Ця зустріч з лотом №10 змінила погляди Ліліт. У світі, де кожен намагався тебе зламати або використати, зустріти своє дзеркало — холодне і відсторонене що покрите шаром болю — було чимось на кшталт порятунку. Дивного і збоченого як і вони самі. Дівчата стояли поруч на подіумах аукціонів, витончені, бездоганні, загорнуті в мовчання і розкіш, тоді як у залах палали жадобою чужі погляди.
Покупці шаленіли від цього дуету, намагаючись викупити їх обох або хоча б зловити на собі один із їхніх порожніх, поглядів. Але ніхто з цих багатіїв навіть не підозрював, про що думають ці дві жінки, стоячи плечем до плеча під світлом софітів.
Це була перша людина, яку Ліліт почала розуміти, а не просто перебувати з нею в одному просторі чи в одній упряжі. Дивлячись на неї, Ліліт читала її мовчання, тілесні шрами, приховані численними татуюваннями. Вона вловлювала її погляд, її відстороненість. Ліліт не ненавиділа людей. Не боялася їх. Лише остерігалася. Люди для неї були наче погода за вікном. Просто такі, якими вони є. Дівчина взагалі вважала, що нормальних людей не існує. Усі мають свої збочення, свої таємні бажання, а ті, хто це активно заперечує, на її думку, і є найбільшими збоченцями. Або просто ще не відкрили в собі ту скриньку Пандори. Не пізнали свою темну сторону.
Тому лот №10 був для Ліліт дзеркалом. Ще холоднішим, ніж вона сама, ще більш покритим шаром таємничості.
Присутність лоту поряд не рятує Ліліт, не веде її до світла. Вона лише показує, що дівчина не одна така, ізольована у своєму досвіді та у своєму болю. Це дзеркало в її майбутнє. Ось таким воно буде, якщо затримається тут надовго.
Ця схожість не давала розради — вона лякала своєю невідворотністю. Лот №10 був чимось на кшталт попередження, висіченого на камені.
Ліліт робила свої висновки. Дівчина спостерігала за кожним подихом свого живого дзеркала й чітко розуміла: вона не повторить її долі до кінця. Вона візьме від цього світу все, що він може їй дати: гроші, уроки, силу, власну нерухомість в Італії, — але вчасно зійде з дистанції. І саме цей холодний розрахунок давав сили діяти без зайвих емоцій. Ліліт перетворить цю систему на власний трамплін. Кожна угода, кожне випробування і кожна монета, упакована на рахунок, наближали її до мети — того дня, коли двері за нею закриються назавжди, залишивши за спиною позолочену клітку, чужі пороки й брудне минуле.
Італійське сонце і шум Неаполя стануть її справжньою і єдиною амністією.
Сьогодні лоти №10 та №13 стояли поруч. Вони не знали, чия ставка зіграє на аукціоні і куди підуть. Та й не дуже це їх цікавило.
Дві години роботи минуть швидко, коли вони разом. Адже на інтуїтивному рівні вони діяли як один злагоджений, але по-своєму збочений механізм, де кожен рух, погляд і жест доповнювали одне одного в цій мовчазній та витонченій грі.
Магістр озвучував суму за сумою. Дівчата стояли наче статуї без посмішок ,емоцій і зайвих рухів. Збуджені голоси покупців зрештою стихли, зал опустів, а аукціон завершився.
Дівчата не поспішаючи попрямували до кабінету магістра, аби дізнатися деталі: суму гонорару, умови контракту та сценарій на цей вечір. Сьогодні на них чекало дещо особливе — так звана «пінна вечірка».
Звісно, піною там і не пахло на них чекала "волога кімната", там неминуче буде присутня одна розвага лише для двох- специфічна, незвична, через яку не раз обирали саме їх . Не змовляючись і не розпорошуючись на зайві емоції, Ліліт і лот №10 лише на мить переглянулися, і в їхніх поглядах читалося німе і абсолютне розуміння - вони без слів знали, який саме сценарій підготував для них цей вечір.
Дівчата прибули до місця гри. Власник зустрів їх посмішкою. Звичайною посмішкою наче старих знайомих. Лоти №10 та №13 дивилися на нього поглядами, в яких не було зайвих емоцій. Чоловік років сорока, з огрядним животом і лисиною, повів їх до кімнати, де відбувалася пінна вечірка.
