Ви коли-небудь задумувалися, якби не було Бориса Тена, скільки б шедеврів світової літератури залишилися б недоступними для українського читача? Він не просто переклав «Одіссею» і «Іліаду» — ці епохальні твори, без яких неможливо уявити культурну спадщину людства. Борис Тен зробив більше: він зберіг і передав нам безліч класичних творів, попри регулярні утиски та репресії з боку радянської влади.
Уявіть собі людину, яка, всупереч всім труднощі, залишалася вірною своїм принципам і ідеалам. Сьогодні ми поринемо у біографію легендарного українського перекладача Бориса Тена, людини, яка своїм життям і творчістю нагадує нам про важливість боротьби за культурну спадщину.
В Україні завжди було складно з перекладами відомих світових робіт — будь-то художня література, історія або філософія. Як часто ми стикаємося з тим, що важливі для нашої цивілізації твори не перекладені українською мовою? Ми вимушені звертатися до російських, англійських або інших іноземних джерел. Це проблема, я сподіваюся з часом буде вирішена.
Чому ми маємо такий дефіцит перекладів?
По-перше, українська інтелігенція знищувалася протягом століть. Не одне покоління зазнавало репресій, особливо в совєтській окупації, де більшовики знищували її найбільш масштабно. По-друге, українська інтелігенція постійно зросійщувалася: етнічні українці їхали до Санкт-Петербурга та Москву, робили там кар'єру, отримували великі регалії та статки, і продовжували працювати на російську культуру, а не на українську.
Борис Тен є прикладом людини, яка не тільки фізично вижила у боротьбі проти репресивної машини, але й ідеологічно встояла як українець. Він зробив величезний внесок в український культурний простір, але, на жаль, його ім'я досі маловідоме.
У цьому тексті я прагну виправити цю несправедливість. Розповім вам про Бориса Тена докладніше, зосереджуючись на його творчій спадщині, яка є невід'ємною частиною української культури.
Відкрийте для себе дивовижний світ Бориса Тена — людини, яка своїм життям і творчістю залишила незгладимий слід в історії української літератури. Читайте далі, щоб дізнатися більше про його внесок і спадщину, що надихає і сьогодні.
Дитинство та освіта Бориса Тена
Народився Микола Хомичевський, якого світ знає під псевдонімом Борис Тен, 9 грудня 1897 року в селищі Дермань на Рівненщині. Його псевдонім відсилає до давньогрецької назви Дніпра, яку використовував історик Геродот. Микола був найстаршим із шести дітей у родині, з дитинства серед сусідів звучала українська, російська, чеська, польська мови тож він зростав в атмосфері такого собі мовознавства. Дід і прадід по батьківській лінії понад 30 років були священниками, а бабуся і мама вчителювали. З дитинства Миколу оточували музика та книги, що прищеплювало йому любов до культури та духовності. Це сформувало його світогляд і вплинуло на подальшу діяльність.
Після початкової школи він навчався в Клеванському духовному училищі та Волинській духовній семінарії. У 1914 році сім'я переїхала до Житомира, де Микола здобув педагогічну освіту на гуманітарному факультеті нинішнього Житомирського державного університету імені Івана Франка. Здібного юнака зарахували одразу на другий курс. Паралельно з навчанням і педагогічною діяльністю, Борис Тен захоплювався театром і музикою. У Житомирі він заснував осередок Української автокефальної православної церкви та був його головою.
Життя в Києві та ув'язнення
У 1924 році Миколу Хомичевського висвячують на священника, і він вирушає до Києва. Тут він служить настоятелем у храмі св. Софії, пізніше протоієреєм Петропавлівської церкви на Подолі. У 1923 році разом з Євгеном Кудрицьким займався перекладами діалогів Платона. Знання багатьох мов та літературна діяльність сформувались на «малій» дерманській батьківщині.
