Ліна наїлася так, що думала — лусне просто за столом. А от наливки їй ще лізли. 🫣
Аліхан же помітно сп'янів. Але тримався. «Ну, молодець», — думала жінка вже доволі розслаблено. «Плюсик йому в карму».
П'яніння від наливок має свій особливий характер. Через велику кількість цукру наливка сприймається організмом майже як десертний напій. Через приємний смак людина часто втрачає пильність і випиває значно більше, ніж планувала. «Солодке» сп'яніння приходить непомітно, але невідворотно.
Молоді люди були саме на стадії розслаблення.
Ліна вийшла на вулицю.
«Так... потрібно освіжитися. А то зовсім сп'яніла», — посміхаючись, думала жінка. «О-о... річка. Мені потрібно туди. Строго на північ. Приблизно метрів тридцять від хати».
І невпевненою ходою жінка пішла до річки.
Аліхан же вів бесіду з Василем на подвір'ї. Як тільки побачив, що Ліна пішла геть, подумав:
«Ну чому вона весь час ходить сама і наражає своє тіло на небезпеку? Ну чокнута від голови до п'ят», — ішов, думаючи чоловік, у напрямку до жінки.
Він теж відчував добряче сп'яніння.
«Оце так вдарило в голову. Що і ноги не йдуть як слід. Не завадило б мені теж освіжитися».
Чоловік підійшов до річки, і перед його поглядом відкрилася просто неймовірна картина.
Ліна лежала голяка в бурхливій річці, розкинувши руки й ноги, наче зірка.
Цього разу Аліхан не відводив очей. Він споглядав її наготу.
На мить йому навіть здалося, що це галюцинація. Він потряс головою, наче проганяючи це видовище. Але воно не зникло.
Чоловік присів на траву, сховавшись за каменем. Опустив голову вниз і, звертаючись до ширінки штанів, сказав:
Він поволі підвівся і пішов далі вгору за течією, щоб теж освіжитися. Його тіло теж потребувало цього. А особливо одна пікантна його частина.
Жінка насолоджувалася прохолодою річки. День був спекотним і тяжким, а прохолода води — саме те, що треба. От тільки вона не мала змінного одягу. А той, що був на ній, уже давно просився до прання.
У будинку Василя жінка попросила, щоб той позичив їй якісь свої лахи.
Чоловік дав їй лляну сорочку, яка була мало не вдвічі більшою за Ліну.
— Зате не парить, — зауважив він.
Ліна взяла, що дали, й пішла знову до річки прати одяг.
Аліхан якраз повертався до хати, як знову натрапив на жінку. Уже втретє...
Тепер вона поралася біля води, енергійно вибиваючи одяг об камінь. Бризки летіли на всі боки, змочуючи і жінку, і її сорочку.Лляна сорочка намокла й спокусливо облягла її тіло.
«О-о-о ні... Тільки не це...» — подумав чоловік. «Я ж людина жива... Що ж ти робиш зі мною, жінко!» 🤣
І він поспіхом попрямував до будинку.
Ліна прийшла задоволена і мокра. Василя вдома не було.
Лишився лише Хан.
Вона розвісила мокрий одяг на плоті й попрямувала до хати.
Аліхан сидів на лавці, вже переодягнений у чистий одяг.
«Ну звісно, він перевдягнувся. Він же з рюкзаком», — емоційно подумала жінка. «Не те що я, наче жебрачка».
— На, — сказав чоловік, простягаючи Ліні одяг. — Обери щось для себе, доки твій не висохне. А то ти знову мокра.
Сказав він, показуючи на мокру сорочку жінки, яка й досі спокусливо облягала її тіло, підкреслюючи всі його вигини.
Ліна мовчки взяла одяг, при цьому пильно й якось дивно подивилася в очі чоловікові, що в нього аж мурахи побігли по шкірі.
«Чого це вона?» — задумався чоловік і знову поспіхом покинув хату.
Ліна ж дзвінко розсміялася.
Вона чітко побачила палке бажання в очах Аліхана. Бажання, поєднане з невпевненістю.
Саме це її й насмішило.
«Хоче... але остерігається», — думала жінка, одягаючи футболку та шорти чоловіка. Так, одяг був завеликим. Але значно кращим, ніж мокра сорочка, яка так не давала спокою Аліхану.
Настав вечір. Василь знову поставив на стіл королівську вечерю. І не приймав жодних відмовок про те, що вони не хочуть їсти. А тим більше — пити.
Цього разу на столі вже були, домашня ковбаса, печена картопля зі шкварками, бринза, мариновані білі гриби, свіжий домашній хліб і запашний чай із карпатських трав.
