Крилата ракета Blue Steel була виконана за аеродинамічною схемою "качка".
Для її виготовлення використовували різноманітні типи нержавіючої сталі. В головній частині ракети знаходиться кермо висоти трикутної форми зі зрізаними кінцями.У хвостовій частині фюзеляжу - трикутне крило з відігнутими кінцями і два кілі. Підфюзеляжний кіль під час підвіски ракети складався і встановлювався вертикально вже після зльоту. Керування ракетою здійснювалося за допомогою носових рулів, елеронів і керма напряму на верхньому кілі. Ракета мала біле забарвлення, що давало змогу підтримувати температурний баланс усередині корпусу КР під час її польоту на високій надзвуковій швидкості і, якщо потрібно було, забезпечити захист від теплового впливу спалаху ядерних вибухів.
Механізм кріплення для цієї КР, що розташовувався у відсіку озброєнь, являв собою кесонну полегшену конструкцію, що кріпилася опорами до даху відсіку. Ця величезна дура трималася чотирма вилчастими стійками в кутах її балочного тримача, кожна мала відформовану поверхню, яку утримувала у правильному щодо ракети положенні спеціальна напрямна штанга. Усі необхідні для зброї системи забезпечення (підігрів, охолодження, електричні комунікації) проходили через балочний тримач.
Оскільки Blue Steel розробляли для бомбардувальників "серії V", створювали єдиний інтерфейс, який об'єднував би механізм скидання, гідравліку, електропостачання, охолодження і підігрів, і, звісно ж, джерело труднощів усієї програми - штепселі систем спостереження за станом, збирання даних і функціонування фала скидання. Вони складалися з 157 контактів типу "поверхня - поверхня" замість штирьків, що забезпечували безперешкодне роз'єднання в момент пуску.
У хвостовій частині ракети розташовувався рідинний ракетний двигун Armstrong Siddeley Stentor Mk101 (також зустрічається позначення Bristol Siddeley BSSt.1 Stentor). Двигун мав дві нерухомо закріплені камери - верхню і нижню, як показано на схемі далі.
Верхня (велика) камера поряд із нижньою (малою) камерою призначалися спочатку для розгону КР до максимальної швидкості за фіксованої тяги. Потім верхня камера відключається і роботу продовжує тільки нижня (мала) камера з меншою тягою, але більшим часом роботи. Описана процедура відповідає режиму маловисотного пуску; під час висотного пуску камери вмикали послідовно в порядку "велика - мала". Тяга малої камери змінювалася залежно від умов польоту, підтримуючи швидкість КРВБ на одному рівні. Верхня камера підтримувала тягу з точністю ±5%, нижня - з точністю ±2,5%. Компоненти палива - ракетний гас RP-1 (пальне, об'єм 302,8 л) і висококомпонентний пероксид водню HTP (High Test Peroxide, окислювач, об'єм 1514,2 л), - розміщувалися в окремих баках.
У силовій установці використовувалася турбонасосна система подачі компонентів палива з баків без допалювання газогенераторного газу. Турбонасосний агрегат працював на продуктах каталітичного розкладання перекису водню, який спеціально відбирали для цієї мети з магістралі окислювача в основному режимі роботи. Старт ТНА здійснювався також за допомогою перекису водню, що подавався для подальшого розкладання в каталітичний парогенератор з окремого пускового бачка за витиснювальною схемою за допомогою азоту під тиском. Допоміжне бортове джерело живлення ракети, що забезпечувало роботу гідросистеми ракети, також працювало на продуктах каталітичного розкладання перекису водню. Охолодження сопел здійснювалося шляхом циркуляції окислювача каналами, відформованими в корпусах сопел. Система наддуву баків азотом із системи балонів підтримувала в паливних баках тиск, необхідний для безкавітаційної роботи насосів.
Детальніше про силову установку цієї ракети ви можете прочитати у статті мого товариша. Ось посилання на неї: https://drukarnia.com.ua/articles/chim-privodilas-v-rukh-britanska-krilata-raketa-blue-steel-nZ4gH
Чим приводилась в рух британська крилата ракета “Blue Steel”?
З урахуванням випробувальних пусків кожного двигуна після виготовлення були передбачені:
1. продування форсунок камер згоряння стисненим азотом до і після кожного пуску РРД,
2. продування всіх контурів циркуляції пероксиду водню підігрітим повітрям.
Зазвичай ракету підвішували до літака в частково заправленому стані. Заправлення ракети, підвішеної до літака, пероксидом водню і стиснутими газами здійснювали обслуговувальники в захисних костюмах, і воно займало разом з іншими необхідними процедурами близько 1,5 год. Подібні запобіжні заходи могли бути скасовані тільки в разі загальнонаціональної тривоги. З метою запобігання потраплянню сторонніх предметів аж до моменту пуску сопла ЖРД були закриті легкими кришками, зняття яких відбувалося під дією реактивного струменя двигуна. Ракета обладнувалася аналоговою інерціальною системою управління INS Mk.1 Цікавою властивістю Blue Steel було те, що її ІНС була значно точнішою за навігаційно-бомбардувальну систему самого бомбардувальника. Тому оснащені цією ракетою літаки використовували дані від її ІНС, що слугувала, фактично, основним джерелом навігаційних даних.
Підготовка елементів прицільно-навігаційного комплексу та перевірка ІНС самої ракети були доволі складною процедурою, що вимагала втручання кваліфікованих фахівців і займала певний час. Особлива увага при цьому приділялася злагодженій і синхронній роботі всіх компонентів цільового обладнання носіїв із ракетою на борту, оскільки це було запорукою успішного виконання завдання. Відведення ІНС ракети, яку вважали досить точною, досягало максимум 1 градуса на годину, тож якомога ближче до точки скидання штурман-оператор проводив фінальну корекцію (Release Point Fix), щоб забезпечити її бортовий обчислювач точною інформацією про становище літака, курс, повітряну швидкість, висоту, прискорення та просторове положення, а також відносне становище цілі.