“Я жартома кажу, що народився в атмосфері порівняльного мовознавства” – говорив Борис Тен. Сільське оточення – українське, у школі вивчав російську і грецьку мови, від дядьків, які побували у Франції та Америці, навчився французької та англійської, а від учителя-німця, який викладав математику, – німецької. Сусіди були поляками, а ближнє село – чеське.
Працюючи у видавництвах "Сяйво" і "Книгоспілка", він стає частиною літературного гуртка "Ланка" (згодом "Марс"). У цьому середовищі він знайомиться з поетом і літературознавцем Миколою Зеровим, який стає його другом на все життя. Саме Зеров допомагає Миколі робити перші кроки у перекладацькій роботі, розвиваючи його інтерес до старогрецької поезії.
Борис Тен докладав чималих зусиль для відродження Української Автокефальної Православної Церкви, що викликало ненависть та спротив кровавого режиму за це він усіх нищить. 7 серпня 1929 року совєтьский режим за релігійну та українську діяльність його засуджують до 10 років заслання на Далекий Схід. Його музична обдарованість та знання мов стають у пригоді на засланні, де він організовує театр серед ув'язнених, ставши його режисером.
Особливу роль у житті Бориса Тена зіграла його наречена, а згодом дружина, Аполлінарія Ковальчук. Нора, як називав її Микола, була оперною співачкою, яка щойно закінчила Київський музично-драматичний інститут. Вона залишає Київ і перспективну кар'єру, щоб поїхати до коханого в далекий ГУЛАГ. Переповідають романтичну історію її приїзду та зустрічі з Миколою: вона стояла на одному березі річки та голосно співала, щоб коханий на протилежному березі почув і впізнав її. Вони одружуються, а в 1933 році у них народжується син Василько на Далекому Сході. Через три роки Миколі Хомичевському дозволяють залишити місце ув'язнення, і родина виїжджає до Підмосков'я, оскільки в Україну повертатися було вкрай небезпечно: НКВД знищувало все тодішнє оточення, включаючи митрополита Василя Липківського.
Музика, журналістика, педагогіка.
З 1938 року Микола Хомичевський заочно навчався у Московському музично педагогічному інституті в цей період він переклав українською чимало текстів романців Моцарта, Шопена, Чайковського, Глінки та значних успіхів досяг у складному жанрі перекладу оперних лібрето. У різні роки для українського театру він переклав бал маскарад Джузеппе Верді, Норму Белліні, Тангейзера Вагнера. Згодом він опанував професію журналіста яка стала дуже доречною та доленосною.
Під час Другої світової війни Бориса Тена було мобілізовано на фронт, як кореспондента армійської газети, потрапив у Новгород-Сіверське підпілля, але групу було розкрито й арештовано. Командир групи Йосиф Смолянський взяв вину на себе і цим врятував життя своїм товаришам. Далі – полон на території Новгород-Сіверського монастиря, німецький концтабір, де його навіть засудили до розстрілу за підготовку втечі, але в останній момент розстріл замінили каторгою в Німеччині. Пізніше – совєтські фільтраційні табори й роки недовіри та доносів. Після звільнення право жити у Житомирі Борис Тен отримав не одразу. Занурюючись у життя українських митців, розумієш, що їхні твори - це лише фрагмент, лише відображення їхньої багатогранної та неординарної особистості. Їхні долі набагато багатші та цікавіші, ніж будь-який вигаданий сюжет.
В 1945 році він повернувся до Житомира, де жили тоді його дружина із сином і понад 20 років він очолював об'єднання житомирських композиторів, навіть створив та видав посібник для керівника самодіяльного хору. Також він створив цілу низку хорових пісень, писав музику до вистав. Знаменитий хор "Льонок", який він створив і яким тривалий час опікувався це один із його головних творчих здобутків в позалітературній справі. Різнобічною була і педагогічна діяльність Бориса Тена він викладав латинську мову в Житомирському інституті іноземних мов та педагогічному інституті працював у музичному училищі, училищі культури. Багато уваги приділяв творчій молоді ростив, навчав, допомагав, плекав та наснажував.