Наливки теж нікуди не поділися.
— Ну що, молоді, по одній? — усміхаючись, запитав Василь, уже дістаючи пляшки з медовухою, хріновухою і спотикачем, ніби навіть не припускав, що хтось може відмовитися.
— А є у вас із напоїв щось не таке солодке? — запитала жінка.
— Є… є, моя дорогенька, — почав господар. — Зубрівка. Будеш?
— А давайте, — махнула рукою Ліна.
Аліхан лише похитав головою. Він наполіг, що питиме тільки чай. І тільки чай. Давненько він його не пив, а зараз просто хотів насолодитися запашним трав’яним напоєм.
Василь і Ліна випили зубрівки. Жінка потягнулася до ковбаси.
— Ммм… смакота, — сказала вона задоволено. — Хочеш?
Вона простягнула Аліхану шматок ковбаси.
Чоловік покірно взяв те, що йому дала жінка.
— Хороший хлопчик, — сказала вона весело. — Плюсик тобі в карму.
Вони випили ще. Жінка закушувала грибами й так само повторила «процедуру годівлі» чоловіка, як і з ковбасою.
Випили по третій — бо в найгіршій хаті п’ють по три.
І жінка пішла на перекур.
Ніч була тепла і темна, в небі мерехтіли зорі. Місяць вигинав свої роги. Десь подекуди цвіркотів цвіркун, нагадуючи, що ця мить мине.
Ліна докурила, загасила недопалок і пішла до копиці сіна. Лягла, заклавши руки за голову, і дивилася в нічне небо.
Тут біля неї з’явився Аліхан.
— Може, ти вже зайдеш у дім?
— Може, ти не будеш мені вказувати, що я маю робити, а я не казатиму тобі, куди йти, — сказала жінка без агресії.
— Ось іди сюди, — показала вона на місце поруч. — Поглянь, яке чудове небо і Чумацький Шлях видно.
Чоловік зробив так, як вона просила.
— Так але це не Чумацький Шлях, а «Құс жолы» (Кус жоли), Пташиний шлях. Або ж «Ақ жол» (Білий шлях), — розповідав чоловік. — Коли хтось вирушає в далеку дорогу або починає нову важливу справу, казахи кажуть: «Ақ жол болсын!» — «Нехай дорога буде легкою і світлою». Це побажання успіху та захисту вищих сил.
— А чому Пташиний шлях? — запитала Ліна.
— Для кочових народів, чиє життя було нерозривно пов’язане з природою, спостереження за зоряним небом було життєво необхідним. Казахи вірили, що восени, коли птахи відлітають у теплі краї, вони летять саме вздовж цієї сріблястої смуги на нічному небі. Тобто Чумацький Шлях сприймався як небесна дорога, що вказує перелітним птахам правильний напрямок.
— Гарно, — сказала жінка, повертаючись на бік у його сторону.
Аліхан теж повернув голову до жінки. Вона дивилася на нього, і в сяйві місяця його обличчя здавалося таким привабливим. Його тіло було спокусливим... та й сам він — доволі гарний, думала Ліна, мимоволі облизуючи губи.
Цей жест змусив чоловіка завмерти на секунду. Він був таким не однозначним, але Аліхан дав собі слово, що не припуститься такої помилки, як тоді на ночівлі. Проте він не встиг додумати цю думку до кінця, як відчув на своїх губах теплі губи Ліни.
Вона цілувала його ніжно, повільно, наче пила нектар. Чоловік спершу аж дихати перестав від несподіванки, але жінка не зупинялася, наважуючись проникнути язиком у його рот.
Жінка поклала руку йому на плече і, не відриваючись від губ, сіла верхи на чоловіка. Аліхан обережно гладив її тіло — він бачив його оголеним не раз, але понад усе боявся, що Ліна про це здогадається.
Ліну охопила пристрасть. Чи то дія алкоголю, чи то втома від усіх подій, що навалилися, чи тривала відсутність близькості — а може, усе разом — зараз не мало жодного значення.
У цей момент існували лише вони двоє і та напруга, що пульсувала між ними, мов оголений дріт.
Чоловік відчув, як нестримне бажання обпікає його зсередини, але… ні. Не так. Не зараз, коли вона напідпитку.
Аліхан змусив себе зупинитися і ледь помітно відсторонився від жінки.
— Ні, Ліно. Не тут і не так, — важко дихаючи, промовив він, намагаючись опанувати себе.
Жінка, все ще розбурхана емоціями, була роздратоваа. Її обурило, що він так різко обірвав усе на самому цікавому моменті.
