Віктор Вікторович Бурлик, народився 27 лютого 1992 року. Має професійно-технічну освіту — закінчив Жмеринське вище професійне училище №2 за спеціальністю, пов'язаною з роботою провідника пасажирського вагона. Проходив строкову військову службу в танкових військах.
«Сокіл» та силовий активізм
У першій половині 2010-х Бурлик став одним із найбільш помітних молодих активістів ВО «Свобода» у Хмельницькому та фактичним публічним керівником місцевого «Сокола». Сам він характеризував «Сокіл» як молодіжну структуру та «кузню кадрів» для «Свободи», водночас визнаючи, що хмельницький осередок мав специфічну, більш силову спрямованість.
Його політичний стиль із самого початку будувався на публічній конфронтації та демонстративних силових акціях. У 2013 році Бурлик спалив прапор Партії регіонів біля пам'ятника Шевченку. Після Революції Гідності брав участь у силовому виведенні з будівлі ОДА тодішнього голови адміністрації Леоніда Пруса. У 2017 році став учасником найбільш відомого епізоду — з молотком демонтував скляну конструкцію та турнікет у Будинку рад, після чого щодо нього було відкрите кримінальне провадження за хуліганство.
Сам Бурлик у тогочасному інтерв'ю фактично визнавав використання організованої групи активістів як інструменту політичного тиску. Розповідаючи про події 2014 року, він підтверджував, що разом із групою людей у балаклавах приходив на сесію облради з конкретними вимогами.
Іншим напрямком були регулярні «тверезі рейди». Активісти «Сокола» ходили вокзалом, центром міста, МАФами та місцями продажу алкоголю, фіксували порушення, викликали поліцію та знімали це на відео. Один із таких роликів на вокзалі набрав понад 60 тисяч переглядів.
Фактична форма цих рейдів була жорсткішою за їх публічний опис: людей, яких знаходили за вживанням алкоголю, принижували та висміювали перед камерою. Такі акції проходили, зокрема, у присутності представників міської «Муніципальної дружини».
Згодом між Бурликом і керівництвом «Сокола» виник конфлікт. Бурлика виключили через конфлікт інтересів, надмірно агресивну поведінку та деструктивну позицію щодо ключових питань організації, у 2018 році на Марші Героїв, саме через конфліктність Бурлика майже на годину була затримана хода.
Публічно нове керівництво «Сокола» подавало ситуацію м'якше. У 2018 році Назарій Чепко заявляв, що Бурлик лише певний час тимчасово виконував обов'язки керівника обласного осередку. Водночас це суперечило попередньому публічному позиціонуванню самого Бурлика як лідера організації.
Цікавий юридичний залишок цього конфлікту: навіть станом на серпень 2026 року в ЄДР Бурлик досі зазначений керівником Хмельницького обласного осередку ГО «Сокіл Свободи».
«Фенікс»
Після розколу частина активістів, яка залишилася з Бурликом, сформувала «Фенікс».
Це було саме радикальне крило колишнього хмельницького «Сокола», яке відокремилося разом із Бурликом. Це підтверджується тогочасними публікаціями: місцеві медіа прямо називали «Фенікс» «колишнім Соколом» та пов'язували організацію з Бурликом.
«Фенікс» продовжив характерні для попередньої структури напрямки: вуличні акції, протистояння з УПЦ МП, громадський тиск, спортивно-силові заходи. Організація, зокрема, проводила турніри зі змішаних єдиноборств. Сам Бурлик пізніше називав одного зі своїх побратимів Дмитра Крамара одним із засновників націоналістичної формації «Фенікс».
За внутрішньою інформацією, приблизно у 2020 році, коли масове розпивання алкоголю в центрі міста вже перестало бути настільки помітною проблемою, Бурлик використовував одних і тих самих безхатьків для створення контенту: їм платили, після чого записували відео, на яких Бурлик та його люди показово їх «розганяли».
Цей епізод добре вписується в модель політичної комунікації, яка сформувалася ще в період «Сокола»: публічно визначити проблему → знайти конкретного «порушника» → провести демонстративну акцію → поширити її через соцмережі.
Декларації, майно та «ТЕР-ФРУКТ»
Фінансова біографія Бурлика тривалий час різко контрастувала з його політичною активністю.
Його декларація за 2016 рік фактично була порожньою. У наступні роки ситуація суттєво не змінювалася. Зокрема, у декларації за 2020 рік він не вказував нерухомості, автомобілів, доходів чи заощаджень.
При цьому у 2017 році Бурлик став співзасновником та директором ТОВ «ТЕР-ФРУКТ», внісши 60 тисяч гривень до статутного капіталу. На запитання про походження коштів після «нульової» декларації він пояснював, що гроші надали батьки, які мають господарство в селі.
Особливо важливий політичний зв'язок — структура співзасновників компанії.
Разом із Бурликом серед засновників «ТЕР-ФРУКТ» фігурує Людмила Гончар — дружина Івана Гончара, одного з ключових на той момент діячів хмельницької «Свободи» та колишнього голови Хмельницької обласної ради. Актуальні реєстрові дані й зараз показують Бурлика керівником і співвласником товариства.
