Розділ 1
У королівстві Емпаріо панувало мирне та спокійне життя. Родючі поля, чисті річки, незаймані ліси та відкрита природа робили його справжньою перлиною серед сусідніх земель. Королівство лежало в самому серці континенту: з півночі його оточували ліси та долини, де мешкали знатні графи, а із заходу воно омивалося бурхливими водами річки Глорії. Тут панувало розмаїття флори й фауни, на галявинах можна було зустріти безліч тварин, що мирно бродили угіддями. Над королівством завжди сяяло сонце, і саме воно стало основою для створення герба Емпаріо.
Правителем королівства був король Фернес із дому Артанні, а його королевою — Валері з дому Зеврі. Династія Артанні правила Емпаріо вже довгий час, і ніхто не наважувався порушити їхню владу. Дім Зеврі, бажаючи зміцнити союз із Артанні, віддав свою доньку заміж за короля Фернеса.
Рід Зеврі славився багатою історією, традиціями та впливовими особами. Королева Валері мала сильний характер, була впертою та відданою своїй країні. Вона познайомилася з королем ще в юності, а їхній шлюб тривав уже багато років. Разом вони подолали безліч труднощів, але не втратили почуття одне до одного. Згодом у них народилися дві прекрасні доньки, і їхня родина стала повною та щасливою. Король Фернес був суворим, але справедливим правителем. Попри непростий характер, він завжди дбав про благо свого народу та країни. Він кохав свою дружину і безмежно любив своїх дітей.
Навколо Емпаріо розташовувалися ще шість королівств, кожне зі своєю унікальною історією. Найбільшим після Емпаріо було королівство Імарей. Його відділяє широка річка Глорія, що кишіла різноманітними тваринами. Герб Імарею — чорне тло із золотим мечем та сонячними променями — символізував силу й честь. Тут правила родина Золотоборів, на чолі з королем Аристом та королевою Віолетт. Вони були справедливими правителями та мали тісні зв’язки з домом Артанні. У них було троє синів: принц Артур, принц Антон та принц Крісталь. Люди Імарею славилися привітністю та любов’ю до музики, танців і веселих фестивалів.
На сході розташовувалося королівство Астерія, з гербом троянди. Саме звідти походила королева Валері. Астерія була знесилена — її землі були виснажені, позбавлені річок та лісів, а головними джерелами доходу залишилися лише шахти. Однак для їхньої роботи потрібні були кошти. Тому король Сімон і королева Лістерія вирішили видати свою єдину доньку заміж за короля Фернеса, щоб забезпечити фінансову підтримку своїй країні.
Столиця Емпаріо, Тірон, славилася величним білим замком, збудованим із рідкісного каменю. Палац вражав своїми розкішними залами, а головний шлях до нього вів через внутрішній двір із доглянутим садом. У його серці височів старий, віковий дуб. Саме тут полюбляють проводити час доньки короля — принцеси Алісія та Елеонора. Вони часто гуляли алеями, насолоджуючись теплим сонцем та ароматами квітів, сміялися, гралися та насолоджувалися безтурботним дитинством.
Старша донька короля, Алісія, наближалася до свого повноліття — їй виповнилося 18 років. Молодшій, Елеонорі, було 15. Вона завжди слідувала за сестрою, захоплюючись її розумом і красою. Алісія мала темне волосся та карі очі, і мати часто говорила, що донька — її точна копія. Дівчина була милосердною, розсудливою та благородною. Народ обожнював її та з нетерпінням чекав, коли вона займе трон Емпаріо. Вона віддано любила свою країну, брала участь у фестивалях, які організовувала королева, та старанно навчалася. Вона також відвідувала наради короля, хоча не мала права голосу, але уважно слухала та часом висловлювала власну думку.
Елеонора ж була повною протилежністю сестрі. Вона не переймалася манерами, часто говорила надто голосно й не завжди знала, коли варто замовкнути. Вона любила активне життя: їздила верхи, займалася полюванням, вправно стріляла з лука та володіє мечем. Її улюбленою розвагою були дуелі, але як принцеса вона не могла брати в них участь. Король бачив у ній сина, якого так прагнув мати, і вони мали
близький зв’язок. Попри це, народ бачив майбутньою королевою лише Алісію.
Хоча Елеонора часом заздрила сестрі, вона її щиро любила і поважала. Попри різні характери, принцеси намагалися підтримувати одна одну. Їхній зв’язок був складним, але міцним — зв’язком справжніх сестер. Одного разу на прогулянці дівчати роздивлялися квіти їх матері та про щось перешіптувалися
«Я не можу повірити що вже через тиждень я стану дорослою, мені 18. Це.. так дивно усвідомити, що я вже не маленька принцеса яка чекає свого повноліття, а доросла» - з переживанням говорила Алісія. «Так, ти маєш рацію, але пообіцяй мені не зважаючи ні на що ми будемо разом, я хочу бути поряд з тобою кожен крок шляху який ти зробиш, щоб стати королевою» - засмучено говорила Елеонора, знаючи що через деякий час весілля її сестри. Дівчата обіймаючись прямували до дверей в замок, де на них чекали їхні батьки. Вони почули тихий, легкий звук кроків, котрі вчинились прямо за ними, не дуже далеко, за їхніми спинами постала нечітка постать, дівчата озирнулися потім знову один на одного. Це явище для них було звичайне, через те, що це відбувалося постійно в їхньому житті, коли вони були дітьми ця постать була і в замку вона була поруч коли з дівчатами малось трапитись щось погане, коли принцеси подорослішали воно слідкувало за ними тільки в саду.
Принцеси щільно тримаються одна за одною, наближаючись до великих дубових дверей замку, серця їх колотилися від напруги. Як тільки вони увійшли в Великий зал, вони побачили королеву Валерію, яка чекала на них, її брови зібралися від нетерпіння. "Ну ж, де були дівчата в такий критичний момент?" - нетерпляче бурмоче вона, її погляд нервово переходив від однієї до іншої.
Тихо скрипнули двері, і король Фернес увійшов у зал, його королівська постава привернула загальну увагу. Він пройшов до своїх доньок, обличчя його світилося теплими почуттями. "Алісіє, моя мила" - проговорив король, - "ти готова?"
Королева Валерія присівши поруч з чоловіком, уважно дивилася на старшу доньку, в очах її читався суворий настрій і високі очікування.
Алісія глибоко вдихнула, ставши прямо і зустрівши строгий погляд матері. Вона кивнула, і голос її став більш самовпевненим і рішучим. "Так, я готова, батько. Я знаходжу в собі силу, щоб стати гідною королевою."
Король Фернес посміхнувся з гордості на доньку, яка продемонструвала мужність.
Принцеси підійшли ближче до короля: «Алісія, завтра до нас завітає родина твого нареченого, він та його рідні будуть жити в нас в замку в лівому фланзі, вони проживуть в нас тиждень, 6 днів до твого повноліття, на сьомий твоє весілля» - Фернес розповідав донькам, що чекає на них : «за цей час я надіюсь ти познайомишся з Принцом Лоренцом» Алісія слухала батька, та уявляла який буде її наречений. Після того як король закінчив Валері підійшла до доньки: “ходімо Алісіє” принцеса попрямувала за матір'ю, Елеонора залишилася та зі здивуванням поглянула на батька “Ходімо моя маленька принцесо, я підготував для тебе маленький подарунок”. Фернес та Елеонора підійшли до кузні, перед нами з'являлася статура яка тримала щось в руках, підійшовши дівчина побачила що це меч. “Ну ось твій подарунок” - Фернес кинув погляд на Коваля в якого був меч “цей меч для мене?” - з захватом в очах Елеонора взяла його в руки. Меч був прикрашений різними коштовностями, ефеса була вкрита кібермітами, це рідкісні камені були старовинних завалених шахт родини Зеврі, яскраві червоні камені так і манить своєю величністю. Навершя було у формі серця вилитого з золота, клинок був гострий немов блискавка в грозовій хмарі. “Тато це неймовірна” - дівчина взяла меча до рук роздивляючись кожну деталь, в цей час Валері та Алісія сиділи на балконі та розмовляли про принцип Фернеса. “Лорен спадкоємець королівства Форест, але в черзі він третій, тому ніяких проблем дня нас» - з впевненістю говорила Валерія. В голові Алісії було багато запитань, але вона стрималась, тому мовила тільки: «так матінко, я в повному захваті, хочу я трішки й хвилююся, але я б хотіла більше дізнатися про принца» - тремтячим голосом промовила Алісія. “Лоренс з королівства Форест яке з півдня, вони славляться своїм величезними лісами та різноманітною фауною його батьки король Альтевейт матір королева Перса він має старшого брата принца Фейріса лісу який займає місце короля він має вже свою принцесу яка з часом прибуде до них та стане його дружиною це Асія моя племінниця” - мовила королева. “Асія наречена Феліса?” - здивувалась Алісія, “так я недавно дізналась, сестру з часу відколи я з твоїм батьком моє королівство піднялось і тепер моя родина цікавішою для всіх” - з насмішкою мовила Валері. “це ж прекрасно Асія любить мене, а я її”- Впевнено відповіла Алісія “я думаю досить іди готуйся до сну завтра тяжкий день” засмучено сказала Валерія та покинула доньку. Сонце сіло за обрій в замку загорілися свічки Алісія готувалась до сну.
В замку була тиша, чулись чиїсь кроки можливо це були слуги, король Фернес та королева Валері були у своїй кімнаті. Король зачитував листи від інших королів це були побажання та привітання з майбутнім весіллям та з датою коли вони прибудуть або це були просто листи від графів. Королева тільки прийняла ванну з ароматними травами, щоб постати перед гостями в найкращому вигляді, але тільки Елеонора ще гуляла в саду. Вона шукала свого маленького друга — їжачка. Він був для неї особливим. Вона бачила в ньому схожість із собою: він існував, про нього всі знали, але ніхто не приділяв йому стільки уваги, як екзотичним папугам із далеких островів.
— Баку! — гукала вона, йдучи алеєю палацового саду.
Дівчина уважно вдивлялася в темряву, ступаючи обережно, щоб не налякати маленького друга. Але раптом її нога зачепила щось м’яке. Вона нахилилася і побачила невеликий мішечок. Піднявши його, відчула дивне тепло і легке тремтіння. Її серце стиснулося від страху. Вона розв’язала вузол і заглянула всередину. Звідти на неї дивилася маленька мордочка...
З переляку вона мимоволі відкинула мішечок, і той упав на землю. Сівши на коліна, дівчина знову взяла його в руки. Її пальці тремтіли, а на очах виступили сльози. Вона обережно пригорнула згорток до грудей і на кілька хвилин завмерла, намагаючись заспокоїтися. Потім піднялася і швидко рушила до замку.
Вона бігла темними коридорами, де лише де-не-де догорали свічки. Діставшись своїх покоїв, Леонора поклала мішечок на ліжко і пішла переодягатися в нічну сорочку. Вона лягла поруч із ним і пролежала так до самого ранку, так і не зімкнувши очей.