— Трясця! — випалила вона, злізаючи з чоловіка. — А нехай тобі… — кинула вона злісно і, не озираючись, стрімко пішла до будинку.
Ліна була просто в скаженому настрої. Ще жоден чоловік, якого вона хотіла, не відштовхував її ось так на самому початку.
Вона зробила крок назустріч. Вона проявила ініціативу. І тут почула: ні.
Злість, образа та щире обурення керували жінкою.
Жінка підійшла до столу і налила собі зубрівки.
Випила.
Ще одну чарку — теж випила.
Без закуски.
Потім ще одну.
І вона пішла, наче в суху землю.
Жінка хотіла ще налити, але сильна чоловіча рука зупинила її.
— Досить, — владно сказав Хан. — Не варто більше.
— Та пішов ти, — рявкнула жінка, вже беручи пляшку до рота.
Аліхан забрав її.
— Не біси мене, — злобно сказала жінка. — Не вказуй мені і не зупиняй мене, не обмежуй мене і не відмовляй мені, чорт би тебе забрав! — крикнула вона, минаючи чоловіка і йдучи до дверей.
Жінка вибігла на вулицю.
Вона сама не очікувала від себе такої реакції на відмову.
Спиртне, як на зло, не брало. І те, що було в моменті, вивітрилося.
«Покурю і спати. Не буду забивати собі голову тим, що сталося. Точніше, тим, що не сталося», — подумала вона.
Ліна сіла на лаві й закурила.
Дим допоміг відпустити ситуацію разом з емоціями.
— Можна і мені одну? — раптом почулося зовсім поряд.
— Свої потрібно мати, — відрізала жінка, простягаючи цигарку Хану.
— А запальничкою не поділишся? — знову запитав чоловік.
Ліна мовчки простягнула і її.
Хан прикурив. Його рухи були повільними, впевненими. Він випустив густий струмінь диму в нічне повітря.
Ліна ж пішла до оселі.
«Треба виспатися, і все мине», — подумала вона.
Вона зняла з себе одяг Аліхана, одягла довгу лляну сорочку Василя й лягла спати на єдине ліжко, що було в кімнаті.
Де буде спати Хан, її вже не турбувало.
_______
Жінка спала міцно і, як виявилося, довго. Вже була майже дванадцята дня.
«Ого! Нічого собі мене вирубило».
Ліна потягнулася в ліжку і не поспішала вставати. Але з кухні доносилися такі смачні аромати, що вона все-таки підвелася і рушила туди.
Там уже господарював Василь. Помітивши дівчину, він привітався:
— От і ти. Привіт. Сідай їсти.
— А де Хан?
— Та працює як бджілка, — відповів чоловік. — Он дрова рубає вже декілька годин.
— А-а... Ну нехай, — відмахнулася жінка. — Що у нас тут смачного? — сказала Ліна, потираючи руки і сідаючи за стіл.
Аліхан рубав дрова, наче це була важлива місія. Таким чином він хотів себе вимотати. Бо вчорашні події зарядили його, а розрядки так і не було. Тому він так звільняв своє тіло від напруги. І злився на жінку, що та спокійно собі спала.
Та ще так довго. Та ще й на ліжку. А він — на вулиці, у спальнику, біля копиці сіна. Саме тієї копиці, де він так пристрасно жадав її. З кожним наступним розрубаним поліном злість поволі відходила.
Піт покрив його лоб і оголений торс.«Піду я до річки. Треба змити з себе цей піт. Та освіжитися».
Ситно поснідавши, жінка пішла до річки. Треба ж і їй скористатися цією водоймою.
Але, підійшовши ближче, побачила там Аліхана.
Зовсім голого, який сидів між камінням, наче на троні, розкинувши руки.
Вода обтікала його тіло. Наче пестила. Наче окреслювала кожен м'яз, кожну лінію його рук та плечей.
Аліхан виглядав неймовірно спокійно. Він сидів із заплющеними очима, вдихаючи вологе повітря, і в цій позі було стільки первісної сили, що Ліні перехопило подих.
Вона хотіла розвернутися і піти, щоб не видати себе, але гілка під її ногою зрадливо хруснула.
Аліхан не здригнувся. Він навіть не повернув голови.
— Можеш не ховатися. Я знаю, що це ти, — промовив він низьким голосом.
— Не будь таким самовпевненим. Я тут не через тебе. Так просто склалися обставини. Нічого особистого, — відповіла вона, вже збираючись іти.
Але тут чоловік, абсолютно не соромлячись, підвівся з води на весь зріст, не приховуючи своєї наготи.
