Автори: Дєніс Волков та Андрєй Колєсніков для Carnegie Endowment For International Peace
Оригінальний допис був опублікований 28 листопада 2023 року
Багато росіян ототожнюють свою країну з політичним режимом, який нею керує, і вважають своїм обов'язком підтримувати дії держави. Це переконання та обмежений вплив війни в Україні на повсякденне життя більшості росіян певною мірою пояснюють збереження високого рівня підтримки війни серед росіян.
За майже два роки, що минули від початку «спєциальної воєнної опєрациі» росії проти України 24 лютого 2022 року, російське суспільство звикло жити в умовах жорстокого збройного конфлікту. Значна частина населення змирилася з думкою, що жити за нинішнього стану речей доведеться ще досить довго, а отже, треба пристосовуватися до реальності, яку пересічні росіяни в жодному разі не можуть, а часто й не хочуть змінювати.
Усі наївні прогнози про те, що народне невдоволення, викликане санкціями та обмеженнями воєнного часу, накладеними на повсякденне життя, призведе до падіння режиму Владіміра Путіна, виявилися марними. Багато в чому сталося зовсім протилежне. Більшість росіян, можливо, не ідентифікують себе з режимом, але вони консолідувалися навколо Кремля, який, на їхню думку, до останнього бореться проти Заходу, що прагне знищити росію. Незважаючи на те, що така картина розходиться з реальністю, багато росіян прийняли її як найбільш логічне пояснення цього тривалого кошмару.
Звичайно, частина росіян незадоволена ситуацією. Мільйони людей виступають проти авторитаризму і кровопролиття, а деякі з них відкрито висловлюють свої погляди і чинять опір. Є також ті, кого називають «турбо-патріотами», які щиро й агресивно підтримують Путіна. Але переважна більшість апатична і просто пасивно та автоматично «в основному підтримує» те, що робить режим, чекаючи, коли «все це» закінчиться. Ця частина населення вибрала апатію: їхній стан можна назвати «навченою байдужістю». В очах таких людей Путін є легітимним лідером, тож і його «спєциальная воєнная опєрация» має бути такою ж. Чергова ритуальна імітація президентських виборів у березні 2024 року напевно підтвердить, що альтернативи Путіну немає. Апатична більшість не може нічого зробити, окрім як чекати, поки цей важкий час мине.
Водночас громадська думка в росії не є абсолютно статичною і заслуговує на більш детальне вивчення. У цій роботі досліджуються рушійні сили останніх тенденцій у громадській думці, а також зміни в суспільстві за останній рік, приблизно з серпня 2022 року по серпень 2023 року. Вона ґрунтується на нашому попередньому спільному дослідницькому проекті, який був зосереджений на перших шести місяцях війни.
Рівень підтримки «спєцоперациі»
Існує багато різних показників, що вимірюють рівень підтримки в російському суспільстві того, що влада офіційно називає «спєциальной воєнной опєрациєй». Велика кількість даних соціологічних опитувань створює сприятливий ґрунт для спекуляцій як з боку прихильників, так і опонентів путінського режиму. Одні вибирають ті дані, які в їхній інтерпретації свідчать про однозначну підтримку росіянами дій своєї армії, інші намагаються довести, що така підтримка є незначною.
Зі свого боку, ми твердо переконані в необхідності аналізу всіх наявних даних, а також виявлення та оцінки основних аргументів і обґрунтувань, що стоять за відповідями респондентів під час опитувань і фокус-груп. Такий підхід дає набагато складнішу і менш однозначну картину, ніж та, яку представляють прихильники тієї чи іншої інтерпретації дійсності.
Рівні підтримки «спєцоперациі» можна уявити у вигляді концентричних кіл, що виходять з центру (найвища підтримка) і стають дедалі ширшими, як кільця на пні, зі слабкою та умовною підтримкою назовні. Тут варто зазначити, що на початку конфлікту респонденти відкритих питань та учасники фокус-груп, які підтримували дії росії, називали бойові дії «спєциальной воєнной опєрациєй» або «СВО» (російська абревіатура цього терміну), тоді як ті, хто виступав проти, сміливо називали їх тим, чим вони є: «війною». Однак до кінця 2022 року ці розбіжності в термінології практично зникли.