Сам Бурлик у 2017 році окремо заперечував, що перебував «на утриманні» Івана Гончара, але визнавав близькі політичні та особисті зв'язки з ним.
Таким чином, формально власного майна та суттєвих доходів у деклараціях Бурлика тривалий час практично не існувало, але його єдиний помітний бізнес виник у партнерстві з родиною одного з найбільш впливових на той момент діячів його політичної сили.
Фактичний майновий стан Бурлика за роки депутатства зріс і включає активи, які не відображені у його деклараціях.
Депутатство
У 2014 році Бурлик невдало балотувався до Верховної Ради за списком ВО «Свобода».
У 2015 році у віці 23 років був обраний депутатом Хмельницької обласної ради від «Свободи». У VII скликанні входив до фракції партії, керував депутатською групою «Протидія політичним репресіям та захист здобутків Революції Гідності» та працював у комісії з питань децентралізації, регіонального розвитку і комунальної власності.
У 2020 році політичну силу змінив і був переобраний уже від «Команди Симчишина». На окрузі отримав 922 голоси. Зараз формально є безпартійним, але входить до однойменної фракції.
Після виборів отримав значно вагомішу позицію — очолив постійну комісію облради з питань охорони здоров'я, соціальної політики, освіти, науки, культури, релігії, молоді та спорту, а як голова комісії увійшов до президії обласної ради.
Зв'язок із Тетяною Крупою та МСЕК
Окремим епізодом депутатської біографії є Тетяна Крупа.
Крупа одночасно була депутаткою облради, керівницею Хмельницького обласного центру МСЕК та членом тієї самої постійної комісії, яку очолював Бурлик. Тобто впродовж частини VIII скликання Бурлик формально очолював профільну депутатську структуру, до компетенції якої належила сфера охорони здоров'я, а Крупа входила до її складу та керувала однією з ключових установ цієї сфери.
В період, коли Крупа керувала МСЕК і пізніше, за версією правоохоронців, накопичувала значні незаконні активи, вона працювала в депутатській комісії під головуванням Бурлика. Публічних ініціатив Бурлика щодо розслідування можливих системних проблем у МСЕК до початку скандалу не зафіксовано.
Повномасштабна війна
Після початку повномасштабного вторгнення Бурлик пішов до Збройних сил України. У 2022–2024 роках регулярно коментував для українських телеканалів ситуацію на Запорізькому напрямку, зокрема бої в районі Роботиного.
Станом на 2025 рік Хмельницька обласна рада офіційно повідомляла про його службу у 413-му окремому батальйоні «Рейд» Сил безпілотних систем ЗСУ.
ТЦК, мобілізація та «боротьба з ухилянтами»
Після вступу до війська в риториці Бурлика дедалі сильніше простежується жорстке протиставлення військових людям, які уникають служби, дискредитують мобілізацію або конфліктують із ТЦК.
Це не обмежується одним резонансним дописом.
У травні 2024 року після появи в Хмельницькому TikTok-відео з лайливою піснею про ТЦК Бурлик через Instagram публічно встановлював особи авторів роликів та повідомляв, що вони нібито самовільно залишили військові частини. Щодо одного з них він також писав про відкрите кримінальне провадження. Після цього інформацію підхопили місцеві медіа, а поліція повідомила про перевірку самих анти-ТЦК відео.
У 2026 році ця тема стала фактично одним із головних напрямків його активності в Threads. При невеликій кількості власних публікацій Бурлик активно коментував чужі дописи, причому місцеве медіа окремо зазначало: переважно це були матеріали про діяльність ТЦК та СП у різних регіонах України.
Кульмінацією цієї риторики став серпень 2026 року.
Після смертельного нападу на військовослужбовця ТЦК у Львові Бурлик поширив на своїй Facebook-сторінці текст іншого військового, у якому нападника пропонувалося не затримувати, а застрелити як «ворожий елемент», а тіло демонстративно повісити на площі.
У публікації також стверджувалося, що проблема нападів залишатиметься, доки таких людей не почнуть відстрілювати. Допис супроводжувався ШІ-зображенням із повішеним тілом.
Формально автором первинного тексту був не Бурлик. Однак він повністю поширив його на власній сторінці, а в коментарях вступав у дискусію. На питання про випадки незаконної поведінки співробітників ТЦК відповів, що особисто у нього проблем із ними не було.
За сукупністю публікацій воєнну риторику Бурлика вже складно характеризувати як просто «підтримку мобілізації». Вона має стабільно жорсткий характер:
спочатку — публічне встановлення та викриття людей, яких він вважає дезертирами чи дискредитаторами ТЦК;
далі — системна участь у дискусіях про діяльність ТЦК;
у 2026 році — поширення позиції про допустимість позасудового вбивства та демонстративного поводження з тілом нападника.
Це також показує певну спадковість його політичного стилю. У молодості Бурлик будував публічність на силових рейдах проти порушників громадського порядку, конфліктах із чиновниками та демонстративних акціях. Після початку війни об'єкт конфронтації змінився, але сам механізм залишився схожим — визначення групи як суспільно небезпечної, персоналізація конкретних людей і максимально жорстка публічна реакція.
