Не зможу сказати «поможіть».
Погляди їхні мов вічна отрута,
Не вийдеш ти із їхньої гри.
Поки сльози перлами котяться,
По моєму блідому обличчю.
Губи тремтять і просять пощади,
Та не почує тих благань ніхто.
В думках одне лиш речення просте,
Я хочу додому, я хочу до мами.
Шепіт лукавий і нещадний пролунав,
Відлуння шепоту в моїх думках застиг.
Зупинилось враз моє невинне серце.
«Якби не дехто, то я б тебе на місці трахнув».
І в той момент весь світ затихнув.
Не стало співу птахів, що в небі линуть,
Мене самої тоді не стало,
Коли для крику «поможіть»,
Вже не стало сенсу.