Протягом усього конфлікту підтримка того, що відбувається (показник, що базується на позитивних відповідях на запитання, чи підтримують люди дії збройних сил росії в Україні), в середньому становила близько 75% (див. рисунок 1). У своїх відповідях на це питання респонденти часто говорять: «Це ж наші хлопці, наші воїни, як ми можемо їх не підтримувати?». Ключовим словом тут є «наші», яке також часто вживають представники влади: «наші хлопці». Але близько 30 відсотків респондентів обирають м'якішу відповідь - «переважно підтримую» - і часто додають щось на кшталт «війна - це погано, але треба підтримувати своїх» або «погано, що гинуть люди, але іншого виходу не було». («Іншого виходу не було» - це ще одне знайоме кліше, яке розгортають лідери країни та телевізійні репортажі). Ці голоси можна класифікувати як «слабку», «умовну» або «менш інтенсивну підтримку». Лише в середньому 45% заявляють про «сильну», «категоричну» підтримку, обираючи варіант «однозначно підтримую».
Мотиви та демографічні характеристики підтримки
Майже кожен, хто висловлює підтримку діям російських військ, може пояснити свою позицію. Широкі почуття патріотизму («я підтримую росію», «я на боці своєї країни» тощо) є найпоширенішим мотивом підтримки (19%). Далі йдуть три основні офіційні цілі «спецоперації»: захист росії (включаючи її територію і суверенітет), знищення українських націоналістів (фашистів, нацистів тощо) і захист російськомовних на Донбасі (наших братів, земляків, дітей). Кожна з цих трьох тем згадується в 14-16% відповідей. Прикметно, що між сильними і слабкими групами підтримки немає великої різниці в тому, які причини називали респонденти. Перші, можливо, трохи більше індоктриновані і частіше згадують необхідність «боротьби з українськими нацистами». Що стосується демографічних показників, то традиційні прихильники путінського режиму (старші респонденти і телеглядачі) також підтримують військову операцію. Чоловіки висловлюють більшу підтримку, ніж жінки.
Ще одним показником підтримки поточного розвитку подій є питання про те, чи повинна країна припинити воювати і сісти за стіл мирних переговорів. Тут показники підтримки скромніші: з серпня 2022 року по серпень 2023 року 42% респондентів виступали за продовження бойових дій (з піком у 48% у травні, можливо, через захоплення росією українського міста Бахмут та атаки на прикордонні російські міста, що, можливо, посилило настрої респондентів). Водночас, близько половини опитаних послідовно підтримують припинення вогню (у тому числі до третини тих, хто заявляє, що підтримує дії російських військ: докладніше див. наступний розділ). Проте, як показують фокус-групові дискусії, значна частина тих, хто підтримує припинення конфлікту, покладає вирішення цього питання на уряд («хто ми такі, щоб говорити, нехай вирішує керівництво» або «там, нагорі, знають краще»).
Сильна підтримка продовження військової операції (відповіді «однозначно продовжувати») в середньому становила 26% за той самий період. Приблизно такою ж є кількість тих, хто активно допомагає військовим шляхом збору коштів. Двадцять два відсотки росіян налаштовані особливо про-воєнно і вважають, що припинення вогню не можна допустити за жодних обставин.
Іншими словами, близько п'ятої частини населення росії є активними і безкомпромісними прихильниками війни. Багато з них - чоловіки пенсійного віку, які в цілому задоволені своїм становищем і підтримують уряд і армію. (Рівень освіти і доходу, схоже, суттєво не впливає на відповіді респондентів). Ці ж сегменти підтримують часткову мобілізацію. Це люди, які точно не будуть служити в армії самі, тому для них немає жодних особистих ризиків. Вони легко можуть відправити в окопи інших, піклуючись про «наших хлопців» на відстані. Ті, хто висловлює таку позицію, кажуть: «не можна зупинятися на півдорозі, треба довести справу до кінця», «якщо ми зараз зупинимося, то програємо цю битву», «шляху назад немає». Починаючи з другої половини минулого року, у відповідях все більше відчувається гіркота. Логіка така: ми занадто багато пожертвували заради цієї справи, щоб зараз здатися.
