СЕРЦЕ ЗАБИРАЙ СОБІ
“ Просто хочется поділитися своїм оповіданням.Буду рада, якщо комусь сподобається”
Врешті Тато завжди знав: рано чи пізно ця боротьба може закінчитися не так, як вони мріяли. Він не хотів навіть думати про те, що син піде першим. Робив усе, що міг, аби подарувати йому шанс на щастя, на звичайне життя.
Хвороба серця виявилася важчою й агресивнішою, ніж спочатку здавалося. Батько тримався — син потребував опори. Мама інколи тихо плакала ночами, коли віра слабшала, але хлопець не здавався. Він уперто вірив, що шанс все ще є.
Наближався його день народження. І вперше батьки не знали, що подарувати. Гроші чи речі вже не мали жодної цінності. Єдине, чого хотів син, — здорове серце. Але знайти донора було майже неможливо. Навіть сучасні пристрої та операції не гарантували успіху. Лікарі повторювали одне:
— Вам потрібен донор. Якнайшвидше.
Вони шукали. Вірили. Та марно.
І тоді батько вперше подумав про те, що всі ці місяці уникав: батьківська любов інколи важить більше за життя. Вона не рахує втрат. Вона віддає.
«Хай першим піду я… Але частинка мене залишиться з ним. Назавжди», — подумав він.
Це рішення стало для нього найважчим і водночас найпростішим. Він нікому не сказав. Хотів, щоб це був подарунок. Не звичайний, а той, що дарують лише раз у житті.
Після роботи батько прийшов до лікаря.
— Ви справді готові віддати своє серце синові?
— Так, — спокійно відповів він. — Готовий.
Він не боявся смерті. Бо знав: не зникає те, що продовжується в іншому серці. Операцію призначили на день народження хлопця. Батько підписав усі документи й мовчки пішов додому.
Увечері він довго сидів над листівкою і нарешті написав:
«З Днем народження, синку. Хоч мене більше не буде поруч, але серце забирай собі. Не сумуй — частинка мене житиме з тобою завжди».
І тихо заплакав, накривши листівку долонями.
⸻
Настав той день. Хлопця готували до операції. Поруч сиділа мама, тримаючи його за руку.
— А тато де? — запитав він.
Мама не відповіла. І в її мовчанні хлопець уперше відчув незрозумілий, але гострий біль. Наче вже знав.
В іншій операційній батько ліг на стіл так спокійно, ніби збирався просто заснути. Він заплющив очі й прошепотів:
«Серце забирай собі…»