Ліна від несподіванки аж рота відкрила.
Аліхан рухався плавно, наче хижак, що виходить із засідки. Вода струмками стікала по його засмаглій шкірі, підкреслюючи рельєф м'язів.
Він неспішно вийшов на берег.
Ліна не зрушила з місця.
Чоловік уперто йшов у її сторону. Відстань між ними скоротилася до критичної. Але жінка вже впевнено прийняла виклик, що кинув їй Хан. Вона бачила, як крапля води повільно скотилася по його скроні, прокреслила шлях до шиї й загубилася десь на ключиці. Але погляду не відвела.
«Ще чого задумав. Ніби я голого чоловіка не бачила».
Аліхан різко нахилився, підняв із трави свої штани та почав їх одягати, все так само не відводячи очей від жінки.
— Тепер твоя черга, — сказав чоловік, показуючи рукою на річку.
— Хм... — пирхнула Ліна і побігла до річки в тій самій лляній сорочці, яка так спокусливо облягала її тіло.
Ліна влетіла у воду, і сплески тисяч крапель одразу намочили її сорочку.
Вона пірнула з головою.
Коли виринула, провівши долонями по обличчю, то побачила, що Аліхан не пішов.
Він вальяжно сидів на березі й без сорому спостерігав за дівчиною. Чоловік дивився, як вода стікає по тканині сорочки, як вона прилипає до шкіри, окреслюючи силует.
Ліна не відчувала сорому. Навпаки — якась дивна, п'янка спокуса розливалася в грудях.
Жінка ще трішки побула у воді й рішуче пішла до берега.
Мокра сорочка сковувала її рухи, хоча вона прекрасно знала, що саме бачить чоловік.
Вона вийшла на берег, ступаючи впевнено.
Краплі води продовжували стікати з кінчиків волосся, прокладаючи вологі доріжки по її плечах та грудях. Сорочка, що прилипла до тіла, не залишала місця для фантазій, і Ліна знала це.
Вона бачила, як змінився погляд Хана — з вальяжного спостерігача він поступово перетворився на мисливця.
Ліна підійшла ближче, кинула на чоловіка короткий і багатозначний погляд та рушила було далі, але раптом відчула, як його широка долоня потягнула її до себе.
Вона впала просто на коліна до чоловіка.
Він не сказав ні слова. Лише дивився на неї згори вниз — поглядом, сповненим вируючої енергії, яку так довго стримував дровами та крижаною водою. Тепер уся ця сила була спрямована просто на неї.
Ліна відчула, як його руки притиснули її мокре тіло до себе так міцно, що вона крізь тонку тканину його штанів відчула кожен напружений м'яз. Повітря навколо стало таким густим, що, здавалося, його можна було різати ножем.
Аліхан дивився жінці в очі з надією і бажанням. З майже безумним бажанням.
Тепер він уже не відступить.
Він різко притягнув голову Ліни до себе. На мить завмер, ніби наважуючись на останній крок. А потім жадібно впився поцілунком у її губи — такі жадані, такі спокусливі.
Поцілунок був не просто ласкою — це було привласнення. У ньому змішалися і вчорашній гнів, і ранкова злість, і те пекуче тяжіння, яке вони обоє так довго намагалися ігнорувати.
— Ти... ти таки догралася, — прохрипів він, не відводячи погляду від її розпухлих від поцілунку губ.
Жінка лукаво посміхнулася й ще тісніше притулилася до розпашілого тіла чоловіка. Вона хотіла відчути його тепло на своєму тілі. Поспіхом потягнулася до мокрої сорочки, намагаючись її зняти, але тканина вперто не піддавалася.
— Не так швидко, — прошепотів він, зупиняючи квапливі рухи жінки. Попри всю владність у його голосі чулася нотка справжнього, неприхованого голоду. — Я чекав цього занадто довго, щоб поспішати.
Його долоні були грубими й гарячими, і коли вони торкнулися її шкіри, Ліна відчула, як по тілу пробіг електричний розряд.
Одним різким, але дивовижно точним рухом він підхопив її під коліна й підвівся, міцно притискаючи до себе. Ліна на мить втратила опору, інстинктивно обхопивши його за шию.
Чоловік зробив кілька кроків до затишного, прихованого від сторонніх очей місця між великими валунами. Там він обережно опустив жінку на ноги й почав повільно, майже знущально повільно, звільняти її від вологої сорочки.
Спочатку його руки ковзали по тканині, змушуючи її здригатися від кожного дотику. Її тіло відповідало тихими стогонами, а його очі звузилися, наповнившись новим, темнішим азартом.