Рівні антивоєнних настроїв
Ті, хто не підтримує російські збройні сили, у своїх відповідях демонструють послідовну антивоєнну позицію. Ця цифра досить стабільна і в середньому становить 19-20% протягом усього періоду опитування (див. рисунок 2). Ще 7% важко відповісти на питання, але ми не вважаємо, що їх слід автоматично відносити до тих, хто виступає проти війни. За своїми відповідями на інші запитання вони ближчі до тих, хто пасивно підтримує «спєциальную воєнную опєрацию».
Ще один висновок, який суттєво не змінився з початку конфлікту, полягає в тому, що найбільш чіткі антивоєнні позиції висловлюють ті росіяни, які виступають проти чинної влади. Це насамперед молоді люди з великих російських міст, які переважно отримують інформацію з інтернету і менш схильні до індоктринації пропагандою, що домінує в телевізійному висвітленні війни. Однак ті, хто виступає проти війни, все ще становлять меншість у всіх вищезгаданих групах.
Мотиви антивоєнних поглядів
Противники «спецоперації» пояснюють свою позицію насамперед гуманітарними причинами. Вони кажуть, що «війна - це завжди погано», що вони «за мир» і «проти війни» (22% респондентів). Вони також посилаються на втрати серед військовослужбовців і цивільного населення України: «люди гинуть», «люди страждають» (21%). Лише близько 13% тих, хто висловлює антивоєнну позицію, не просто виступають за мир, а готові покласти відповідальність за те, що відбувається, на власну країну («ми це почали», «це не наша земля», «це агресія» тощо).
Як і у випадку з підтримкою «спєцопєрациі», антивоєнну позицію не можна виміряти за допомогою єдиного показника. Наприклад, відсоток тих, хто відкрито виступає проти «спєцопєрациі», приблизно дорівнює кількості тих, хто вважає, що «росія повинна піти на певні поступки Україні» заради припинення бойових дій і підписання мирної угоди. Кількість росіян, які дотримуються цієї точки зору, не змінювалася протягом трьох опитувань, проведених з лютого по серпень 2023 року, коливаючись на рівні близько 20%.
Варто нагадати, що в середньому близько 50 відсотків росіян виступали за початок мирних переговорів з серпня 2022 року по серпень 2023 року. Це число досягло свого піку восени минулого року, після оголошення часткової мобілізації. Страх, викликаний цією подією, спричинив зростання цього показника з 44% у серпні до 57% у вересні 2022 року, оскільки росіяни почали усвідомлювати, що війна так чи інакше зачіпає кожного. Коли мобілізація завершилася, страх у суспільстві відступив, і кількість прихильників мирних переговорів повернулася до середньорічного рівня.
П'ята частина населення весь цей час рішуче виступала за мирні переговори. Однак щонайменше половина тих, хто хотів би бачити припинення вогню, не бажає йти на жодні поступки українцям. Згідно з опитуваннями, більшість росіян (92% у серпні 2023 року) загалом виступають за обмін військовополоненими між країнами. Також існує підтримка негайного припинення вогню (72%, тоді як 21% вважають це абсолютно неприйнятним). Ідея повернення окупованих територій в обмін на мир не користується великою підтримкою: менше 25% респондентів схвалюють цю ідею (див. рис. 3). Ці цифри свідчать про те, що російське суспільство поки що не готове до відчутного компромісу з Україною.
Ті, хто не зміг відповісти
Лише близько 10% опитаних «Лєвада-центром» не змогли висловити свою позицію щодо основних питань: підтримка російських військ, мирні переговори чи продовження бойових дій, прийнятність тих чи інших компромісів. Це важливо, оскільки деякі дослідники штучно завищують цю цифру до третини населення, яке потім зараховують до противників війни. Ми рекомендуємо не робити таких висновків. На нашу думку, інші відповіді цих респондентів свідчать про те, що вони не дуже уважно стежать за поточними подіями, що є однією з причин, чому вони не можуть відповісти на інші суттєві питання. Люди в цій групі, як правило, молодші за інших, і серед них більше жінок.