Аби стати письменником чи поетом за часів Радянського Союзу потрібно було неодмінно писати про Леніна, про партію, про інших завзятих будівників комунізму тому багато майстрів слова на жаль займались перекладами тільки так можна було залишатися поруч із читачами. У 50-ті роки Бориса Тена згадав його давній друг Микола Рильський він працював одним із керівників спілки письменників і відповідав там за переклади тож почав навантажувати Хомичевського роботою. Він перекладав зі старогрецької латинської, англійської, іспанської, італійської, німецької, французької, польської, словацької, чеської, та російської мов. Перекладав твори Есхіла, Гете, Міцкевича, Шекспіра, Шиллера та інших світових класиків літератури.
В 1957 році Борис Тен став членом спілки письменників України, ще за його життя в 1982 році було видано збірку перекладів античних творів давньогрецька трагедія, але головною його заслугою перед українською культурою, основною справою його життя над якою він працював понад 30 років був переклад на українську мову старогрецької "Одіссеї" та "Іліади" Гомера. Борис Тен дуже боявся що не подужує завершити переклади, але все-таки довів справу до кінця. Видано ці твори відповідно в 1963 році й в 1978 році. За ці переклади Борису Тену надано звання лауреата республіканської премії імені Максима Рильського. Сьогодні ці переклади вважаються найкращими слов'янськими перекладами Гомера та унікальними за рівнем досконалості. Цікавий факт, що мелодику цих перекладів Одіссеї та Іліади Микола Васильович разом із дружиною перевіряв протягом шести років під звучання органної музики, вони наспівували вірші на музику шість років.
Микола Хамишевський відкрив пів Європи землякам, однак йому так і не довелось відвідати країни мовами яких він так віртуозно володів.
Спадщина
Борис Тен зробив неабиякий внесок у популяризацію польської культури за переклади Словацького та Міцкевича він дістав нагороду міністерства культури та мистецтва Польщі та був відзначений званням заслужений діяч польської культури.
У творчості Бориса Тена була ще одна вершина збірки його поезії "Зоряні сади" та "Жадань і задумів неспокій". У нього вдома на громадських засадах функціонувала публічна бібліотека з його книжок, крізь них у домі не було видно стін. Дружина не відпускала Миколу Васильовича самого до продуктової крамниці, бо він міг зайти до книгарні й залишити там усі гроші тож просили піти із ним сина Василька, але зрештою вони несли додому книжки вдвох, Аполлінарія Леонтівна не сварилася, а разом із ними сідала до столу і розглядала принесене, це в їх родині називалось "п'янствувати".
Доля протягом усього життя випробовувала Бориса Тена, йому довелось пережити найстрашніше утрату рідних в 1970 році від перитоніту після невдалої операції помирає син Василько, а згодом через чотири роки на 72-му році життя його дружина Нора. Він залишився один хворий та майже безпомічний перед побутовими проблемами. Сам Борис Тен казав існує єдина не поправ річ це смерть з нею неможливо сперечатися усе інше абсолютно все можна поправити удосконалити поліпшити. Помер митець 12 березня 1983 року в Житомирі.
Письменник Олесь Гончар так згадував про Бориса Тена:
"Я дуже високо шаную його Він мені подарував свої переклади яким ціни немає. Я зберігаю про нього найкращу пам'ять, це людина надзвичайно інтелігентна високий інтелектуал у нашій культурі. Він завжди випромінював енергетику культури та духовності".
На цьому ми ставимо крапку в біографії цієї видатної й важливої для нас людини, але не крапку в її спадщині, яку ми будемо досліджувати протягом багатьох ще років тому, що він зробив багато прикладів які ми так чи інакше будемо використовувати. На жаль його знають мало і на жаль це ще одна трагічна історія талановитої ідейної та самовідданої людини яка замість визнання та нагород отримувала репресії й утискання збоку тупої кровожерливої несправедливої радянської системи, яка завжди була орієнтована на зворотну селекцію тобто на піднесення догори найгірших найпідліших.
