Це той випадок, коли випадково опиняєся в музеї (а, може, і не випадково… — хтозна) та невмисно доторкнувся до експонату…до невеличкої статуетки з мармуру…І раптом зринають фантазії…
************
Біле поле — надприродне, безцінного поле.
Лиш завмерле воно, нерухоме, без дихання.
Тільки шир та гладінь необмежності!
Та думок, відчуттів таємничості…
В чарах серпанкових з пальців —
Звуки видовжено неспішні в полисках воску
До світу невтілених словом та піснею.
Біле поле — із поглядом навстіж очима у вирій буденності.
Руни…та луни.
Камінні об”ємності.
Образи білі.
Самотність та зреченість.
Біле поле —- уважність та зосередженість.
Від долонь — і тепло, та утомленість дотиком ночі.
Від ночі — нічниці…дрімнивиці.
Віки та вії — штори зіркові, що озірковані в холоді, в інію вічності.
Біле поле — волосся хвилеподібні опади в м”якості сяйва
У тиші місячній, срібній.
…І рухи раптові постаті дивної!
Жести закличні.
Порухи рук.
Грудей висока оголеність — дихання їх і легке, та утомлене.
Усміх в очах.
І в устах — промовиста стриманість та мовчання, яке —
ВІдлуння байдужості!
…Біле поле — тіло…тіло.