Небажання протестувати
У нашій попередній роботі ми показали, що росіяни, які виступають проти війни, рідко готові до протестів. У цьому відношенні мало що змінилося. Більше того, опитування показують, що противники «спєцоперациі» набагато менше, ніж її прихильники, схильні обговорювати події в Україні зі своєю сім'єю (29% проти 53%), не кажучи вже про те, щоб висловлювати свою позицію іншим людям (9% проти 16%). Враховуючи цей контекст, можна очікувати дуже низької протестної активності. Ризики, пов'язані з участю в протестах, залишаються надто високими. Будь-які вуличні протести придушуються негайно і жорстко, як і будь-які інші прояви невдоволення режимом. Незгодних можуть оголосити «іноземними агентами«, звільнити з роботи, притягнути до адміністративної та кримінальної відповідальності. (Кількість людей, які зіткнулися з такими заходами, ретельно відстежує правозахисний проект «ОВД-Інфо»).
Важко позбутися враження, що російське суспільство дійшло висновку, що протести є марними і що влада в будь-якому випадку зробить те, що хоче. Це відображає низку подій останніх років, включаючи згасання протестів на Далекому Сході на підтримку заарештованого губернатора регіону Сєргєя Фургала у 2020 році, розгін протестів на підтримку опозиціонера Алєксєя Навального у 2021 році та початкову хвилю антивоєнних протестів у лютому-березні 2022 року.
Варто також взяти до уваги суспільну консолідацію навколо режиму, що відбулася в лютому-березні 2022 року (див. наступний розділ), яка привела на бік влади частину колишніх інакодумців.
У 2022 році відбулася помітна серія протестів проти часткової мобілізації в етнічних республіках Дагєстан, Бурятія та Якутія, в яких брали участь переважно дружини та матері призовників. Подібні (хоча й нетривалі) протести відбулися також у Москві та Санкт-Петербурзі. Проте жоден з цих протестів не набув масового характеру. Серед громадськості (не плутати із залишками російського громадянського суспільства, які залишилися всередині країни і на які припадає значна кількість судових переслідувань антивоєнних росіян) переважає думка, що протестувати небезпечно і безперспективно.
Соціально-політичний контекст поглядів на війну
Причини сталості громадської думки щодо «спєциальной воєнной опєрациі» можна зрозуміти лише в ширшому контексті суспільних настроїв у 2022-2023 роках. Ключовими факторами є рейтинги схвалення діяльності влади, самооцінки респондентів, думки щодо соціально-економічної ситуації в країні та очікування на майбутнє. Якщо ми подивимося на показники до лютого-березня 2022 року, то консолідація навколо режиму - що відображається в рівні підтримки всіх державних інститутів, включаючи правлячу партію «Єдіная Россія», - яка відбулася одразу після оголошення Путіним «спеціальної військової операції», не викликає подиву. Наприклад, рейтинги Путіна почали зростати, коли росія і Захід обмінювалися звинуваченнями напередодні конфлікту. За три місяці з листопада 2021 року до середини лютого 2022 року рейтинг Путіна зріс на 8 відсоткових пунктів з 63% до 71%, а з кінця лютого до березня 2022 року, після російського вторгнення, він піднявся ще на 12 відсоткових пунктів (до 83%).
Другий сплеск майже ідентичний тому, що спостерігався в лютому-березні 2014 року, коли рейтинг президента зріс з 69% до 80% після анексії Криму росією і подальшого різкого погіршення відносин країни із Заходом (див. рисунок 4).
Ефект згуртування навколо режиму на початку військового конфлікту не є унікальним для росії, і не є безпрецедентним у самій росії: сьогоднішні суспільні настрої нагадують патріотичний сплеск, що спостерігався на початку Першої світової війни.