Алісія вже не спала. Її фрейліна, Персі, вправно допомагала їй готуватися до зустрічі гостей. Алісія завжди цінувала її швидкість і чуйність у роботі. Вона одягла розкішну блакитну сукню з перламутровим відливом, прикрашену дрібними перлинами та витонченими нашивками, що спадали легкими хвилями. Її волосся було обережно зібране, а ніжні локони обрамляли обличчя.
Королева Валері також готувалася до прийому. Вона мала чотирьох фрейлін, але найбільше довіряла Анабель, яка мала бездоганний смак. Для Валері найкращі кравці Емпаріо створили вишукану сукню з шовку, розшиту золотими нитками у вигляді витончених візерунків. Вона хотіла, щоб все було ідеально — особливо для принца Лоренца, адже сьогодні він мав побачити Алісію у всій її красі.
Леонора ж залишалася похмурою, навіть святкова атмосфера її не тішила. Але одну думку вона все ж знаходила приємною: відбудуться лицарський турнір, фестиваль та королівське полювання. Це могло відволікти її від важких думок, і, можливо, навіть принести їй трохи радості.
Розділ 2
Алісія стояла біля входу у великий двір палацу, коли карета зеленого кольору, прикрашена гербом із літерою "Ф", підкотила до головних воріт. Її серце забилося швидше, коли дверцята відчинилися, і з неї вийшов юнак із золотистим волоссям та милим обличчям. Він був одягнений у вишуканий зелений наряд, що гармонійно доповнював колір його очей.
Принц наблизився до неї, поглянувши лагідним, але водночас впевненим поглядом.
— Принцеса Алісія, — промовив він, схиливши голову у ввічливому поклоні. — Я принц Лоренц із королівства Форест, і я завжди буду вірний своїй принцесі.
Алісія відчула, як її щоки залилися рум’янцем. Її серце підказувало їй, що ця зустріч змінить її життя.
Лоренц підійшов до королеви Валері та вклонявся їй із шанобливим жестом.
— Ваша Величносте, для мене честь бути тут.
Королева тепло посміхнулася.
— Ми раді вітати тебе, принце Лоренце.
Далі він привітався з королем Фернесом, який окинув його пильним, але доброзичливим поглядом, і принцесою Елеонорою, яка з цікавістю розглядала гостя.
Раптом перед ним постав ще один чоловік. Це був його старший брат — принц Фейріс. Вони коротко обмінялися поглядами, після чого усі разом рушили до королівського саду, де їх уже чекав пишний бенкет.
Великі столи були заставлені найкращими стравами: запечені фазани, витончені сирні страви, ароматний хліб та безліч фруктів. Поміж тарілками розставляли букети рідкісних квітів, що наповнювали повітря ніжним ароматом. У центрі саду мерехтіли ліхтарі, відбиваючись у сріблястих чашах із вином та медовими напоями.
Алісія та Лоренц сіли поруч. Вона відчувала, як його присутність зігріває її душу, а він, у свою чергу, не зводив із неї очей, зачарований її красою. Вечір тільки починався, і він обіцяв бути незабутнім. Святкування з нагоди приїзду принца Лоренца було у самому розпалі. Велика банкетна зала замку Тіріон засяяла вогнями тисячі свічок, а музика скрипок наповнювала повітря. У центрі залу танцювали пари, а навколо них придворні спілкувалися, сміялися та насолоджувалися розкішним вином.
Принцеса Алісія, одягнена у ніжно-блакитну сукню, сиділа поруч із Лоренцом. Він нахилився до неї й пошепки мовив:
— Ти сьогодні неперевершена, мов сама ранкова зоря.
Алісія лише усміхнулася, опускаючи погляд. Лоренц, помітивши її сором’язливість, злегка розсміявся і додав:
— Ти знала, що в дитинстві я одного разу впав у королівський фонтан? І мій брат тоді сказав, що я водяний дух, якого наші батьки випадково прихистили в палаці.
Алісія не змогла стримати сміху.
— Тепер я розумію, звідки твоя любов до пригод!
Тим часом їхній старший брат, принц Форест, стояв біля короля Фернеса, обговорюючи важливі політичні питання.
— Ваша Величносте, часи непрості. Торгівля між Форестом та Емпаріо розвивається, проте є чутки, що деякі лорди не задоволені нашими умовами.
Король Фернес задумливо потер підборіддя.
— Це може стати проблемою. Потрібно поговорити з посланцями, перш ніж ситуація загостриться.
Королева Валері в цей час розмовляла з придворними дамами, обговорюючи останні новини та моду. Її голос звучав мелодійно, а рухи були граційними, що привертало до неї увагу всієї зали.
Після тривалих веселощів чоловіки відійшли у бокову залу, де розпочали гру в карти. Там панувала зовсім інша атмосфера — весела, безтурботна. Чоловіків розважали дівчата легкої поведінки, які жартували та підливали їм вина. Лоренц, хоч і не був схильний до таких розваг, тримав келих у руках і лише спостерігав.
Алісія тим часом залишилася з Елеонорою. Молодша сестра, схвильовано жестикулюючи, розповідала:
— Ти не повіриш! Учора я знайшла маленький мішечок в саду. Там був мій їжачок.
Алісія бачачи як засмутилася сестра. Але їхню розмову перервала королева Валері.
— Дівчата, пора відпочивати. Завтра буде новий день, повний важливих справ.
Алісія та Елеонора підкорилися і вирушили до своїх кімнат. Перед сном Алісія розчесала волосся, вдягла легку нічну сорочку та вклалася у ліжко. Її думки все ще були зайняті розмовами з Лоренцом, його теплим голосом і щирою посмішкою.
Королева Валері, перевіривши, чи все гаразд у доньок, також пішла до своєї кімнати, насолоджуючись тишею після гучного вечора. Завтра мав початися новий день, і кожен мав свою роль у цій складній грі королівства.
Настав ранок. Всі зібралися у залі для трапези. Високі стіни з кварцу були прикрашені портретами королів та королев Емпаріо. Посеред кімнати стояв великий стіл, накритий сніданком: золотисті булочки, запашний мед, свіжі фрукти та глечики з молоком і вином.
Король Фернес та королева Валері вже сиділи за столом, розмовляючи з Форестом. Елеонора, задумливо крутячи виделку в руках, ледве торкалася їжі.
Лоренц підійшов до Алісії та запитав:
— Як ти почуваєшся цього ранку?
— Досить добре, дякую, — усміхнулася вона.
Вони сіли за стіл і побажали всім смачного, отримавши у відповідь ввічливі побажання від усіх присутніх.
Король Фернес поглянув на родину й урочисто мовив:
— Сьогодні ми вирушаємо до лісу. Час для королівського пікніка та полювання.
Елеонора ледь помітно усміхнулася, приховуючи своє захоплення. Вона давно готувалася до цього дня і вже уявляла, як зловить кількох фазанів.
— Після сніданку всі збирайте свої речі, — додав король.
Після трапези всі розійшлися готуватися. Елеонора швидко взяла свій меч та лук, з нетерпінням очікуючи початку пригоди. Після трапези у замку почалася метушня. Слуги металися коридорами, готуючи одяг, кошики з провізією та мисливське спорядження. У покоях королеви Валері її служниці акуратно складали сукні, капелюхи та шовкові накидки.
Алісія, стоячи біля вікна, думала про те, як проведе час із Лоренцом. Можливо, вдасться поговорити наодинці, пройтися узліссям, насолодитися спокоєм.
Елеонора тим часом ховала свій лук та меч серед особистих речей, аби мати змогу непомітно взяти участь у полюванні. Вона нетерпляче чекала моменту, коли зможе продемонструвати свої навички.
Через деякий час всі були готові до від’їзду. Королівська процесія вирушила до лісу. Карети рухалися широкими шляхами, а принцеси Алісія та Елеонора милувалися природою Емпаріо. Вони бачили зайців та перепілок, що стрибали в полях, і відчували свіжий запах ранкового лісу.
Прибувши на місце, вони побачили, що на околиці лісу біля озера вже стояли зібрані намети. Деякі сім’ї з королівства також приїхали. Король Фернес перевіряв тятиву на луках разом із радником Огулом Дерном — розумним чоловіком із поважного роду, який навчався у найкращих викладачів. Поруч із ними стояв Форест.
Королева Валері та її придворні дами розмовляли з леді, обговорюючи модні тенденції та останні плітки. Найближчою подругою Валері була леді Фанейт, що походила з її рідного королівства.
Алісія тим часом гуляла з Лоренцом. Вони розмовляли про майбутнє, сміялися, і він ніжно торкався її руки.
Елеонора ж проводила час із молодим хлопцем, який навчався на лицаря. Вони разом стріляли по цілях, жартуючи й змагаючись між собою.
День обіцяв бути насиченим пригодами. Під вечір король Фернес оголосив початок великого застілля. Довгі дерев’яні столи стояли посеред галявини, вкритої м’якою травою, що пахла після недавнього дощу. На столах розмістилися золотаві глечики з вином, срібні тарелі, повні ароматних страв, і запалені свічки, що кидали м’яке світло на веселі обличчя гостей.
Король Фернес та королева Валері сиділи поруч, між ними точилася легка та весела родинна бесіда. Алісія, майбутня королева, слухала уважно, зрідка обмінюючись словами зі своїм нареченим, принцом Лоренцом. Елеонора ж сиділа біля сестри, але її увага була прикута до хлопця, з яким вона проводила час вдень. Вона дивилася на нього, намагаючись розгадати думки, що ховалися за його спокійним виразом обличчя.
Нарешті, підвівшись із-за столу, вона пішла до нього. Він підняв на неї погляд, трохи здивовано, але з легкою усмішкою. Без зайвих слів він узяв для них двох коней, і вони вирушили вузькою лісовою стежкою, залишаючи позаду гамірний бенкет.
Ліс огорнув їх темрявою, проте він не здавався страшним — радше загадковим. Високі дерева шепотіли під легким нічним вітром, і вдалині лунав спів нічних птахів. Цвіркуни заливалися нескінченним дзвоном, а десь біля тихої заводі кумкали жаби. Їхні коні тихо ступали м’якою землею, і лише зрідка було чути тріск сухих гілочок під копитами.
Невдовзі вони вибралися на пагорб, з якого відкривався чудовий краєвид на галявину. Вона сяяла у світлі сотень факелів і свічок, що відкидали золотаві відблиски фігури. Сміх, пісні, радісний гомін — усе це долинало сюди, створюючи відчуття миру та єдності.
Елеонора вдивлялася в це видовище, її серце билося рівно й спокійно. Вона відчувала, що цей момент належить лише їй. Їм.
— Час повертатися, принцесо, — м’яко мовив хлопець.
Вона повернула до нього голову. Її очі блищали у світлі далекого бенкету.
