За словами аналітиків, гігантські металургійні заводи, розташовані на українському узбережжі, після вторгнення перетворилися на руїни, які неможливо відновити, а здобутки Росії можна оцінити як «практично нульові».
Київ, Україна – Перші спогади Марії Бубнової про Азовське море пов’язані з маленькими вітрильниками, які вона з друзями орендувала, щоб покататися його теплими, майже прісними водами.
«Це була наша традиція — збиратися раз на рік», — розповідає Al Jazeera темноволоса бізнесвумен, переселенка і мати двох дітей.
Нині Азов уже не є місцем ностальгійних спогадів для таких українців, як вона. Після вторгнення Росії в Україну у 2022 році море повністю опинилося під її контролем, і сотні тисяч людей були змушені втекти.
Бубнова виросла у Маріуполі – південно-східному місті з майже півмільйоном мешканців і найбільшому порту на Азові. Наймілкіше море у світі, що за площею дорівнює Швейцарії, після розпаду СРСР у 1991 році було поділене між Україною та Росією.
Тоді курорти та санаторії співіснували тут із двома гігантськими металургійними заводами, що виробляли 40% української сталі й забруднювали морське повітря.
Минаючи рибальські флотилії та переповнені пляжі, десятки вантажних суден перевозили мільйони тонн сталевих слябів разом із зерном, рослинною олією та вугіллям до Чорного моря і далі – в Середземномор’я.
Близько 1 500 км українського узбережжя Азова були популярними бюджетними напрямками для сімей із дітьми, які могли безпечно бавитись у мілкій воді майже без хвиль.
Дорослі ж їхали до санаторіїв, які пропонували лікувальні грязі й термальні води для боротьби з артритом, шкірними захворюваннями та алергіями.
«Ще з часів [російських] царів люди їдуть на Азов за оздоровленням», – каже Бубнова.
«Не забрали нічого»
У 2011 році Бубнова з чоловіком Сергієм почали продавати овочі та фрукти в Маріуполі, а згодом розширили бізнес до масового виробництва салатів і солінь. Згодом Росія почала ускладнювати їхню справу. У 2014 році Москва анексувала Крим, північно-східна частина якого омивається Азовом, та допомогла сепаратистам створити дві тоталітарні, економічно нежиттєздатні «квазідержави» на північ від Маріуполя.
Родина Бубнових більше не могла продавати продукцію в тих регіонах через «пункти пропуску» та «митниці», — розповідають вони.
Вони отримали грант від Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) на виробництво заморожених супів, але започаткувати цей бізнес завадила повномасштабна війна Росії у лютому 2022 року.
Маріуполь постраждав найбільше серед українських міст: російські літаки та артилерія цілодобово бомбардували місто, вбиваючи десятки тисяч мирних жителів і руйнуючи металургійні заводи, інші підприємства та бізнес.
Марія Бубнова з чоловіком втекли з міста в середині березня минулого року.
«Ми нічого не взяли, просто пішли», – пригадує вона.
Обстріли зруйнували їхнє обладнання вартістю сотні тисяч доларів, а квартиру відібрала окупаційна «влада».
Бубнова з двома дітьми втекла до Нідерландів. Вони були серед сотень тисяч українців, які залишили Схід України.
Знищений ВВП
Після вторгнення 2022 року Україна втратила весь Азов. За кілька тижнів російські війська захопили все узбережжя, створивши «сухопутний коридор» для зміцнення контролю над Кримом.
Москва оголосила Азов своїм «внутрішнім морем», а в 2023 році президент РФ Володимир Путін підписав указ, що забороняє Україні використовувати Азов.
Втрата Азова завдала нищівного удару по економіці України.
Море «завжди мало стратегічне економічне значення для України, насамперед як центр логістики й експорту», – розповідає Al Jazeera Марина Горбашевська, завідувачка кафедри менеджменту та фінансів Маріупольського державного університету, перенесеного до Києва.
Вона також залишила Маріуполь у середині березня 2022 року.
Україна втратила близько 10–12% свого ВВП, але ця цифра може бути «значно вищою» через знищення металургійних заводів у Маріуполі, додає вона.
Разом із мінеральними ресурсами інших окупованих Росією територій на північ і схід від Азова, втрати України сягнули 12,4 трильйона доларів, згідно з дослідженням канадської компанії SecDev на замовлення The Washington Post у 2022 році.
Серед втрат – майже дві третини вугільних шахт України, дві п’ятих металургійного потенціалу, третина рідкоземельних металів (зокрема й літію), п’ята частина запасів природного газу та 11% нафтових родовищ.
Щоб посилити контроль над Азовом, Москва почала зводити кільцеві дороги та залізничні колії навколо моря.
Для Москви «приєднання» Азова стало пропагандистським інструментом і кроком до посилення державного контролю над економікою.
«Росія використовує гасло про Азов як “внутрішнє море” для пропаганди й враховує витрати на інфраструктуру [навколо моря] для стимулювання внутрішнього попиту на промислове виробництво за держзамовленнями», – пояснює київський аналітик Олексій Кущ.
Піррова перемога на масових похованнях
Втрати України не обов’язково означають виграші для Росії.
Металургійні заводи Маріуполя вже не підлягають відновленню, а виробничі процеси, що потребували залізної руди з центральної України, навряд чи коли-небудь повернуться до повноцінної роботи.
«У промисловому сенсі здобутки Росії майже нульові», – каже Кущ, бо тепер Москва може використовувати лише промислову зону міста Мелітополя за 200 км на захід від Маріуполя.
Москва заявляє про «відновлення» Маріуполя, але українські чиновники стверджують, що новобудови зведені на масових похованнях убитих мирних жителів.
Попри те, що повітря в районі Маріуполя стало чистішим, морська вода перебуває у жалюгідному стані через зруйновану каналізацію та забруднення від обстрілів.
Значною є і втрата людського капіталу – багато біженців оселяються в інших регіонах України чи країнах Заходу.
Після півтора року в Нідерландах із дітьми Бубнова возз’єдналася з чоловіком і оселилася у Славутичі – колишньому містечку енергетиків Чорнобильської АЕС на півночі Київщини.
Як і інші переселенці, вони змушені починати життя на новому місці з мінімумом грошей і майна, якщо взагалі щось залишилося.
«Я нічого не знаю… Потрібно докладати зусиль, щоб знайти себе, почати працювати», — зізнається вона.
Після довгих роздумів вона з чоловіком заснувала нову компанію з виробництва супів у пакетах, а 19-річна донька Аліна розробила новий рецепт борщу – візитівки української кухні.
Шанс для Каспію?
Є один можливий розвиток подій, який може суттєво підвищити геополітичний статус Азова і знищити шанси України повернути його під свій контроль.
У 2007 році Кремль оголосив плани побудувати канал між Азовом і багатим на нафту Каспійським морем по низині, яка мільйони років тому їх з’єднувала.
Канал міг би дати країнам Каспію – Казахстану, Туркменістану, Азербайджану – вихід до Чорного моря і далі до Середземномор’я.
Якщо це все ж таки зроблять, цей проєкт стане конкурентом Суецькому каналу і зміцнить позиції Росії в регіоні, де за вплив змагаються Китай і Туреччина.
«Це буде проти Китаю, проти Туреччини, частково навіть проти Ірану», — зазначає київський аналітик Ігар Тишкевич.
«Якщо Росія вийде з війни й спробує продати цей проєкт США як інфраструктурний, що обмежить експансію Китаю, це буде дуже погано для нас, бо тоді Україна стане просто перешкодою, яка заважає цьому проєкту своїми вимогами повернути території», – підсумовує він.
Джерело — Al Jazeera
