Ситуація із зірваними тендерами на FPV-дрони — це не просто черговий бюрократичний епізод у системі оборонних закупівель. Це історія про системну проблему, яка безпосередньо впливає на фронт.
FPV-дрони вже давно стали одним із ключових інструментів сучасної війни. Вони використовуються для розвідки, коригування артилерії та точкового ураження техніки й укріплень противника. У багатьох випадках саме їхня наявність або відсутність визначає успіх операції та зберігає життя військових.
Саме тому масштабні закупівлі таких безпілотників мають стратегічне значення.
Минулого року через систему Prozorro було оголошено великий тендер на закупівлю FPV-дронів. Загалом — 11 лотів на суму понад 2 мільярди гривень. Більшість із них виграла одна компанія — «Вирій». На ринку тоді одразу звернули увагу на дуже низьку ціну пропозицій, яку багато виробників називали демпінгом.
Однак уже за кілька днів після завершення торгів переможець відмовився підписувати сім контрактів. Причина, озвучена компанією, — значне завантаження виробництва та неможливість виконати замовлення у визначені державою строки.
У результаті, за оцінками журналістів та учасників ринку, військо могло недоотримати близько 75 тисяч FPV-дронів лише за одним цим тендером.
І тут виникає кілька принципових питань.
Перше — чи коректно працює сама модель закупівель, якщо компанія може виграти більшість лотів завдяки мінімальній ціні, а потім відмовитися від підписання значної частини контрактів?
Друге — де механізми відповідальності. Наразі чинна процедура фактично не передбачає санкцій за відмову переможця від підписання контракту. Якщо учасник із найнижчою ціною не проходить кваліфікацію або не укладає договір, лот просто переходить до наступного учасника.
Формально система працює. Але фактично це створює ризики зриву постачання критично важливого обладнання для фронту.
Третє питання — прозорість взаємодії між державними структурами та учасниками ринку. У професійному середовищі обговорювалися факти участі керівника компанії-переможця у робочих поїздках, пов’язаних із діяльністю Агенції оборонних закупівель. При цьому офіційно зазначається, що жодних трудових відносин із агентством він не має, а поїздки не фінансувалися з бюджету.
Це не обов’язково означає порушення. Але такі ситуації потребують максимальної прозорості, щоб уникнути навіть потенційного конфлікту інтересів.
Ще одна проблема — реакція контролюючих інституцій.
Ми маємо тендери на мільярди гривень, відмову від підписання значної частини контрактів та ризик недопоставки десятків тисяч дронів. Водночас офіційні відповіді державних органів поки що зводяться до загальних формулювань про «розгляд інформації» або майбутні аудити.
Для країни, яка веде війну, цього явно недостатньо.
У цій історії важливо не знайти винних заради політичного ефекту. Набагато важливіше — зробити висновки і виправити системні прогалини.
Зокрема:
• запровадити реальні механізми відповідальності за відмову переможця від контракту
• обмежити можливість демпінгу, який може призводити до зриву виконання замовлень
• підвищити прозорість взаємодії між замовниками і виробниками
• прискорити аудит і контроль оборонних закупівель
Бо в умовах війни будь-які затримки або зриви постачання — це не просто цифри у звітах.
Це питання можливостей армії і безпеки наших військових на передовій.