— Як тебе звати? — запитала вона.
— Ренц, — відповів він без вагань.
Елеонора подивилася йому просто у вічі, вдивляючись у їхню глибину, ніби хотіла розгадати його думки.
— Я хочу ще трохи побути тут, — мовила тихо.
Ренц кивнув, легко всміхнувшись.
— Я зроблю все, що накаже моя принцеса.
Він відійшов убік, назбирав сухого хмизу й розпалив невеликий вогонь. Полум’я затанцювало, відкидаючи мерехтливі тіні на стовбури дерев. Жар потріскував, розганяючи темряву, а навколо них усе ще лунав спів нічного лісу. Вдалині свято тривало, але тут, на пагорбі, панувала особлива тиша — така, що наповнювала серце. Тим часом на галявині, свічки почали поступово гаснути, як і вогні, що освітили святковий вечір. Гості прощалися, розходячись до своїх наметів. Лише подекуди ще лунав приглушений сміх чи тихі розмови. Король Фернес, взявши королеву Валері за руку, провів її до їхнього просторого шатра. Всередині панувала м’яка темрява, а лише кілька свічок освітлювали витончені візерунки тканини.
Королева скинула прикраси, її дихання стало глибшим, коли Фернес наблизився. Його пальці ковзнули по її плечах, ніжно знімаючи шовкову накидку, що спала до їхніх ніг. Він провів долонями по її тілу, відчуваючи кожен вигин, кожен порух, кожен тремтливий подих. Валері підняла погляд, її очі горіли пристрастю, а губи ледь тремтіли від передчуття.
Фернес нахилився, торкаючись її шиї гарячими губами, залишаючи поцілунки вздовж ключиці. Його руки обіймали її з силою, що говорила про жагу, що накопичувалася в ньому годинами. Вона відповіла на його дотики, стискаючи його міцно, притягуючи до себе ближче. Їхні тіла переплелися в єдиному ритмі, у вирі пристрасті та ніжності. Світло свічок відкидало тіні на тканину шатра, створюючи танок двох закоханих, які втрачали відлік часу.
Коли ніч підійшла до свого піку, і лише приглушене дихання наповнювало простір, Фернес та Валері знайшли спокій у теплих обіймах один одного. Її пальці ковзнули по його грудях, а він торкнувся її обличчя, вдивляючись у її розслаблені риси. Мить була досконалою.
Надворі вже панувала тиша, лише вітерець колихав тканини шатер. За якийсь час, Елеонора, ще відчуваючи тепло пригоди, повернулася до свого намету. В її голові ще лунали відголос слів Ренца, а в серці жевріло щось нове, незвідане… Ранок в Емпаріо розпочався спокійно. Над лісом повільно підіймалося сонце, його перші промені пробивалися крізь густі гілки дерев. Ліс наповнився життям – дзвінко співали птахи, десь у заростях пробіг олень, а легкий вітерець колихав листя, несучи свіжий аромат ранкової роси.
Біля невеликого озера, що розкинулося неподалік, стояли король Фернес і його молодша донька, принцеса Елеонора. Дівчина, нахилившись, набрала долонями прохолодну воду та вмила обличчя. Її руде волосся відблискувало на сонці, а очі блищали від ранкової свіжості. Фернес мовчки спостерігав за донькою, насолоджуючись короткою миттю спокою перед початком нового дня.
Тим часом у наметі відбувалися ранкові збори королеви Валері та її старшої доньки Алісії. Королева давала останні вказівки перед сніданком, а принцеса зосереджено слухала, намагаючись запам’ятати кожне слово. Закінчивши обговорення, вони попрямували до столу. Лоренц, наречений Алісії, стояв біля свого місця, чекаючи на наречену. Як тільки Алісія увійшла, їх погляд одразу ж зустрівся. Вона підійшла, тепло обійняла його та сіла за стіл. Лоренц, проявляючи добрі манери, відсунув для неї стілець, і принцеса, кивнувши йому з вдячністю, зайняла своє місце.
– Як спалося, моя принцесо? – запитав Лоренц з ніжною усмішкою.
– Чудово, – відповіла вона. – А тобі?
– Лише думав про тебе, – хлопець легенько стиснув її руку, і Алісія не змогла стримати посмішку.
У цей момент до столу підійшли король Фернес та Елеонора. Всі присутні піднялися на знак поваги. Король узяв келих, наповнений вином, і підняв його вгору:
– Цей келих я підіймаю за свою найдорожчу спадкоємицю, принцесу Алісію. Ти – гордість нашого королівства, його майбутнє та надія. Нехай твоя мудрість веде тебе вперед, а твоє серце завжди залишається сповненим доброти та справедливості.
Усі присутні підняли келихи й вигукнули:
– Хай живе король і його донька!
Фернес та Елеонора сіли за стіл, і розмова продовжилася. Алісія, посміхаючись, повернулася до сестри:
– Де ти була вчора ввечері?
Елеонора хитро посміхнулася, відкусила шматочок хліба і, не дивлячись на сестру, відповіла:
– Це неважливо.
Алісія нахилилася ближче до сестри й шепнула їй на вухо:
– Я знаю, що ти була з тим хлопцем.
Елеонора трохи стримано відповіла:
– Він просто супроводжував мене.
Після цих слів вона спокійно продовжила їсти, а її очі нишпорили по залі. Нарешті вона знайшла поглядом Ренца, ледь посміхнулася і вклонилася йому легким нахилом голови. Це не залишилося непоміченим для королеви Валері, але вона нічого не сказала. Сонце ледь пробивалося крізь густе гілля старих дерев, кидаючи золотаві відблиски на вершників, що їхали лісовими стежками. Густий аромат вологої землі, змішаний із запахом кінського поту та зброї, наповнював повітря. Гвардія трималася разом, уважно вдивляючись у хащі в пошуках здобичі. Птахи, перелякані тупотом копит, злітали, розпорошуючи своїм криком спокій лісу.
Елеонора скакала поруч із Ренцом, відчуваючи легке хвилювання. Гілка зачепила її обличчя, залишивши невелику подряпину, але вона не звернула уваги. Попереду виднілася постать батька – могутнього короля Фернеса, який з усмішкою спостерігав за своєю донькою. Вона наздогнала його, й він схвально кивнув.
Раптом дівчина помітила рух у кущах. Вона зупинила коня й нахилилася вперед, вдивляючись у темряву. Там, ховаючись у тіні, лежала поранена вовчиця, а поруч із нею тулилося маленьке вовченя. Її великі очі наповнювалися болем і приреченістю. Елеонора, не вагаючись, покликала батька. Король під’їхав, зиркнув на звіра й важко зітхнув. Велика рана на боці вовчиці не залишала їй шансів. Він натягнув тятиву лука й випустив стрілу, завершуючи її страждання.
Ренц обережно ступив уперед і запропонував узяти вовченя із собою – у королівстві це було звичною справою. Елеонора обережно взяла маленьке створіння на руки й ласкаво погладила його м’яку шерсть.
– Назву тебе Нео, – прошепотіла вона.
Чоловіки, що були поруч, схвально зааплодували принцесі, захоплюючись її милосердям і сміливістю. Король із гордістю дивився на доньку, а вона, весело сміючись, їхала поруч із Лоренцом, розмовляючи про те, як тепер піклуватиметься про Нео.
Та раптом попереду, серед дерев, з’явилася зграя оленів. Полювання досягло кульмінації. Король Фернес натягнув тятиву, вдивляючись у найбільшого самця. У лісі запала напружена тиша. Лише легкий вітер ворушив листя. Він випустив стрілу. Оленя пронизав різкий свист, і він упав. Вершники під’їхали ближче, але їхню увагу привернув юний Ренц.
Він стояв, ніби вкопаний, з широко розкритими очима, блідий, мов крейда. Його груди швидко здіймалися, а руки ледь помітно тремтіли. Він дивився не на оленя, а на короля. В його погляді читалося щось більше, ніж просто переляк – це була суміш захоплення, остраху та розуміння.
Король Фернес повільно підійшов до нього, не зводячи очей. У його очах не було ні злості, ні осуду – лише спокійна, стримана сила. Він поклав руку хлопцеві на плече.
– Полювання – це не лише здобич, – тихо сказав він. – Це випробування для серця.
Ренц кивнув, намагаючись приховати емоції. Він зрозумів, що королівський шлях – це не лише влада й слава, а й важкі рішення, відповідальність за кожен вчинок. Його серце калатало в грудях, але він знав – це лише початок його шляху. Вони повернулися до табору, що був розташований в лісі. Вершники підійшли до наметів, де вже було готове все для великої вечері. В повітрі стояв запах свіжої їжі, аромат копченого м'яса та трав, але для Королеви це все було неважливо. Вона уважно оглядала всіх, і її погляд одразу зупинився на Елеонорі.
Королева була холодною і трохи стурбованою, адже вона заборонила доньці приїжджати з ними на полювання. Її усмішка, яка з'явилася на обличчі, коли вона побачила інших гостей, миттєво зникла, побачивши Елеонору поруч з королем. В її очах відблискував гнів, але вона намагалася залишити його непомітним.
— "Що ти тут робиш?" — промовила Королева, ледве стримуючи обурення. Її голос був твердим, а вираз обличчя серйозним.
Алісія стояла трохи осторонь, спостерігаючи за реакцією матері. Вона помітила, як Королева насупилася, коли побачила свою доньку поруч з чоловіком. Алісія тихо підійшла і взяла її за руку, намагаючись заспокоїти.
— "Мамо, все буде добре, " — прошепотіла Алісія, але це не допомогло. Валері поглянула на доньку, і хоч усмішка з'явилася на її обличчі, то була лише зусиллям волі.
— "Все гаразд, доню, не турбуйся," — відповіла Валері, але її голос зрадливо тремтів. Вона знала, що їй треба поговорити з Елеонорою.
Елеонора спустилася з коня, її обличчя було похмурим. Вона дивилася на матері з викликом, і її рухи були рішучими, немовби вона не мала наміру поступатися. Здавалось, ніби весь ліс завмер, коли її ноги торкалися землі. Вона виглядала так, наче її не лякала жодна заборона.
Валері, розуміючи, що це буде нелегко, швидко попрямувала до короля Фернеса, відчуваючи, як зростає напруга. Її серце билося швидше від хвилювання.
— "Фернес," — вигукнула вона, намагаючись не видавати злишньої емоційності в голосі. — "Ми маємо поговорити."
Король звернувся до неї з неприємною посмішкою, його очі були уважними, але й так само недовірливими.
— "Що сталося, Валері?" — запитав він, дивлячись на свою дружину. — "Що ти хочеш мені сказати?"
Валері швидко відвела його трохи осторонь від інших, щоб не привертати зайвої уваги.
— "Це не нормально! Вона не повинна була приїжджати! Я заборонила їй це!" — її голос підвищився. — "Як вона може, так себе поводити, хіба це не очевидно?"
