може сама перебиратись через перешкоди) і самостійно їсть.
Ще важливий нюанс — бажано, щоб до цього часу затягнулося тім’ячко. Бо, як би там не було, падіння трапляються, а ризики — це реальність.
Зазвичай, більшість дітей стають достатньо готовими ближче до двох років. Вони вже можуть щось сказати, або хоча б показати, що хочуть. Їм цікаві інші діти, рух, спілкування. Це вже щось схоже на соціалізацію.
А тепер — реальність.
Садок = хвороби.
На жаль, це класика. Дитина може почати хворіти буквально з першого тижня. А за нею — і ви, і вся родина. Тому краще мати план Б: або підтримку бабусі, або няню, або домовленості на роботі, щоб не згоріти всі разом.
Вакцини — це маст. Вони не захищають від соплів, але точно знижують ризик важких ускладнень і додають трохи спокою батькам.
Ну і головне — терпіння.
Перший місяць наш малюк відходив до садка… 6 днів. І ми такі: “О, нормальний старт, дякуємо, все добре”.
Так що, якщо у вас так само — ви не одні.
Ви вже не кидаєтеся на людей за питання про другу дитину. Просто зітхаєте.
Бо найцікавіше — це як змінюється сприйняття.
Бачиш маму з “погодками” або якесь відео з інстаграму, де троє дітей і всі майже одного віку — і в голові миготить: “Серйозно? Вони свідомо пішли на це ще раз? А потім ще раз?!”
А далі — тиша. Бо ти ловиш себе на думці: “А може, й нам ще раз?..”
Це не ви божеволієте — це просто гормони. Вони обережно стирають спогади про той жах з безсонням, криками і повним перезавантаженням життя. І в мозку включається якийсь дивний механізм: “А може, було не так уже й важко?”
І отут дуже важливо. Сісти й поговорити з партнером. Не приймати рішень за інерцією.
Навіть якщо вам здається, що ви вже “за” — подумайте, чи готові ви до цього не лише емоційно, а й фізично.
А якщо “ні” — це теж нормально. І якщо хтось (навіть дуже близький) намагається тиснути, ви маєте право сказати: “Зараз ця тема для мене важка. Не чіпай, будь ласка.”
Діти — це прекрасно. Але це також важко. І це дуже відповідально. Яким би не було ваше рішення — головне, щоб воно було вашим.
Відновлення здоров’я після вагітності та ГВ.
Звичайно, за власним бажанням ви можете годувати дитину до 2+ років і більше. Проте більшість мам завершують грудне вигодовування після першого року. І саме тоді з’являється можливість поступово переходити до наступних етапів відновлення після вагітності та ГВ:
косметичні процедури (ін’єкції, лазерні методики, видалення розтяжок тощо);
прийом медикаментів (вітамінів, проходження повноцінних обстежень — наприклад, МРТ, призначення антибіотиків або інших ліків);
лікування зубів, встановлення брекетів тощо.
Варто зазначити, що в разі крайньої необхідності деякі з цих процедур можуть бути проведені і під час грудного вигодовування — але лише після консультації з лікарем.
Обов’язково потрібно перевірити не лише гормональний фон, а й рівень вітамінів, пройти базовий або розширений чекап. Якщо ви вже завершили грудне вигодовування, обов’язково зробіть огляд молочних залоз у мамолога.
Часто ми, мами, чомусь починаємо недооцінювати власне здоров’я, коли вже виносили й вигодували дитину. Але саме тоді важливо підкріпити “наш фундамент” здорового і щасливого життя.
Тиск на батьків: "а чому твоя дитина ще..."
Тиск на батьків — явище, знайоме багатьом.
«Вона ще не сіла на горщик?»
«Він ще не говорить?»
«Ти ще годуєш грудьми?»
«Чому ви так мало часу проводите разом?»
Ці питання звучать ніби випадково, але часто несуть у собі нотку осуду. І при постійному звучанні можуть нашкодити психологічній впевненості батьків.
Насправді ж у кожної дитини — свій темп розвитку, а у батьків — свої обставини й ресурси.
Тож намагайтеся пояснити тим хто запитує що замість тиску хотілося б трохи більше підтримки. Замість порівнянь — більше довіри до себе і своєї дитини.
У висновку хочеться підкреслити: ви вже відчули справжній смак батьківства, адаптувалися до складнощів і радощів нового життя. У вас, без сумніву, залишилися неймовірні спогади — перші посмішки, кроки, а можливо, й перші слова вашого малюка.
І саме зараз — ідеальний час не забувати про себе, адже коли щасливі батьки, щаслива й уся родина, а найголовніше — дитинка!