Двері зачинилися, відрізаючи гуркіт музики, густі спалахи неону та галас натовпу. Звукоізоляція поглинула все зайве, залишаючи лише густе, просочене очікуванням повітря та м'яке приглушене світло. Чоловік наказав дівчатам роздягнути одна одну, як зазвичай. Він влаштувався у великому шкіряному кріслі біля стіни, де знаходилася система з кранів, вентилів і гнучких шлангів — невіддільна частина обладнання цієї приватної кімнати. Його погляд потяжчав, спостерігаючи за кожним рухом дівчат.
Жінки без поспіху звільняли одна одну від нечисленного одягу, паралельно цілуючи й пестячи оголені місця. Їхні дотики були позбавлені поспіху чи фальшивої пристрасті — у них читалися злагоджена робота й досвід, де кожне погладжування і кожен звабливий рух були спрямовані на те, щоб задовольнити глядача в кріслі й водночас не поспішати, розтягуючи час, аби менше лишилося для основного дійства. Дівчата знали, що попереду на них чекатимуть болісно-солодкі муки. Витримати їх може не кожен. Саме тому вони були тут частими гостями.
У такі години тіла жінок використовувалися як мішені для гри. Як мішені для насолоди. Але невідомо, хто отримував більше задоволення: жінки чи той, хто грав із ними.
Чоловік у кріслі теж звільнився від одягу й підійшов до дівчат.
Він узяв Ліліт і повів до стіни, на якій були закріплені різні ремінці. Прикував дівчину , розставивши її ноги дуже широко, так щоб навіть статеві губи не торкалися одна одної. Він знерухомив її талію, руки, ноги й шию. Дівчина була наче мішень. Знерухомнена й беззахисна.
Лот №10 чекала вказівок, хоча й сама знала, що накаже лисий чоловік. Але згідно з умовами контракту стояла нерухомо. Ліліт зафіксували на стіні з абсолютною, майже анатомічною точністю — кожна точка її тіла була надійно скута, перетворивши на мішень, готову до екзекуції ,що лише маскувалася під гру.
Чоловік, задоволено посміхаючись, узяв до рук гнучкі шланги, що тягнулися від систем біля крісла, і повільно повернувся до дівчат.
Гра переходила у свою найінтенсивнішу фазу. Він наблизився до Ліліт, тримаючи в руках кінці шлангів із регульованими насадками, і легким рухом відкрив вентилі. Теплий, потужний струмінь води під тиском вдарив у тіло дівчини, вимальовуючи на ньому лінії, кола та зигзаги. Ніби масажував і розслабляв тіло дівчини.
Лот №10 зробила крок ближче. Вона знала свою роль у цій частині ритуалу: її завданням було посилювати ефект, торкаючись найчутливіших місць знерухомленої Ліліт.
Чоловік спостерігав за їхньою взаємодією з хтивим задоволенням, регулюючи напір і температуру води, перетворюючи цей процес на витончене катування. Ось Ліліт відчула, як струмінь теплої води точно вдарив їй у лівий сосок. Потім лот №10 поцілувала місце влучання. Це була така гра. Тепер гострий струмінь збудив правий сосок дівчини. Доки лот цілувала його, чоловік струменями води цілився в лот №10. То холоднішим, то сильнішим струменем він керував її діями. Коли вода ставала холодною, вона мусила відступити до стіни й стояти непорушно. Тихо спостерігаючи за грою. Кожен міліметр шкіри ставав чутливим містком між фізичним болем від тиску й солодким отерпанням нервів. Тепер ціллю став клітор Ліліт. Чоловік наблизився й скерував струмінь теплої води на її перлину, змушуючи лот №10 розкривати пелюстки статевих губ дівчини, аби мати кращий доступ.
Струмінь води спочатку ніжно пестив клітор Ліліт. Її тіло відреагувало одразу. Зрадливе чи, навпаки, допоміжне тіло. Вона відчула, як вода лоскоче її найчутливішу точку , як збудження сконцентрувалося в ній, наче всіх інших частин тіла більше не існувало. Але струмінь різко посилився, напір став потужнішим. Ліліт скрикнула. Вона інтуїтивно хотіла стиснути стегна, але не могла.