Фернес подивився на неї з подивом, хоча в його погляді було щось більш холодне, ніж здивування.
— "Ти справді так хвилюєшся через це?" — запитав він, майже з байдужістю. — "Елеонора доросла дівчина. Вона може приймати свої рішення."
— "Це не просто її рішення!" — заперечила Валері. — "Це непокора! Вона не слухає мене!"
— "Можливо, вона хоче показати свою незалежність," — сказав Фернес з легким усміхом, спостерігаючи, як її серце б'ється швидше від роздратування. — "Це не так погано, правда?"
Королева тихо зітхнула, але розуміла, що в цих словах є частка правди. Вона повернулася до наметів, спостерігаючи за тим, як усі займають свої місця за столом. Діалог не приніс їй полегшення, і вона відчула, що щось все ж змінюється в їхніх стосунках з донькою.
Невдовзі вечір тривав. Був не тільки час для їжі, але й для оголошення про те, що Ренц, один з учасників полювання, тепер отримує право жити в палаці. Це стало сюрпризом для багатьох, і навіть викликало шепіт серед гостей. Король Фернес виголосив це з серйозним виразом обличчя, а всі з цікавістю почали обговорювати подальше.
В кінці вечора, коли всі розійшлися по наметах, Валері знову вирушила до Елеонори. Вона йшла швидко, аби встигнути до того, як донька засне. Але, коли вона зайшла до її намету, побачила, як Елеонора вже лежала на ліжку, закривши очі.
— "Елеонора!" — звернулася вона до доньки. — "Ти чуєш мене?"
Але Елеонора не відповіла. Вона ніби справді спала, хоча Валері відчувала, що це може бути просто її спосіб уникнути важливої розмови.
"Вона хоче влаштувати протест," — подумала Валері, дивлячись на спокійну, але таку непокірну доньку, і зітхнула. Це ще не кінець. На світанку четвертого дня королівська родина почала збиратися, адже вони провели вже два дні в лісі, і настав час повертатися додому. Повітря було свіже, а ліс розбуджувався від ранкової тиші, але королівська родина була зосереджена на майбутньому заході — вечірньому балу-маскараді, що мав відбутися в палаці. Всі були сповнені очікуванням.
Валері, зібравшись для повернення, сиділа в кареті, і її погляд був строгий, коли вона поглянула на Елеонору, яка сиділа поруч. Королева не могла стерти вираз розчарування на своєму обличчі, але тримала себе в руках. Вона все ще думала про те, як її донька порушила її накази й відправилася на полювання. Валері не могла зрозуміти, чому Елеонора така непоступлива. Алісія, сидячи поруч, спостерігала за сестрою і матір'ю. Вона бачила, як Валері, хоча й намагалася залишатися спокійною, не могла приховати свого обурення. Алісія вирішила не втручатися, лише тихо дивилася через вікно.
Король Фернес їхав на коні, поруч з ним їхав його радник і Лоренц, що додавав певної урочистості до цієї подорожі. Лоренц виглядав спокійним і зосередженим, але його очі іноді мимоволі переходили до Елеонори, що не могла не помітити цього.
Коли вони нарешті досягли палацу, Валері, не витрачаючи часу, вирушила до своїх апартаментів, аби прийняти ванну й розслабитися після довгого дня. Тільки-но вона залишила палацову галерею, Елеонора та Лоренц вирушили в сад. Їхня мета була ясна — вони готували місце для вовка, що мав бути доставлений до палацу. Обидва не поспішали, і здавалося, вони були вдоволені компанією один одного.
Алісія, що тихо спостерігала за ними з балкону, помітила, як Елеонора й Лоренц весело розмовляють. Її погляд затримався на них на кілька миттєвостей — обидва сміялися, що, здавалося, підняло настрій навіть їй. Елеонора здавалася більш розслабленою, ніж коли була з королевою. Вона не могла не зауважити, як Лоренц уважно дивився на сестру, коли та посміхалася. Їхній сміх звучав як музика на фоні саду.
Алісія відчула незрозуміле хвилювання в серці. Це була одна з тих миттєвостей, коли її сестра і Лоренц здавалося б могли навіть не помітити, що їх дивляться. Але Алісія не могла втриматися від того, щоб не заздрити тій легкості та простоті, з якою вони спілкувалися. Вона швидко закрила двері балкона, ніби намагаючись забути про все, що побачила, і повернулася до кімнати.
"Що ж, можливо, це просто якась гра, " — подумала вона, вийшовши на середину кімнати. Але серце її продовжувало битися швидше. Після того, як Валері відпочила у своїх апартаментах, вона почала активно готуватись до вечірнього карнавалу. Весь палац був у передсвятковому настрої, а сама королева пильно перевіряла, чи все готово. Вона дістала список гостей і переконалась, що всі запрошені вже прибули. Валері особливо пильно стежила за закусками, вони повинні були бути вишуканими та багатими, відповідно до її високих стандартів. Музиканти, як завжди, виконували свою роль бездоганно, вже налаштовуючи інструменти для вечірнього концерту.
Завершивши останні приготування, вона вирушила до своєї кімнати, щоб вибрати відповідний наряд для цього важливого вечора. Вибір був складним, адже королева не могла дозволити собі виглядати менш ніж ідеально. Врешті-решт, вона вибрала розкішну сукню з темного, глибокого червоного бархату, що нагадувала вогняний захід сонця. Сукня була декорована золотими вишивками, які виглядали як витончені нитки, що танцюють у променях свічок. Маска, яку вона обрала, була з чорного шовку, обрамлена золотими елементами, з витонченими візерунками у вигляді вітру, що немов охоплюють її обличчя.
Алісія, тим часом була повністю готова до вечора. Вона вибрала біле плаття, яке створювало враження легкості й граційності, мов вона справжній лебідь, що виходить з води. Її сукня була виконана з найніжнішого шовку, злегка прозорого в нижній частині, щоб тканина ефектно розвивалася при кожному русі. Плаття прикрашали витончені перлини, які відбивали світло, наче зорі на нічному небі. Маска, що покривала частину її обличчя, була ніжного білого кольору, з візерунками, що нагадували крила лебедя. Вона була майже незрівнянною у своєму стилі, наче створена для того, щоб бути чарівною та елегантною.
Елеонора обрала наряд лисиці, що виглядало дуже вишукано, але з деяким підтекстом грайливості та спритності, як сама вона. Її сукня була оранжевого кольору з білими вставками, що нагадували хутро лисиці. Тканина, з якої була виготовлена її сукня, була дуже легка, але виглядала розкішно завдяки дрібним деталям, таким як золоті нитки, що перепліталися через тканину. Її маска була витонченою, схожа на лисичку з невеликими вушками й розумними, але грайливими очима, що додавали її образу химерної привабливості.
Коли всі були готові, вони вийшли зі своїх кімнат і спустилися до гостей. Валері, у своїй розкішній сукні й масці, йшла прямо, з гідністю королеви, що не дозволяла собі відхилитись від елегантності. Вона вітала кожного гостя, зберігаючи спокійний, але трохи відсторонений вигляд.
Алісія, як лебідь, випромінювала легкість і грацію. Вона вітала гостей із теплим, але стриманим усміхом. Кожен рух її плаття був чудово вивірений, і здавалося, що вона рухається, як по воді, наче найніжніший з лебедів.
Елеонора, в образі лисиці, пройшла крізь зал, випромінюючи енергію і чарівність, яка відразу привертала увагу. Її рухи були спритні та грайливі, але водночас витончені. Вона вітала гостей з легким усміхом, при цьому її маска додавала особливого шарму її образу.
Лоренц, з'явившись у вигляді чорного лебедя, виглядав на фоні інших бездоганно. Його чорний наряд, який виблискував срібними нитками, виглядав як загадкова ніч. Маска, що приховувала його обличчя, нагадувала крила чорного лебедя, з витонченими лініями, що підкреслювали його елегантність. Лоренц разом з Алісією приваблював погляди, створюючи атмосферу магії та таємниці.
Усі разом вони вітали гостей, і атмосфера карнавалу була наповнена чарами, сміхом і передчуттям чудової ночі. Зал був сповнений розкішного світла свічок, що відбивалися від позолочених стін і розкиданих по величезному столу, на якому стояли вишукані страви. Музиканти, вже одягнуті святкові костюми, почали грати перші ноти живої музики, і повітря наповнилося мелодією, яка була настільки чарівною, що кожен присутній ніби поринав у казковий світ. Гості почали повільно розходитись по залу, а пари зійшлися в центрі, де танець став епіцентром вечора.
Серед пар що танцює у самому центрі танцювального майданчика були Алісія та Лоренц. Вона виглядала неймовірно — біле плаття пливло за її рухами, а маска, прикриваючи її обличчя, лише підкреслювала її витончену граціозність. Лоренц, в образі чорного лебедя, тримав її за руку, і, здавалось, світ завмер на цю миттєвість.
Алісія, оглянувши його, несподівано заговорила.
— "Я бачила вас сьогодні в саду, " — промовила вона тихо, виглядаючи трохи нервово. — "Ви так мило спілкувались, здавалось, у вас був якийсь особливий момент."
Лоренц, злегка здивований її питанням, відповів.
— "Так, Елеонора — вона прекрасна. Вона добра та милосердна." — його голос був м'яким і щирим, але при цьому він не міг не помітити, як його слова мали певний відтінок ніжності, адже Елеонора дійсно була чудовою.
Алісія відчула, як з її серцем стало важко. Раніше, на кожному святі й балу, вся увага була прикута до неї. Її осяяні очі й бездоганний вигляд завжди ставали центром усіх поглядів. Але сьогодні все змінилося — весь вечір Лоренц був занурений у бесіду з Елеонорою, а тепер ці слова, що він сказав про її сестру, зміцнили її сумніви.
В її очах блиснула тінь смутку. Вона трохи розгубилася, дивлячись на пари, що весело кружляли в танці. Тієї миті їй стало важко дихати. Вона відчувала, як її серце стиснулося від болю, і несподівано для себе сама звернула увагу на те, що їй більше не важливо бути в центрі уваги. Тепер всі погляди були на іншій людині.
У цей час Елеонора, не помітивши, що її сестра виглядає знервованою, шукала свого друга Ренца. Вона обходила танцювальний майданчик, оглядаючи гостей, але його не було серед них. Погляд її стрімко ковзнув по обличчях і тілах, але серед знайомих осіб Ренца не було.
Раптом, розуміючи, що вона не зможе знайти його в залі, Елеонора зітхнула і наблизилася до Лоренца та Алісії, ніби шукаючи втіхи в чомусь простому та знайомому. Вона озирнулась і побачила Лоренца в танці.Вона попросила в сестри дати її нареченого на один танець, на що принц радісно відповів, що не проти.
— "Лоренце, чи не бачили ви мого друга Ренца?" — запитала вона з надією в голосі.