Уважні читачі цих опитувань не здивуються, дізнавшись, що більшість росіян розглядають нинішнє протистояння не як конфлікт між росією та Україною, а скоріше як конфлікт між росією та Заходом через Україну. Такі інтерпретації вже циркулювали у 2021 році, а масована військова допомога, надана Заходом Україні, лише переконала цих респондентів у тому, що вони мали рацію з самого початку. Варто зазначити, що саме так російське суспільство інтерпретувало й інші нещодавні військові конфлікти, в яких брала участь їхня країна: зокрема, Грузію у 2008 році, Україну у 2014 році та Сирію з 2015 року.
Влада активно заохочує негативне сприйняття Заходу та історії конфронтації з ним - у тому числі за радянських часів - за допомогою пропаганди та інших засобів. Ці зусилля зміцнюють у суспільстві уявлення про те, що Захід і його прихильники прагнуть лише одного - знищити росію. У цьому світлі виправдання путінським режимом початку конфлікту виглядає поважним і майже вкоріненим у російській історії. Часте використання слова «екзистенційнийЈ передає перманентний і глибинний характер цієї нібито неминучої конфронтації із Заходом.
Ціна лояльності
Питання, пов'язані з економічною ситуацією, також виявляють кілька ключових тенденцій. Шок, спричинений запровадженням санкцій, найкраще відобразився в індексі великих покупок, який розраховується на основі одного й того ж запитання - чи зараз хороший чи поганий час для здійснення великих покупок - яке ставиться кожні два місяці. З лютого по квітень 2022 року цей індекс різко впав з 90 до 59 пунктів, що означає, що люди відкладали великі витрати з огляду на невизначеність ситуації. Але вже через два місяці індекс відскочив до 74 пунктів і продовжив стабільно зростати, сягнувши піку в 100 пунктів у червні 2023 року. Така динаміка індексу свідчить про те, що люди адаптувалися до нових економічних умов лише за один рік. Коментарі фокус-груп у квітні 2022 року показали перші ознаки такої адаптації: респонденти говорили про зосередженість на особистому житті, вирішенні економічних проблем, пристосуванні до підвищення цін, але не виявляли ознак паніки. У травні-червні 2022 року ця успішна адаптація знайшла своє відображення і в результатах опитувань (див. рисунок 5).
Водночас оцінка респондентами власного економічного становища (як поточного, так і перспективного) залишалася практично незмінною з лютого по квітень 2022 року. Іншими словами, люди пережили шок, але ситуація стабілізувалася настільки швидко, що мало хто відчув, що їхнє власне економічне становище різко погіршилося. Швидка реакція уряду на стабілізацію банківської системи, ймовірно, відіграла ключову роль в утриманні ситуації під контролем. Підвищення відсоткових ставок за ощадними рахунками переконало людей повернути свої гроші до банків після масового зняття коштів наприкінці лютого та в березні. Якби банківська система зазнала краху тоді, ми, ймовірно, спостерігали б зараз зовсім інші суспільні настрої.
Очікувалося, що першими, хто відчув на собі удар санкцій, будуть вестернізовані мешканці великих міст. Такі люди більш схильні тримати свої заощадження в іноземній валюті або нерухомості, а також володіти власністю за кордоном. Однак таких людей лише кілька відсотків від загальної кількості населення. Частина цих людей швидко втекла з країни, а ті, хто залишився в росії, мали достатньо ресурсів для адаптації. Для більшості населення економічний і фінансовий шок був насправді досить обмеженим. Починаючи з літа 2022 року, спостерігалася тривала стійка тенденція до більш позитивних оцінок ситуації, в якій опинилися люди (див. рисунок 5).
Причиною цього, як видається, є підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій та субсидій, яке набуло чинності 1 червня 2022 року , а також великі виплати «учасникам СВО» (ці виплати мають бути скориговані на інфляцію на початку наступного року). Як нещодавно сказала одна з респонденток опитування у відповідь на відкрите запитання про те, чому життя стало кращим: «Мій син на війні, він надсилає гроші додому». Так само респонденти відповідали наприкінці минулого року, пояснюючи, чому, на їхню думку, «країна рухається в правильному напрямку». Отже, можна стверджувати, що значною мірою стабільність громадської думки в росії у 2022-2023 роках була досягнута завдяки значним державним соціальним виплатам населенню.