Чоловік наказав лоту №10 відійти. Він ще більше посилив напір. Знерухомлена дівчина відчувала, як тисячі підступних і блаженних голок колють її плоть. Шалено, безжально, наче знущаючись. Вона не стогнала. Вона кричала з надривом. А чоловік не зупинявся, жорстоко пестячи струменем води її клітор, який аж розпирався від цієї напруги. Ліліт відчула, як разом зі струменем води витікала зрадлива рідина, що свідчила про її абсолютну капитуляцію. Тіло здригалося, шаленіло й хотіло прикритися, але не могло. Тісні ремінці тримали її, наче в полоні. Ліліт уже волала й просила зупинитися не надіючись на милість, але раптом відчула, як вода змінила температуру. Холодна вода не так сильно подразнювала інтимні зони, як тепла. Жінка тяжко дихала, наче легеням не вистачає кисню. Сльози текли з її очей. Ремінці впивалися в шкіру, не даючи жодної можливості сховатися чи зменшити цей шалений тиск, що вивертав навиворіт усі відчуття. Тіло, наче оголений дріт під струмом, реагувало на найменший сторонній подих чи сплеск.
У цьому просторі, де межа між катуванням і насолодою стиралася остаточно, тіло зраджувало власницю знову і знову, реагуючи на кожен рух води попри всю силу волі.
Холодна вода принесла коротке, полегшення, збиваючи шалений пульс і гасячи пожежу на шкірі. Але навіть у момент цього вологого пекла, коли сльози змішувалися з потом на обличчі, а крики відлунювали від звукоізольованих стін, десь у найглибшому куточку свідомості Ліліт тримала єдину думку: це лише фізика. Це лише процес, який має свою ціну, свій термін і свій фінал.
Чоловік знову почав ці тортури. Змінивши насадку на більш ширшу. Ширша насадка перетворила точковий тиск на суцільну, важку хвилю, що знову заповнила все єство Ліліт гарячим болем і межовим збудженням. Кожен нерв кричав, тіло натягувалося на ремінцях до межі, поки свідомість балансувала на лезі між реальністю та прірвою непритомності.
Весь її організм трясся в шаленому ритмі. Але в ту мить, коли здавалося, що витримати це більше неможливо, рух води раптово обірвався. Лот №10 плавно заступила собою зафіксовану Ліліт, ставши новим щитом і новою мішенню для гри чоловіка.
Поки увагу замовника перемкнули на інший об'єкт, Ліліт залишалася прикутою до стіни, важко й судорожно дихаючи. Її знесилене, збите з ладу тіло ще жило власним шаленим ритмом — кожен міліметр чутливої плоті пульсував, віддаючи гострими голками в інтимні зони які скорочували вже по інерції.
Чоловік прив'язав лот №10 до протилежної стіни, так само міцно зафіксувавши її, як і Ліліт. Дівчина тепер спостерігала за підступно-болючим катуванням іншої жінки. Він повторював усі ті самі маніпуляції з лотом №10, які нещодавно проводив із Ліліт. Жінка так само несамовито вигиналася і кричала, тіло підступно тремтіло та пульсувало.
У такі моменти дівчина думала, хто з них більший збоченець: чоловік, що робив це з ними, чи їхні тіла, які зрадливо отримували від цих маніпуляцій насолоду. Відповіді вона так і не знайшла. Через декілька хвилин лот №10 знепритомніла від надлишку відчуттів. Ліліт здогадувалася що це була витончена гра ,але без неї тортури не припинились би. Бо лише тоді чоловік зупинив цю віроломну муку. Він ще раз омив тіла жінок наче змиваючи сліди злочину,і по черзі відв'язав їх.
Дівчата знесилено впали на коліна, тяжко й уривчасто дихаючи. Він пішов геть, залишивши їх на самоті.
Оговтавшись, вони пішли до іншої кімнати, де обережно вдягнули підготовлений заздалегідь одяг. Жінки успішно покинули вечірку й сіли до автомобіля, який мав доставити їх до Ордену.
Тиша салону після гуркоту пінної вечірки здавалася майже нереальною. Шкіряні сидіння ледь чутно скрипнули, коли жінки опустилися на них, відчуваючи кожним м'язом наслідки щойно пережитого випробування. Їх перлини ще досі пульсували і нагадували про ту болючу екзекуцію яку щойно вони пережили. На знесилених тілах дівчат усе ще залишався легкий фантомний слід від води, ремінців та шаленого тиску, але головне було позаду. Контракт виконано, черговий етап пройдено, а на їх рахунках і Ордену зафіксовано ще одну суму.
Лот №10 вийшла з автомобіля раніше — біля бару ордену, який так і звався: «Мін». На відміну від лота №13, вона не збиралася триматися: їй треба було негайно затопити ці тортури в міцному алкоголі.