Лоренц, відчувши її тривогу, відповів:
— "Останній раз я бачив його біля наметів в лісі. Він був там з іншими, " — сказав він з відтінком сумніву в голосі. Його погляд був звернений до закруженої у танці пари, і він не міг не помітити її сумну виразу обличчя.
Алісія, здогадуючись знову поглянула на свою сестру та її нареченого. Вона бачила, як вони кружляють по танцювальному майданчику, погляди не зустрічалися, і це ще більше збільшувало її відчуття самотності. Її серце стислося, коли вона зрозуміла, що ні вони, ні хто-небудь інший не помітили її відсутності.
Не витримавши, вона знову поглянула на Елеонору, а її очі, підсвітлюючи печаль, за мить покрилися сльозами. Одна маленька сльоза сповзла по її щоках, мов зоря, що покидає нічне небо, і тихо впала на її сукню. Вона встигла швидко витерти її, відчуваючи, як її серце розривається від внутрішнього болю.
Елеонора не помітила цього моменту, і тому Алісія зібрала останні сили та швидко покинула зал. Вона вирушила до саду, де в тіні дерев можна було хоча б на кілька хвилин втекти від своєї болісної самотності. Звук своїх кроків, що звучав на бруківці садової доріжки, здавався їй далеким і приглушеним. Вона бігла, залишаючи все позаду, намагаючись втекти від того, що зробило її серце важким і холодним.
Тим часом сад був темний і спокійний, ніби сам простір обіймав її, затишно покриваючи своїм холодом. Вона зупинилася біля старої арки, що була обвита плющем, і відчула, як все довкола тихо замирає. Там, в тіні, вона просто стояла і плакала, немов весь біль, що накопичувалась в її душі, виходила назовні. Кожна сльоза, що падала з її щоки, була як мовчазний крик, на який ніхто не чув відповіді. Алісія сиділа в саду, вдивляючись у нічне небо. Сріблястий місяць освітив її обличчя, а сльози, що текли щоками, мерехтіли в його світлі. Вона зітхнула, обійнявши себе руками, ніби намагаючись сховатися від власних думок.
Раптом кущі затрусилися, і з тіні виринула постать у каптурі.
— Це ти? — голос Алісії здригнувся. — Ти радість чи сльози?
Фігура мовчки підійшла ближче й легенько торкнулася її плеча. Дівчина здригнулася, але не відступила.
— Я ревную свого нареченого до сестри… Це нормально? — шепотіла вона, мало не схлипуючи.
Фігура злегка поплескала її по плечу, ніби заспокоюючи.
— Дякую… Каптуре, — прошепотіла принцеса.
У ту ж мить з-за кущів почулося глухе гарчання. Алісія напружилася, її пальці мимоволі стиснулися в кулаки. Але коли вона озирнулася, таємнича фігура вже зникла. Натомість у повітрі пролунав гучний гудок — сигнал із замкової зали, де саме проходив маскарад.
Принцеса швидко зібралася з думками й поспішила до зали. Там грала жива музика, а гості кружляли в танці під світлом численних свічок.
Біля короля стояла Елеонора, захоплено розглядаючи лук, який король отримав у подарунок. Лук був сріблястий, зі стрілами, наконечники яких виблискували таємничим відблиском. Його особливістю було зілля, яким були змащені стріли. Травник при дворі казав, що цей відвар міг заразити людину жахливою хворобою, після якої на тілі з’являлися страшні виразки.
Королева Валері в цей час розмовляла з молодим чоловіком. Алісія наблизилася до матері, намагаючись зрозуміти, хто це. Незнайомець обернувся, взяв її руку та шанобливо поцілував.
— Доброго вечора, моя принцесо, — промовив він із чарівною усмішкою. — Я Хентсон Вейф. Моє коріння походить із благородних земель…
Алісія примружила очі.
— Ви маєте право на престол? — запитала вона, поглядаючи то на чоловіка, то на матір.
Королева злегка стиснула її руку.
— Доню, Хентсон — далекий нащадок короля Філіпа Другого…
Принцеса відчула, як у неї по спині пробіг холод. Вона розуміла: цей вечір принесе ще багато таємниць.
Лоренц розгублено оглядав бальну залу, поки, нарешті, не побачив Алісію серед гостей. Він швидко рушить до неї, пробираючись крізь танцюристів.
— Алісіє, де ти була? Я шукав тебе! — його голос звучав водночас роздратовано й стурбовано
— Лоренце, може, потанцюєш з Енфес? — запропонувала вона, киваючи в бік молодої дівчини в блакитній сукні, доньки одного з придворного.
Лоренц збентежено стиснув губи. Він збирався щось сказати, але Алісія вже відвернулася й пішла до своєї подруги Джес, що стояла біля стіни.
— О, моя люба Джес, — роздався поруч старечий голос.
Дівчина здригнулася, коли до неї наблизився сивий чоловік у дорогому, але трохи застарілому камзолі. Граф із королівства Імарей, яким було вже за сімдесят, усміхався так, що його пожовклі зуби ледь не вирізнялися в напівтемряві.
— Чи є в тебе наречений? — солодким голосом поцікавився він, його погляд пробігся по тендітній фігурі дівчини.
Джес невпевнено відступила на крок, але граф лише нахилився ближче.
— Ні, немає, — втрутилася Алісія, стоячи між ними. — Вона моя піддана і я вирішу це.
— О, принцесо, моя мила дівчинка… — граф нахабно простягнув руку й поклав її на плече Алісії.
Джес завмерла, не знаючи, як реагувати, але Алісія навіть не здригнулася. Вона повільно нахилилася до вуха графа й холодним, майже жорстоким голом
— Графе, чи не приберете ви свої лапи? Якщо ні, боюся, мені будь-якого відрубати
Граф різко відсахнувся, зиркнув на неї з переляком, швидко поправив свій камзол і, пробурмотівши щось нерозбірливе, відійшов.
Джес перевела подих і здивовано глянула на принцесу.
— Алісіє, не варто було… Все-таки він представлятиме тебе перед своїм королем. Навіщо тобі вороги? Та ще й через якусь повію.
Алісія глянула їй просто в очі.
— Джес, ти моя подруга, а не якась повія! — з викликом промовила вона. — Твій батько — дворянин, він сидить за робочим столом поруч із моїм батьком. Можливо, твій брат стане моїм працівником. І що? Я маю терпіти непристойну поведінку
Джес розгублено кліпнула, але врешті-решт опустила погляд і кивнула
— Ти маєш рацію… Я просто не хочу, щоб у тебе були проблеми.
— Проблеми будуть у нього, якщо спробує подібне, — суворо відповіла Алісія, розпрямляючи плечі.
Музика заграла новий танець, і в повітрі знову запанувала атмосфера балу. Але щось у погляді Алісії свідчило: цей вечір запам'ятається не лише веселими танцями.
Алісія поглядом провела графа, який змішався з натовпом. Її пальці стисли маску, ніби вона стримувала себе від більших рішучих дій.
— Ти сьогодні занадто гостра на язик, сестро, — пролунав знайомий голос.
Алісія повернулася й побачила принцесу Елеонору, яка спритно знімала рукавички, перш ніж вихопити келих із рук слуги. Її руде волосся було зібрано у вишукану зачіску, але деякі пасма вперто вибивалися, надаючи їй зухвалого вигляду.
— Просто не терплю нахаб, — відповіла Алісія, оглядаючи сестру.
— О, я це помітила! Але, здається, ти забула, що карнавал — це не місце для погроз, навіть якщо вони справедливі, — з лукавою посмішкою зауважила Елеонора.
— Не думаю, що цей граф колись забуде наш вечір, — хмикнула Алісія.
— Доведеться тобі бути привітнішою, коли король Імарея прибуде з офіційним візитом,
До них підійшов Фейріс, старший брат Лоренца. Його постава була рівною, а на обличчі — стримана усмішка. Він був не таким відкритим, як його молодший брат, але мав чарівність, яка діяла на людей не гірше за харизму Лоренца.
— Привіт, Фейрісе, — Алісія схрестила руки. — Сподіваюся, ти не будеш мене чіпати.
— Я б не посмів, — він легко кивнув, але в очах зблиснув веселий вогник. — Однак мушу визнати, що твоя репутація сьогодні здобула новий відтінок.
— Як і завжди, — втрутилася Елеонора, піднімаючи келих.
— Досить про мене, — повернула голову Алісія, спостерігаючи за парою, що кружляла в центрі бальної зали. — Краще скажіть, як ви насолодитеся карнавалом?
— О, якби не маска, мене б упізнали всі придворні дами, і я б не мав жодної хвилини спокою, — зітхнув Фейріс. — Тому вирішив тріскатися трохи в тіні.
— І не тільки дам, — лукаво додала Елеонора, підмор
Раптом у натовпі з'явиться король Фернес і королева Валері. Вони рухалися велично, немов невагомі. Валері, у блідо-золотій сукні, зійшов справжньою богинею, а король, хоч і втомлений, тримався з гідністю.
— Я бачу, ви гарно проводите час, — король Фернес оглянув дочок, зупинивши погляд на Алісії.
— Як завжди, батьку, — відповіла вона, схиливши голову.
Королева Валері пильно вдивлялася в обличчя старшої дочки.
— Алісіє, будь обережною зі своїми словами, — м'яко, але владно мовила вона. — У твоєму голосі вже звучить відлуння королеви.
— Я лише захищаю своїх підданих, матінко, — Алісія рівно
— Це добре, — Валері кивнула. — Але королева повинна вміти не лише захистити, а й керувати, не створюючи ворогів
Алісія хотіла щось відповісти, але в цей момент заграла нову мелодію, сповіщаючи про головний танець вечора. Лоренц підійшов до неї, простягаючи
— Потанцюємо? — запитав він з легкою
Алісія кинула погляд на батьків, які мовчки спостерігали за нею, потім на Елеонору, що
хитро всміхалася, і нарешті погодилась, так і закінчився цей день. Наступний день, після карнавалу був спокійним. Король Фернес з ранку зайнявся державними справами. У тронній залі проходили переговори, і головний працівник Огулом Дермон звітував перед ним про справи в королівстві.
— Ваша вірність, економічне стабільне становище, — почав Дермон, розгортаючи сувій. — Урожай цього року очікується добрим, хоча південні поля потерпають від нестачі робочих рук через наслідки минулої посухи. Торгівля з Імареєм триває без змін, однак є ризик підвищення податків на імпорт.
Фернес мовчки вислухав рад
— Також маємо новини з узбережжя. Вчора прибуло декілька човнів із півночі. Прибульці облаштували табір, але не висловили жодних вимог. Вони не схожі на загарбників, проте їхня поява проти тривоги серед м
Король постукав пальцями по підлокітнику
— Відправте розвідників. Вони повинні знати, хто ці люди й чого хочуть.
— Буде виконано.
Огулом на мить замовк, а потім перейшов до ще тривожних новин.