Усі ці кроки вказують на посилення державного контролю над економікою та посилення патерналістських настроїв у російському суспільстві. Режим зацікавлений у тому, щоб купити лояльність своїх основних прихильників, тобто людей, які значною мірою залежать від державних подачок. До таких людей належать працівники бюджетної сфери, соціально вразливі верстви населення, учасники бойових дій та їхні сім'ї. Масштабні соціальні виплати та підвищення зарплат, зосереджені на державному та військовому секторах, призвели до зростання реальних доходів багатьох домогосподарств. Не дивно, що державна пропаганда не втрачає нагоди підкреслити причетність Путіна до підтримки динамічного «суверенного» економічного зростання і зміцнення системи соціального захисту. Путін також демонструє, що порядок денний мирного часу є досить важливим для нього: він часто зустрічається з підприємцями, інноваторами з ІТ-сектору, обдарованими дітьми та багатодітними сім'ями.
Більшість росіян розуміють, що війна в Україні не закінчиться найближчим часом, і намагаються не надто зосереджуватися на військових темах або подіях на фронті. Вони вважають за краще зосередитися на власному житті. Утримуючись від оголошення чергової хвилі мобілізації, владі вдається підтримувати суспільний спокій і байдужість. Вона присипляє людей пропагандою і купує їхню підтримку фінансовою допомогою. Цілком можливо, що ця стратегія з часом викриє різні недоліки нової економічної моделі країни - наприклад, хронічний бюджетний дефіцит, інфляцію та інші економічні проблеми. Однак технократичний блок в уряді вже деякий час демонструє свою здатність керувати такими небажаними процесами і стабілізувати їх - принаймні, в короткостроковій перспективі. Звичайно, навряд чи хтось може стверджувати, що основи російської економіки є стабільними чи бажаними. Можна припустити, що якби режим і його політика змінилися, ті, хто зараз підтримує «спєциальную воєнную опєрацию», могли б з легкістю змінити свій світогляд.
Грубе пробудження
Оцінки респондентами власного настрою залишалися стабільно позитивними протягом останніх півтора року, за одним помітним винятком - періодом часткової мобілізації наприкінці 2022 року. Настрої людей не зазнали значних змін з початком військового конфлікту, на них не вплинули економічні санкції та пов'язані з ними економічні проблеми. Навпаки, як зазначалося вище, вже влітку 2022 року суспільні настрої стали більш оптимістичними, оскільки більшість людей адаптувалися до нових економічних умов. Військові втрати, такі як відступ з Харківщини чи Херсонщини, також не вплинули на суспільні настрої. Така поведінка може бути пов'язана з тим, що респонденти схильні розділяти особисті та державні проблеми. Загальне відчуття полягає в тому, що хоча країна може мати проблеми, ці проблеми не повинні впливати на приватне життя чи матеріальний добробут конкретної людини. Безумовно, громадськість пережила перший шок на початку 2022 року, коли почалася війна. Росіяни почали уважніше стежити за подіями, хоча й не показували, що відчувають страх. Незабаром війна стала віддаленою проблемою для більшості людей. Ця фаза тривала до вересня 2022 року, коли було оголошено часткову мобілізацію і суспільні настрої різко погіршилися.
За тридцять років регулярних соціологічних опитувань країна не бачила такого різкого і стрімкого падіння суспільних настроїв. Величезний стрес, викликаний звісткою про мобілізацію, частково виник через те, що критерії призову були абсолютно незрозумілими, що створювало враження, що призвати можуть будь-кого. Здавалося, що війна в Україні торкнулася кожного, але люди не хотіли брати в ній безпосередню участь. Не дивно, що відсоток прихильників мирних переговорів у цей період сягнув історичного максимуму (він зріс з 44% у серпні до 57% у жовтні 2022 року). Водночас рейтинг Путіна знизився, хоча й не дуже суттєво: з 83% у липні-серпні до 77% у вересні 2022 року.
