Сьогодні цілий день було похмуро.
Серпневий дощ.
Осінь помахала рукою?
Сонце поступово втрачало інтерес до цієї ділянки землі, його проміння все менше пестило київські схили. Замість дотику тонкого і довгого пальчика-променя сірий діловий костюм хмар, жалобна вуаль вечірньої мряки. Немов побожна пані у церкві із щільною хусткою туманів довкола. Києве, як довго ти знаєш її, вередливу зірку? Зберігаєш спокій бо її характер циклічний і все оновиться і рано чи пізно навесні вона знову прибіжить до тебе, буде грати нетерплячим поглядом весняної кортячки і ніжно пестити дзвіницю Лаври.