— Останніми днями на дорогах почастішали напади. Очевидці кажуть, що нападники забирають ваш королівський герб. Вони добре озброєні, організовані й діють вибірково: зупиняють карети, допитують людей, а потім або відпускають, або забирають із собою невинних.
Фернес знервовано запитав
— Хто постраждав?
— Купці
— Це або зрада, або спроба дискредитувати
Фернес різко підвівся
— Дізнайтеся, хто ці люди. Якщо це бандити — їх потрібно знищити. Якщо за цим стоїть хтось впливовий — я хочу знати про це, та без мого рішення нічого не робити.
Огулом шанобливо вклонив голову
— Буде зроблено.
У залі запанувала тиша, наповнена напругою.
Тим часом королева Валери проводила день у спокійній. Після гучного карнавалу вона відчула втому, тому вирішила відпочити у своїх покоях, насолоджуючись тишею.
Принцеса Елеонора вийшла до стайні разом із Ренцом. У ранковому світлі коні виглядали велично, а легкий вітерець розніс запах сіна
— Завтра турнір, — мовила Елеонора, проводячи рукою по гриві свого вороного жеребця Бореас.
Ренц теж погладив білого скакуна, що ніжився від дотиків принцеси.
— Так, і буде запекла боротьба, — усміхнувся він. — Кажуть, брат Лоренца, Фейріс, теж братиме участь.
— О, це цікаво! — в очах Елеонори з'явилась іскра.
— Я теж змагатимусь. Це честь для мене — бути серед кращих осіб.
— Що ж, сподіваюся, ти не підведеш мене, — жартівливо підштовхнула йо
Ренц хмикнув:
— А якщо я виграю?
Елеонора грайливо схилилася до свого
— Подивимося, чи ти взагалі переможеш.
Вони розсміялися, а потім продовжили гладити коней, готуючись до турніру.
Алісія ж у цей час залишилась у своїх покоях. Вона стояла біля вікна, вдягнена в білу сукню, що розліталася від легкого вітру. Її темне волосся тріпотіло на вітрі, а карі очі вдивлялися в далечінь.
Звідси відкривався краєвид на королівство — черепичні дахи можуть будинки, вулиць, заповнених людей, білі мури, що берегли спокійний край.
Але погляд її привернув Лоренц.
Серед кущів і старих дерев стояв Лоренц. Він нахилився, простягаючи руку до вовченяти Елеонори. Малий звір клацнув зубами в повітрі, а принц лише розсміявся, проводячи рукою по його спині.
Алісія завмерла, уважно спостерігаючи. Вона не часто бачила Лоренца таким — без офіційного вигляду, без обов'язку бути принцом чи її нареченим. Зараз він просто грався з твариною, посміхався щиро й відкрито.
Вона не відводила погляду, навіть не помітивши, як вітер легенько ворухнув її волосся.
День був спокійним. За столом зібралася вся королівська родина: король Фернес, королева Валерія, принцеса Елеонора, принц Лоренц та Алісія. Поруч із ними сиділи й інші поважні гості: придворні, радники та близькі друзі родини.
Весела музика лунала у залі, створюючи святкову атмосферу. Люди за столом жваво спілкувалися, обговорюючи різні події дня. Звичайно ж, головною темою розмов був завтрашній турнір.
— Я впевнений, що Лоренц покаже себе гідно, — з гордістю говорив король Фернес. — Він завжди був вправним воїном.
— Звичайно, мій королю, — відповів Лоренц, — але й інші учасники не збираються здаватися без бою.
— Особливо Фейріс, — додала Елеонора. — Він завжди був сильним суперником.
— Так, але я сподіваюся, що Ренц зможе скласти йому гідну конкуренцію, — зауважила Алісія.
— Ренц — талановитий хлопець, — погодилася королева Валерія. — Він завжди був відданий королівській родині.
Розмови за столом тривали до пізньої ночі. Усі були в піднесеному настрої, адже завтра на них чекало захопливе видовище — лицарський турнір.
Алісія час від часу ловила на собі погляд Лоренца. Він дивився на неї з цікавістю та ніжністю, але вона вдавала, що не помічає цього. Їй було приємно його увага, але вона не хотіла показувати свої почуття.
Вечір закінчився пізно. Гості почали розходитися по своїх покоях, а королівська родина ще деякий час залишалася за столом, насолоджуючись тишею та спокоєм...
Розділ 3
Ранок почався з першими променями сонця, що проникли крізь вікна королівського замку. Усі мешканці палацу вже прокинулися та готувалися до великого свята — лицарського турніру.
У великій їдальні накрили багатий сніданок. На столі стояли різноманітні страви: свіжоспечений хліб, духмяні пироги з різноманітними начинками, м'ясо дичини, сири, фрукти та багато іншого. Король Фернес, королева Валерія, принцеси Елеонора та Алісія, принц Лоренц та інші члени королівської родини зібралися за столом, щоб підкріпитися перед важким днем.
— Сьогодні чудовий день для турніру, — промовив король Фернес, смакуючи свій сніданок. — Сподіваюся, що наші лицарі покажуть свою силу та мужність.
— Я впевнена, що Лоренц буде серед найкращих, — з гордістю сказала королева Валерія.
— Звичайно — відповів Лоренц. — Я зроблю все можливе, щоб перемогти.
— А я вболіватиму за Ренца, — додала Алісія. — Він також дуже талановитий лицар.
— Сподіваюся, що й інші учасники покажуть себе гідно, — зауважила Елеонора. — Адже турнір — це не тільки змагання, але й свято для всього королівства.
Королева Валерія, як завжди, приділяла багато уваги своєму вбранню. Сьогодні вона обрала розкішну сукню з важкого шовку, розшиту золотими нитками та коштовним камінням. Її волосся було зібране у складну зачіску, прикрашену діадемою.
— Ви маєте чудовий вигляд, ваша Величносте, — промовила її фрейліна Анабель. — Як завжди, ви будете найяскравішою зорею на цьому святі.
— Дякую, Анабель, — відповіла королева. — Але сьогодні головні герої — це лицарі, які змагатимуться на турнірі.
Алісія зустрілася з Лоренцом, який саме готувався до турніру. Він був одягнений у важкі обладунки, але виглядав спокійно та впевнено.
— Як ти почуваєшся? — запитала Алісія. — Нервуєш?
— Трохи, — відповів Лоренц. — Але я готовий до змагання.
— Я вболіватиму за тебе, — сказала Алісія. — Ти найкращий лицар, якого я знаю.
— Дякую, Алісіє, — відповів Лоренц. — Твоя підтримка для мене дуже важлива.
Елеонора, вирішила відвідати свого друга Ренца, який вперше брав участь у турнірі. Вона таємно вислизнула з замку та побігла до нього.
— Ренц, я знаю, що ти хвилюєшся, — сказала Елеонора, коли побачила його. — Але я вірю в тебе. Ти сильний та мужній лицар.
— Дякую, Елеоноро, — відповів Ренц. — Твоя підтримка для мене дуже багато значить.
Місце проведення турніру було розташоване у центрі міського майданчика. Тут було споруджено великий поміст, прикрашений барвистими стягами та плетеними гірляндами. Уздовж нього стояли комфортні крісла та лавки для публіки, покриті золотою та синьою тканиною. На відстані стояли гурти музикантів, які грали веселу музику, щоб створити атмосферу свята. Торгові крамниці з фруктами та напоями додавали колориту цьому місцю.
Королівська родина зайняла свої місця на головній трибуні. Незабаром почалося свято. Глашатаї оголосили імена лицарів, які братимуть участь у турнірі, та представили їх публіці. Першим змаганням був турнір лучників. Учасники повинні були вразити мішень, розташовану на значній відстані. Найвлучнішим виявився Сір Фальк, який відомий своїми блискучими навичками верхової їзди та стрільби з лука. Він вразив мішень тричі поспіль, викликавши захоплення у глядачів.
Після турніру лучників розпочалися лицарські двобої на конях. Першими на арену вийшли Сір Вальдемар, який відзначився своєю хоробрістю та силою в бою, та молодий лицар, друг Елеонори, Ренц.
Глядачі завмерли в очікуванні. Лицарі зайняли свої місця на різних кінцях арени та приготувалися до бою. За сигналом вони помчали один на одного, їхні коні мчали галопом, а списи були спрямовані вперед.
Перший удар був успішним для Вальдемара. Він влучив списом у щит Ренца, збивши його з коня. Ренц, хоч і зазнав поразки, піднявся на ноги та вклонився переможцю.
— Сір Вальдемар, ви показали свою силу та майстерність! — оголосив глашатай. — Ви переможець першого двобою!
Наступним двобоєм був бій на мечах. На арену вийшли Сір Райнгольд, який відомий своїм стратегічним мисленням і відданістю королю, та Сір Горан, який відомий своїми здібностями до дуелей.
Обидва лицарі були вправними бійцями, тому бій був напруженим та захопливий. Вони обмінювалися ударами, їхні мечі дзвеніли, а іскри летіли в різні боки. Глядачі не могли відірвати очей від цього видовища, вони вигукували імена своїх фаворитів та підтримували їх гучними оплесками.
Після тривалої боротьби перемогу здобув Сір Горан. Він завдав вирішального удару мечем, змусивши Райнгольда опустити зброю.
— Сір Горан, ви продемонстрували свою майстерність володіння мечем! — оголосив глашатай. — Ви переможець другого двобою!
Останнім двобоєм був бій між Лоренцом та Фейрісом, братами, які завжди змагалися один з одним. Їхній двобій був сповнений емоцій та напруги. Глядачі, розпалені видовищем та щедро напоєні сидром, що лився рікою з навколишніх бочок, були в захваті від кожного їхнього руху.
Обидва брати були сильними та вправними лицарями. Вони билися з усією своєю міццю та енергією, але ніхто не міг здобути перемогу.
Бій тривав доти, доки обидва лицарі не знесилилися. Вони стояли один перед одним, важко дихаючи, але не бажаючи здаватися.
— Досить! — раптом пролунав голос короля Фернеса. — Ви обидва показали свою мужність та силу. Ви обидва переможці!
Глядачі вибухнули оплесками, вітаючи братів з їхньою мужністю та силою.
— Лоренц та Фейріс, ви обидва гідні звання лицаря! — оголосив глашатай. — Ви обидва переможці третього двобою!
Коли всі лицарі закінчили свої двобої, настав час для останнього змагання — стрільби з лука. Король Фернес вже був готовий оголосити переможця, але тут перед цілями з'явилася якась особа в плащі на коні.
Весь народ був у захваті від цього несподіваного учасника. Король Фернес, зацікавлений, встав зі свого місця та з захватом дивився на незнайомця. Королева Валерія та Алісія також були вражені. Всі лицарі, щойно закінчили свої двобої, з цікавістю спостерігали за тим, що відбувається.
Незнайомець витягнув лук, по якому було видно, що ця особа не просто так тут з'явилася. Перша ж стріла полетіла прямо в ціль, потім друга, і третя. Всі три стріли вразили мішень, не залишивши жодного шансу іншим учасникам.