Утім, шок від мобілізації було подолано досить швидко. Перші ознаки цього були помітні вже наприкінці вересня 2022 року. Так суспільство відреагувало і на уточнення правил призову, і на повернення додому частини людей, призваних помилково, і на частковий характер мобілізації. На початку листопада влада оголосила про завершення мобілізації, але певний рівень тривоги залишився. Значна кількість сімей просто змушена була змиритися з військовим конфліктом, з тим, що члени їхніх родин опинилися на фронті, і з ризиками латентної мобілізації. Більшість росіян, однак, змогли повернутися до звичного способу життя і заблокувати будь-які новини з України, вкотре дійшовши висновку, що події там їх безпосередньо не стосуються. Цього виявилося достатньо, щоб показники настроїв повернулися майже до рівня, який був до мобілізації.
По суті, було відновлено старий суспільний договір, і замість загальної мобілізації люди отримали емоційно-психологічну демобілізацію. «Спєціальная воєнная операция» може затягнутися, але влада запевнила суспільство, що нею займатимуться професіонали, добровольці та контрактники - в обмін на загальну підтримку суспільства. Більшість прийняла цю лінію аргументації.
В результаті росіяни отримали можливість адаптуватися до останніх подій. Більшість елементів повсякденного життя залишилися незмінними. Все відбувається в керованій або обмеженій формі: мобілізація, військова економіка, зміна рівня і якості життя. Це дає людям час і сили адаптуватися до нових умов. Примітно, що плани запровадження електронних повісток і розширення вікового діапазону осіб, які підлягають призову, практично не вплинули на громадську думку, можливо, через їхній обмежений масштаб. Якщо в перші тижні мобілізаційної кампанії росіяни вважали, що вона може торкнутися всіх, то розширення призову стосується конкретної і набагато меншої групи людей. Загальне ставлення, схоже, таке: вас можуть не зачепити, тому панікуйте лише тоді, коли це дійсно станеться і торкнеться вас особисто.
Російська влада, вочевидь, винесла урок з реакції громадськості на часткову мобілізацію. Наразі вони вважають за краще набирати солдатів-контрактників і добровольців. Нещодавно російські чиновники заявили, що таким чином було мобілізовано 280 000 осіб, хоча достовірність таких тверджень важко підтвердити. Респонденти висловлювали роздратування з приводу розповсюдження призовних плакатів і листівок, реклами в соціальних мережах і призовних стендів у торгових центрах. Але все це набагато краще, ніж примусовий призов за місцем роботи або затримання та мобілізація на станції метро. Поки за тебе воює хтось інший, ти можеш заплющити очі на багато речей.
Наскільки достовірними є дані опитувань?
Опитування, на які ми посилаємось, є національними репрезентативними опитуваннями, в яких взяли участь 1 600 осіб. Надійність кожного опитування розраховується відповідно до рекомендацій Американської асоціації з вивчення громадської думки. Середній відсоток відповідей для даних, розрахованих за цим методом у 2022 році та січні-серпні 2023 року, становив 27 відсотків. Це трохи менше, ніж середній показник за 2021 рік (31%), але більше, ніж у 2020 (25%) та 2019 (20%) роках. Американські опитування National Elections Studies, які вважаються золотим стандартом соціологічних досліджень американської політики, мають схожий показник відмов. Тому неправильно припускати, що росіяни масово відмовляються від участі в опитуваннях. Ситуація мало змінилася з лютого 2022 року.
Ми присвятили окреме дослідження питанню перерваних інтерв'ю.Цей аналіз показав, що їхня кількість майже не змінилася з часом. Лише від двох до семи інтерв'ю - незначна кількість в опитуваннях з приблизно 1600 осіб - переривалися в кожному опитуванні у 2022 році, коли з'являлися питання, пов'язані з Україною та «спєцоперациєй». У цьому відношенні питання на цю тему нічим не відрізняються від будь-яких інших: якщо респонденти погоджуються відповідати, вони, як правило, проходять до кінця опитування (особливо якщо формат опитування - особисте інтерв'ю).
