(Нещодавно відкрив для себе незаслужено маловідомого київського поета)
Красно дзвонять срібні дзвони,
темна ніч у мандри кличе,
перестуки електричок
повз освітлені перони.
Теплий віє з півдня вітер.
Як ще кинеш виклик долі?
За мале руденьке поні
я віддав би все на світі.
Жевріє вугілля рудо,
річка — наче сік з берези,
і — тривожний подих чуда.
Чорні шелюги воскресли.
Наче ніж у білі груди,
б’ють у воду срібні весла.
(мій переклад зі збірки Джойса «Дублінці»)
Прозові вірші
Сьогодні цілий день було похмуро. Серпневий дощ. Осінь помахала рукою?
Цей вірш — як несказане прощання на межі тиші. Голос, що пробивається крізь втому, біль і пам’ять, аби востаннє запитати: чи ще хтось скаже тобі "привіт"? — не з гніву, а з любові, яка більше не хоче мовчати.
Вірш за подіями базового модуля 5 редакції ДнД. Відіграно текстом на 400+ сторінок. Авторка обкладинка - пані Гудинич (в рамках її збору на донейшн постраждалим від підриву Каховської ГЕС).
Справжня війна починається не тоді, коли дзвонить шабля, а коли стихає все довкола — і залишає тебе наодинці з вибором: впасти чи йти. Бо очі, що вже нічого не значать, усе ще бачать. І питають: заради чого ти живеш?
Цей вірш — як несказане прощання на межі тиші. Голос, що пробивається крізь втому, біль і пам’ять, аби востаннє запитати: чи ще хтось скаже тобі "привіт"? — не з гніву, а з любові, яка більше не хоче мовчати.
Вірш за подіями базового модуля 5 редакції ДнД. Відіграно текстом на 400+ сторінок. Авторка обкладинка - пані Гудинич (в рамках її збору на донейшн постраждалим від підриву Каховської ГЕС).
Справжня війна починається не тоді, коли дзвонить шабля, а коли стихає все довкола — і залишає тебе наодинці з вибором: впасти чи йти. Бо очі, що вже нічого не значать, усе ще бачать. І питають: заради чого ти живеш?