Незнайомець спритно зіскочив зі свого білого коня, та зняв каптур. Перед народом з'явилася принцеса Елеонора! Вона тримала в руках лук, який колись подарувала її батькові. Фернес одразу впізнав свій подарунок і з захватом дивився на свою доньку.
Королева Валерія, побачивши таке зухвалий вчинок своєї доньки, була в люті.
Алісія стояла осторонь, шокована побаченим. Вона не могла повірити, що Елеонора так осміліла.
Лоренц, на своєму місці, дивився на те, як брат Фейріс залишився враженими діями принцеси, хоча й намагався прийти до тями. Сцена завершилася, а глядачі ще довго розплодилися, а сам турнір був оголошений закритим. Всі обговорювали події, оскільки цей день став не лише святою мужністю та майстерністю
Звичайно, ось розширена версія з додаванням деталей та епічності:
Після закінчення турніру родина Емпаріо повернулася додому. І, як тільки вони увійшли до палацу, атмосфера змінилася: королева Валерія була гнівна, а принцеса Елеонора виглядала схвильовано, як ніби виплеснула всі емоції на арені.
У своїй кімнаті королева наказала всім слугам вийти. Тиша була важкою, як і настрій королеви. Вона стояла перед дочкою, її очі що палають від обурення.
— Як ти могла так вчинити, Елеоноро? — її голос був холодним і гострим, мов лезо. — Хіба так ти виховувалась? Як ти могла так поставити нас перед усіма людьми? Це абсолютно неприпустимо!
Елеонора, стоячи з піднятою головою, не виявляла жодного каяття. Її погляд був спокійним і впевненим.
— Я зробила те, що вважала за потрібне, — відповіла вона. — І не збираюся виправдовуватися за це.
— Ти зганьбила королівську родину! — вигукнула королева. — Ти порушила всі правила пристойності!
— Я не згодна з цим, — сказала Елеонора. — Я не зробила нічого поганого. Я просто хотіла показати свої вміння.
— Ти хотіла показати свою непокору! — перебила її королева. — Ти завжди робила все по-своєму, не слухаючи моїх порад.
— Я не хочу бути такою, як ти, — заявила Елеонора. — Я хочу бути собою.
— Ти ще пошкодуєш про свої слова! — попередила її королева.
— Я не боюся твоїх погроз, — відповіла Елеонора.
Їхня розмова тривала довго і гаряче. Кожна з них стояла на своєму, не бажаючи поступатися. Здавалося, що між ними розгорілася справжня війна.
Але раптом двері відчинилися, і в кімнату увійшов король Фернес. Він спокійно спостерігав за їхньою сваркою, не втручаючись до останнього моменту.
— Елеоноро, йди до себе в кімнату, — сказав він спокійним, але владним голосом.
Елеонора, не дивлячись на свою гнівну позицію, лише пирхнула і пішла, відчуваючи, як кожен її крок звучить, як удар молота. Вона вийшла з кімнати, і на порозі побачила свою сестру Алісію, яка мовчки стояла, почувши весь розмовний спалах між нею та матір'ю.
Елеонора нічого не сказала. Лише пирхнувши, вона пішла далі, а Алісія залишилась, мовчки дивлячись на матір.
Король Фернес, побачивши, що обидві сестри залишили кімнату, звернувся до королеви Валерії:
— Ти не повинна чіплятися до неї так. Відпусти її, хай вона сама вирішує, як їй жити.
Королева замовкла, а король вийшов із кімнати, залишивши жінку в її гніві та смутку. Валерія залишилася одна, і сльози почали котитися по її обличчю. Вона вийшла на балкон, аби відпочити від гніву, але як тільки вона опустила погляд вниз, її зупинилася на Елеонорі, яка стояла поруч з Лоренцом. Вони розмовляли, і на обличчі принцеси з'явилася м'яка усмішка, тоді як Лоренц дивився на неї з увагою. Вони виглядали ніби втраченими у власному світі, безсторонніми до всього, що відбувалося навколо.
Згорбившись, Валерія повернулася до кімнати, коли раптом двері знову відчинилися, і в кімнату ввійшла Алісія. Вона підійшла до матері й, обійнявши її за руку, сказала:
— Мамо, ти зробила все правильно. Елеонора не повинна була так поводитися, особливо на такому публічному заході. Вона повинна була знати свої межі.
Королева дивилася на свою доньку, мовчки слухаючи її слова. Алісія продовжила:
— Але ви знаєте, мамо, що Елеонора давно грається з вами. В пам'яті спливали події на полюванні — я бачила, як вона залишилася наодинці з тим молодим єгерем, і вони цілувалися!
Королева застигла на мить, її погляд став нейтральним і холодним. Ніяких емоцій не було видно на її обличчі. Вона тільки пильно подивилась на Алісію, мовчки слухаючи те, що вона сказала.
Того ж вечора, після того, як Елеонора пішла до своєї кімнати, королева Валерія викликала до себе Огулома Дермона, головного радника короля. Її обличчя було спокійним і холодним, але в очах палали вогонь гніву та рішучості.
— Огуломе, — звернулася вона до нього, — ти знаєш про мого останнього візиту до Елеонори. Вона знову вийшла за рамки дозволеного, її поведінка стає нестерпною.
— Так, Ваша Величносте, — відповів Огулом. — Я чув про її виступ на турнірі.
— Цього разу вона перейшла всі межі, — продовжила королева. — Її непокора має бути покарана.
— Але, Ваша Величносте, — заперечив Огулом, — Елеонора — ваша донька, спадкоємиця престолу. Невже ви хочете її покарати?
— Вона не залишає мені вибору, — відповіла Валерія. — Її свавілля може призвести до хаосу в королівстві.
— І що ви хочете, щоб я зробив? — запитав Огулом.
— Я хочу, щоб ти знайшов спосіб її зупинити, — сказала королева. — Але так, щоб це виглядало як нещасний випадок.
Огулом зблід від цих слів. Він розумів, що королева хоче, щоб він убити Ренца.
— Ви впевнені в цьому, Ваша Величносте? — запитав він.
— Абсолютно, — відповіла Валерія. — Я не дозволю їй руйнувати моє життя та життя королівства.
Огулом мовчки вклонився та вийшов з кімнати. Він був у розпачі. Він не міг повірити, що королева здатна на таке.
Тим часом Елеонора, сидячи у своїй кімнаті, думала про Ренца. Вона згадувала їхні зустрічі, їхні розмови, їхні мрії. Їй було так боляче, що вона втратила його.
Тієї ж ночі, коли всі в замку спали, Огулом Дермон виконав наказ королеви. Він підійшов до кімнати Ренца та підпалив її. Вогонь швидко охопив усе приміщення, не залишивши юнакові жодного шансу на порятунок.
На ранок весь замок був шокований від жахливої звістки. Ренц загинув у вогні. Елеонора була в розпачі. Вона звинувачувала себе в його смерті, вважаючи, що це вона винна в тому, що сталося.
Королева Валерія спостерігала за стражданнями своєї доньки з почуттям провини. Вона розуміла, що її рішення було помилковим та призвело до трагедії.
Король Фернес також був засмучений смертю Ренца. Він бачив у ньому великий потенціал та сподівався, що юнак стане одним з найкращих лицарів королівства.
Алісія, спостерігаючи за горем своєї сестри, відчувала себе винною. Адже саме вона розповіла матері про зустріч Елеонори з Ренцом на полюванні. Можливо, саме через це королева так розгнівалася на свою доньку.
В день, коли мало відбутися весілля Алісії та Лоренца, у замку панувала напружена метушня. З самого ранку йшла підготовка до урочистої церемонії. Слуги, мов бджілки, снували коридорами, прикрашаючи зали квітами та тканинами. Кухарі, немов чарівники, чаклували над вишуканими стравами, готуючи бенкет для гостей. А гості, немов різнобарвні птахи, з'їжджалися з усього королівства, щоб стати свідками цього грандіозного дійства.
У кімнаті королеви Валерії панувала атмосфера піднесеності та хвилювання. Фрейліни, немов феї, допомагали їй одягатися, готуючи до важливої події. Сама ж королева була спокійна та зосереджена, її погляд був спрямований у далечінь, де вона бачила майбутнє своєї родини та королівства.
Раптом двері кімнати відчинилися з гуркотом, і на порозі з'явилася Елеонора. Її обличчя було блідим, як смерть, а очі палали від болю та гніву.
— Сьогодні не може відбутися весілля! — вигукнула вона, її голос тремтів від емоцій. — Ренц загинув, його ще не оплакали!
Валерія, яку саме одягали в розкішну сукню, розшиту золотом та коштовним камінням, спокійно подивилася на доньку. Її погляд був холодним та байдужим.
— Він не був настільки важливою персоною, щоб через нього скасовувати весілля, — відповіла вона, її голос звучав різко та бездушно. — Він отримав те, що заслужив.
Ці слова стали для Елеонори останньою краплею. Її серце розбилося на мільйони шматочків, а душа сповнилася ненавистю та відчаєм. Вона зрозуміла, що її мати причетна до смерті Ренца, її коханого, її друга.
— Вийдіть всі! — закричала вона на фрейлін, її голос лунав гучно та вимогливо.
Фрейліни, злякані її гнівом, миттєво зникли з кімнати, залишивши королеву та її доньку наодинці.
Валерія люто глянула на доньку. Її очі палали від люті та роздратування.
— Хто ти така, щоб кричати на моїх фрейлін? — запитала вона, її голос був сповнений зневаги та презирства. — Як ти смієш так поводитися?
Елеонора стояла в ступорі, її очі наповнилися слізьми. Вона не могла повірити, що її мати здатна на таке.
Валерія взяла шматок тканини, розшитий золотими нитками, та простягнула його доньці.
— Витри обличчя, — сказала вона, її голос був холодним та байдужим. — Ти ж майбутня королева, ти повинна поважати себе.
Елеонора мовчки взяла тканину та вийшла з кімнати, її плечі здригалися від ридань. Валерія ж продовжила готуватися до весілля, не звертаючи уваги на горе своєї доньки.
У цей час Алісія перебувала у своїй кімнаті, оточена подругами та фрейлінами. Її обличчя сяяло від щастя та хвилювання. На ній була біла весільна сукня, розшита перлами та діамантами, а на голові красувалася корона, що символізувала її майбутній статус королеви.
Елеонора зайшла до своєї кімнати, закрила вікна та зашторила їх. Вона сіла на ліжко поруч із жовтою сукнею, яку приготували для весілля. Взявши ножиці, вона почала різати тканину на шматки, її руки тремтіли від люті та розпачу.
Лоренц та король Фернес вже були готові. Вони зустрічали гостей, які прибували до замку з усіх куточків королівства.