Нарешті, часто кажуть, що респонденти стикаються зі зростаючим тиском з боку влади та проурядових ЗМІ, і тому вони бояться дати «неправильну» відповідь, тобто опитуванням не можна довіряти, оскільки вони не відображають того, що люди «насправді» відчувають. Проте, як писав поет Джон Донн, «Жодна людина не є островом, що існує сам по собі; кожна людина є частиною континенту, частиною головного». Іншими словами, людина ніколи не є вільною від зовнішніх впливів, чи то ЗМІ, чи то політиків, чи то чужих поглядів. Фактично, навіть здатність людини визначити «правильну» або «соціально прийнятну» відповідь свідчить про існування громадської думки, яка змушує індивіда конформно підкорятися. А конформізм, у свою чергу, змушує людей діяти в соціально прийнятних межах. Іноді вони роблять це зі страху, але далеко не завжди. Частіше це бажання бути частиною мейнстріму. Така поведінка також свідчить про те, що багато людей не мають власної послідовної думки з цього питання.
Післямова: Колективний доктор Стрейнджлав?
Російська масова свідомість застрягла між двома суперечливими поглядами: «ми повинні закінчити те, що почали, ми вже втратили занадто багато, щоб зупинятися зараз, тільки перемога буде достатньою» (таку думку висловлюють близько третини тих, хто виступає за продовження війни) і «занадто багато наших хлопців гине, занадто багато жертв з обох сторін» (цю думку поділяє близько половини тих, хто виступає за мирні переговори). Хоча суспільство втомилося від «спєціальной воєнной опєрациї», існують різні погляди на те, як повинні закінчитися бойові дії. Проблема полягає в тому, що пересічний росіянин вважає своїм обов'язком підтримувати те, що держава вважає моральним і правильним. Це пояснює зростання підтримки репресивних і обмежувальних законів. Більше того, згідно з опитуванням, проведеним у травні 2023 року, дві третини респондентів заявили, що підтримали б більшою чи меншою мірою друга або члена сім'ї, який вирішив піти воювати. П'ятдесят три відсотки не схвалюють тих, хто виїжджає з країни, щоб уникнути призову до армії: ще одне відображення почуття обов'язку.
Деякі дані, однак, вказують на сумніви, які можуть мати респонденти. Якби вони могли повернутися в минуле, 48% з них все одно підтримали б «спєціальную воєнную опєрацию», а 39% - ні: значна кількість, яка співвідноситься з 41% росіян, які вважають, що «спєцоперація» принесла більше шкоди, ніж користі (38% вважають навпаки). Іншими словами, багато людей підтримують урядові ініціативи, визнаючи при цьому шкоду, яку вони завдають. Це говорить нам дещо про механізм прийняття рішень людьми: вони підкоряться будь-чому, що вирішить уряд. Багато росіян ототожнюють свою країну з політичним режимом, який нею керує. Цитуючи учасників фокус-груп: «Доля країни висить на волосині». Насправді, на кону - доля режиму, і його інтереси не обов'язково є синонімом інтересів країни. Однак не так багато людей поділяють таку точку зору.
Навіть з плином років російське суспільство так і не змогло емансипуватися від держави. Для більшості людей інтереси держави, особливо на символічному рівні (наприклад, російський гімн, прапор Російської Федерації, президент, збройні сили), ототожнюються з національними інтересами. «Спєциальная воєнная операция» оголила це явище. При низькому рівні довіри до влади у повсякденних справах, держава все ще сакралізується як така, що веде «оборонну» та «визвольну» боротьбу проти «нападу» уявного ворога на батьківщину.
Держава продовжує створювати домінуючу громадську думку за допомогою пропаганди. Цей успіх штучно формує попит на фальшиву імперську велич країни. Російське суспільство ще не виробило імунітету проти таких кроків держави. Звичайно, російська громадськість не є якимось колективним доктором Стрейнджлавом, який «навчився перестати хвилюватися і полюбити бомбу». Але процеси, якими суспільство засвоювало ідеї та події за останні двадцять місяців тривалої «спєцоперациі», заплямували моральність людей і спотворили їхнє відчуття реальності. Ще рік тому ця частина суспільства, можливо, воліла б сховатися від реальності. Сьогодні вона живе у штучному світі, в якому російська нація виконує месіанську місію і захищається від Заходу, який прагне її знищити.