Кожен його рух був прорахованим, кожне торкання — болісно приємним. Вона звикла бути тією, хто веде, але зараз, затиснута між його міцним, гарячим тілом і холодним каменем валуна, відчувала лише одне — неймовірну, майже первісну жагу повністю віддатися цій миті.
Його пальці крізь мокру тканину рухалися з такою зухвалою впевненістю, що в неї перехоплювало подих. Коли він навмисно зупинявся, змушуючи її чекати, вона мимоволі вигиналася йому назустріч, видаючи тихий, приглушений стогін, який губився в плескоті води.
Нарешті він звільнив її від мокрої сорочки, відкинувши її вбік, і на мить завмер, мов зачарований, розглядаючи її в м'якому світлі.
Його погляд був таким важким, майже відчутним, що шкіра Ліни вкрилася мурашками.
Вона вчепилася в його плечі, підтягуючи ближче до себе й мовчки вимагаючи продовження.
Аліхан із задоволенням прийняв це запрошення. Він більше не стримувався. Одним рішучим рухом спустив свої штани і притягнув її до себе. У його очах знову спалахнуло те саме безумство, яке він так довго намагався приборкати.
Його руки діяли з несамовитою жадністю, досліджуючи кожну лінію її тіла, наче він намагався вивчити її на дотик, закарбувати кожну реакцію у своїй пам'яті. Він підняв її легко, майже невагомо, не розриваючи їхнього зв’язку ні на мить. Обхопивши його стегна ногами, жінка дозволила Хану увійти в неї.
Чоловік підхопив її і, притиснувши тіло Ліни до валуна, увійшов одним потужним рухом. Жінка скрикнула від задоволення, притискаючись усе міцніше до спокусливого тіла чоловіка. Це була не просто фізична близькість — це було визнання. Визнання того, що вони обоє рівні у цій грі, і що кожен із них знайшов в іншому те, чого так довго шукав.
Його губи були твердими, владними. Вони не просили — вони вимагали відповіді. І вона відповіла, не вагаючись.
Ліна вчепилася пальцями в його плечі, відчуваючи під долонями гарячу, напружену шкіру.
Ліна відчувала, як стрімко і потужно рухається в ній чоловік. Але їй було мало — вона хотіла більше, глибше.
— Давай опустимося на землю, — уривчасто попросила жінка.
Хан виконав прохання. Ліна лягла на траву, простягаючи руки до чоловіка, ніби запрошуючи його до танцю. Але Аліхан на секунду зупинився. Він не поспішав, надіваючи презерватив, а потім зупинився, розглядаючи жінку, яка чекала на нього. Вона бажала саме його. Зараз, у цю мить, вона належала лише йому. Це почуття власності дарувало йому особливе, моральне задоволення.
Чоловік нахилився над нею і поволі, поступово, ніби граючись, почав входити в неї. Ліна звивалася від нетерпіння, притягуючи його до себе.
— Чшшш, не поспішай... — шепотів він, цілуючи її вуста, шию, груди.
Ліна задихалася. Кожен його поцілунок — на шиї, на чутливій шкірі біля грудей — здавався їй електричним розрядом, що пронизував усе тіло. Аліхан був неймовірно терплячим, і це терпіння дратувало її майже так само сильно, як і збуджувало. Вона хотіла, щоб він перестав гратися, щоб він взяв її всю без залишку, але водночас кожна мить цього повільного проникнення здавалася їй вічністю, яку вона хотіла прожити до дна.
Вона відчувала, як трава лоскоче її спину, як він своєю вагою тисне на неї, обмежуючи рухи, і це відчуття повної підкореності раптом виявилося чимось, чого вона так довго прагнула, навіть не усвідомлюючи того.
— Аліхане... — видихнула вона, ледь спроможна вимовити його ім'я. Вона обхопила його за плечі, пальцями впиваючись у його міцні м’язи, вимагаючи, щоб він припинив ці тортури і з’єднався з нею нарешті повністю.
Він відповів на її нетерпіння ще одним глибоким поцілунком, який забрав у неї залишки волі. В цей момент світ навколо перестав існувати. Лише пульсуюче, шалене бажання, яке нарешті знайшло свій шлях.
Він почав рухатися — спершу обережно, вивчаючи її реакцію, зчитуючи кожен подих, кожен її стогін. Аліхан був майстром цієї гри, і зараз він грав на її тілі, як на найтоншому інструменті.
— Ось так, — прохрипів він, дивлячись їй прямо в очі, які затьмарилися від пристрасті. — Тепер ти вся моя.
Ліна закинула голову назад, віддаючись цьому ритму, який наповнював її до країв.