Першими, кого вони побачили, були королева Лістерія та король Сімон, батьки Валерії. Королева кинулася до них з обіймами, її серце було сповнене радості та щастя. Довга розлука далася взнаки, і вона не могла дочекатися зустрічі з найріднішими людьми.
— Мамо, тато! Я так рада вас бачити! — вигукнула вона, її голос був сповнений любові та ніжності.
— Ми теж дуже скучили за тобою, доню, — відповіла Лістерія, її очі наповнилися слізьми.
Королева провела батьків до церемоніальної зали, де вже збиралися гості.
Трохи згодом Фернес зустрів принца Імарея Артура та Крісталя, які представляли інтереси свого королівства.
— Ми прибули, щоб засвідчити нашу повагу та привітати молодят, — сказав Артур, його голос був спокійним та урочистим.
— Дякую за вашу підтримку, — відповів Фернес, його серце було сповнене вдячності та гордості. — Для нас це велика честь.
Церемоніальна зала була сповнена світла, музики та гостей. Стіни були прикрашені гобеленами, що зображували історію королівства, а підлога встелена килимами з гербами знатних родин. Кришталеві люстри розсіювали м'яке світло, створюючи атмосферу чарівності та урочистості.
Гості, одягнені в розкішні вбрання, жваво спілкувалися, обговорюючи майбутнє королівство та щастя молодих.
— Яка ж красива наречена, — шепотіла одна дама іншій. — Справжня королева.
— А наречений який мужній, — відповідала інша. — Вони чудова пара.
— Кажуть, що їхнє кохання почалося ще в дитинстві, — додала третя. — Це справжня казка.
Оркестр грав чарівну музику, наповнюючи залу звуками скрипки, віолончелі та флейти.
Нарешті, двері відчинилися, і з'явилася Алісія. Вона була в білій сукні, розшитій перлами та діамантами. Її голову прикрашала корона, що сяяла під променями світла.
Алісія йшла до вівтаря в супроводі короля Фернеса. Її обличчя світилося від щастя та кохання.
Лоренц чекав на неї біля вівтаря. Він був одягнений у святковий костюм, який підкреслював його мужність та шляхетність.
Коли Алісія дійшла до вівтаря, вони обмінялися поглядами, сповненими любові та ніжності.
Священнослужитель почав церемонію, розповідаючи про значення шлюбу та кохання.
Раптом у залі запала тиша. Усі погляди звернулися до дверей, звідки з'явилася Елеонора. На ній була чорна сукня, яка підкреслювала її блідість та смуток.
Вона йшла до вівтаря повільно та впевнено. Її хода була сповнена гідності та рішучості.
Коли вона дійшла до наречених, усі завмерли в очікуванні. Ніхто не знав, що вона зробить.
Елеонора зупинилася перед Алісією та Лоренцом. Її погляд був сповнений болю та любові.
— Я хочу побажати вам щастя, — сказала вона тихо та щиро. — Нехай ваше кохання буде міцним та вічним.
Королева Валерія, яка спостерігала за цим дійством, підійшла до Елеонори та взяла її за руку.
— Ходімо, доню, — сказала вона. — Не будемо заважати молодим.
Вони сіли на свої місця, і церемонія продовжилася.
Алісія та Лоренц обмінялися присягання вірності та кохання. Вони пообіцяли любити один одного в горі та в радості, в багатстві та бідності, у хворобі та здоров'ї.
Потім вони схилили голови перед короною Емпаріо, символом влади та єдності королівства.
— Віднині ми будемо правити разом, — промовив Лоренц. — І будемо робити все для щастя нашого народу.
— Ми будемо вірними один одному та нашій країні, — додала Алісія. — І будемо служити їй до останнього подиху.
Після цих слів вони оголосили себе чоловіком та дружиною.
Гості вибухнули оплесками та вигуками. Усі були щасливі за молодих та бажали їм довгого та щасливого життя.
Весілля закінчилося грандіозним бенкетом, який тривав до пізньої ночі. Гості танцювали, співали та веселилися.
Алісія та Лоренц виконали свій перший весільний танець під чарівну музику оркестру. Вони кружляли по залу, немов у казці.
Усі були зачаровані їхньою красою та грацією.
Свято було незабутнім. Усі були щасливі та задоволені.
Алісія та Лоренц були найщасливішими людьми на світі. Вони кохали один одного та мріяли про спільне майбутнє.
Наступного ранку замок наповнився змішаними емоціями. З одного боку, всі ще перебували під враженням від великого весілля, а з іншого — настав момент прощання.
Алісія стояла у внутрішньому дворі, одягнена в мандрівне вбрання з вишитим гербом Емпаріо. Її погляд був сповнений хвилювання та нетерпіння. Поруч із нею стояв Лоренц, спокійний і впевнений, готовий до дороги. Поруч були король Фернес і королева Валерія, які мали провести молодят у їхню першу подорож як подружжя.
— Будь обережна, доню, — сказала королева, обіймаючи Алісію. — І пам’ятай, що ти завжди можеш повернутися додому.
— Я знаю, мамо, — відповіла Алісія, міцно притискаючись до неї. — Я не забуду про це.
Король Фернес поклав руку на плече Лоренца і промовив:
— Бережи її. Відтепер ви обоє несете відповідальність не лише одне за одного, а й за майбутнє нашого королівства.
— Обіцяю, ваша величносте, — серйозно відповів Лоренц.
Елеонора стояла трохи осторонь, її очі ховали незрозуміле почуття. Коли Алісія підійшла до неї, вона тихо сказала:
— Щасливої дороги, сестро.
— Дякую, Елеоноро. І… дякую за вчорашнє, — Алісія злегка стиснула її руку. — Я ціную це.
Елеонора нічого не відповіла, лише коротко кивнула.
Фейріс, старший брат Лоренца, стояв поруч із вершниками, готовими супроводжувати його караван. Він мав подорожувати довшим шляхом, щоб залагодити справи у прикордонних землях.
— Побачимося у Форесті, — сказав він, звертаючись до Лоренца.
— Чекаємо тебе там, брате, — відповів Лоренц.
Коли останні слова були сказані, Алісія та Лоренц піднялися на коней. Вони рушили вперед, і всі, хто зібрався, проводжали їх поглядами. Королева Валерія стискала руки, намагаючись приховати свої почуття, а король Фернес стояв із гордістю.
Дорога вела їх через густий ліс. Сонячне світло пробивалося крізь гілки дерев, створюючи дивовижні візерунки на землі. Лоренц їхав поруч з Алісією, уважно вдивляючись у її обличчя.
— Як ти себе почуваєш? — спитав він.
— Вільно, — відповіла вона з усмішкою. — Ніби весь світ відкрився переді мною.
— І це тільки початок.
Вони рухалися вперед, не знаючи, які пригоди чекали на них попереду…
Ліс був сповнений тіні, а сонце вже хилилося до заходу, забарвлюючи небо у червонувато-золотисті відтінки. Алісія та Лоренц поверталися до замку вузькою стежкою, супроводжувані чотирма королівськими вартовими. Дорога здавалася спокійною, аж поки з гущавини не пролунав свист — стріла пронизала повітря і вцілила в одного з охоронців. Він захитався і впав, скрикнувши. Інші стражники встигли вихопити мечі, але було вже запізно. З десяток розбійників вискочили з хащів, змахуючи зброєю.
— Засідка! — крикнув Лоренц, вихоплюючи меч.
Крики, брязкіт зброї, зойки поранених — усе злилося в хаос. Алісія спробувала відступити, але позаду неї вже з’явився один із нападників. Він посміхнувся хижою усмішкою, проте не встиг зробити й кроку — Лоренц встиг відштовхнути його і перехопити удар меча.
— Тримайся біля мене! — наказав він.
Але ворогів було занадто багато. Лоренц відбивав атаки, вправно рухаючись, та один із нападників, скориставшись моментом, завдав йому удару кинджалом у плече. Лоренц застогнав, але втримався на ногах.
— Лоренце! — скрикнула Алісія, бачачи, як кров темною плямою розтікається по його одязі.
— Алісія, біжи! — видихнув він, відбиваючись останніми силами.
Вона відступила, спробувала знайти шлях для втечі, але один із розбійників кинувся за нею. Алісія спотикнулася об корінь і впала на землю. Груба долоня схопила її за плечі, змушуючи перевернутися на спину. Дихання перехопило від страху. Чоловік, що стояв над нею, нахилився ближче, його обличчя спотворене зловтішною усмішкою.
Алісія панічно намацала щось у траві, пальці натрапили на товсту гілку. Стиснувши її, вона різко замахнулася і щосили вдарила нападника по голові. Почувся глухий звук удару, розбійник хитнувся назад і впав, вдарившись головою об камінь. Кров повільно потекла по його скроні. Він більше не рухався.
Руки Алісії тремтіли, але вона змусила себе підповзти до Лоренца. Він лежав на спині, важко дихаючи. Кров сочилася з рани, змочуючи його одяг.
— Лоренце… Ні… — вона взяла його голову і поклала собі на коліна. — Тримайся! Прошу тебе, тримайся!
— Ти… ти жива… — його голос був слабким, але в очах ще тлів вогонь. — Я… захистив тебе…
— Не говори… Тобі потрібна допомога! Ми… ми маємо повернутися…
— Алісія… Не плач… — Він простягнув руку і злегка торкнувся її щоки. — Ти сильна…
Дощ почав накрапати, дрібні краплі стікали по її обличчю, змішуючись зі сльозами. Вона підняла голову до неба, ніби шукаючи відповіді в сірому небосхилі. Дощ ставав сильнішим, поглинаючи весь світ навколо. Але вона не відпускала Лоренца, міцно тримаючи його, сподіваючись, що він не заплющить очі…
Раптом у далечині пролунало іржання коней. Вона повернула голову й побачила вершників під прапором королівства Емпаріо. Але коли вони наблизилися, їхні обличчя сповнилися хтивої жорстокості.
— Дивіться, яка красуня! — засміявся один. — Схоже, нам пощастило! — гукнув інший. — Новенька здобич! — Ха! Вона наша! — загорлав третій. — Ти ще пошкодуєш, що залишилася тут сама, принцесо!
Лоренц, стискаючи зуби від болю, схопив її за руку.
— Біжи… Алісіє… Тікай…
Вона підхопилася і кинулася в ліс. Гілки били по обличчю, плаття рвалося, залишаючи клапті тканини на тернах. Волосся розтріпалося, подерті руки кровоточили. Вона перечепилася плащем за гілку, рвучко його відірвала і продовжила бігти. Позаду чулося тупотіння копит.
Четверо лицарів вирушили в погоню. Алісія озирнулася й побачила, як решта вершників нахиляються над Лоренцем, щось роблячи з ним. Її серце тьохнуло від жаху, але не було часу зупинятися.
Вона спіткнулася об коріння, втратила рівновагу й покотилася вниз, вдарившись головою об камінь. Світ потемнів…
Коли вона прийшла до тями, руки були зв’язані. Вона чула голоси.
