Тебе тикають в це багно головою,
А ти все макітру свою відвертаєш.
Кажеш що усе добре, наче нічого не знаєш
Відсвяткуємо свято, чого ж там?!
Ще й застілля собі закатаємо!
Під руснявую пісню, нормально.
Адже легше жити, й не помічати,
Закрити очі, й завалити єбало.
Як так, то замкнися в кімнаті,
Закрий себе на замок.
Не помічай нічого й надалі,
За тебе все зроблять, ирод.
Цей вірш присвячений байдужим людям які не хочуть нічого розуміти. Сьогодні була трагедія на Каховському водосховищі та знайшлися люди які все ще були байдужі. Їх не так багато, але коли навколо тебе зросійщене оточення, про музику “внє палітікі” й “на якій хочу на такій і розмовляю” чую регулярно, як би не хотілось від цього відмежуватись. Інколи думається, що це я дурна і просто нічого не розумію, але я дуже рада що живу саме у 21 сторіччі та маю інтернет. Цей вірш присвячений мені минулій також, я все ще борюся з собою, але в осторонь вже не стою.
Тому боріться і прислухайтесь до себе, якби це інколи не було важко. На жаль себе не обманиш, тому самі зрозумійте, чи ви ирод, чи йдете далі.
