Вторгнення президента Росії - Володимира Путіна в Україну, в лютому 2022 року, завдало руйнівних втрат як військовим і цивільним в України, так і військовим РФ, але обидві сторони уникали певних варіантів ескалації. Путін був стриманий з кількох причин, включаючи страх військової відповіді НАТО.
Той факт, що Путін уникає певних варіантів ескалації на сьогодні, не означає, що він уникатиме їх у майбутньому. Контроль Кремля над Росією став крихким, що потенційно спонукає Путіна розглядати варіанти скорочення війни. Вихід з України – один із таких варіантів. Інший - ще більша ескалація, включаючи безпосередній напад на НАТО, посилення використання російських військово-повітряних сил проти України та використання хімічної зброї. Путін також може застосувати ядерну зброю всередині України. Ризики для Кремля були б величезними, але раптове погіршення стану російських збройних сил або загрози внутрішній стабільності можуть змусити Путіна вважати, що ядерна зброя - найкращий, із низки поганих варіантів. Якщо він вирішить піти на такий ризик, він може не мати обмежень щодо кількості чи типів зброї, яку він використовує в Україні.
Оцінка RAND підкреслює наслідки для політиків США та НАТО:
Збереження згуртованості альянсу НАТО має вирішальне значення для збереження підтримки України та стримування російської ескалації.
Постійний поступовий підхід до надання більшої підтримки Україні міг би обмежити ризики ескалації, але він міг би спрацювати і проти, якщо Росія швидко спрямує нові сили, то українські втрати зростуть.
Путін може бути політично неспроможним, зменшивши свої військові цілі , що дасть йому менше простору для маневру.
Більш руйнівні напади на цивільне населення України можуть ініціювати ескалаційну спіраль, якщо Україна відповість посиленням атак усередині Росії.
Внутрішня нестабільність у Росії, ймовірно, вплине на розрахунки Путіна. Поки що напрямок її впливу ще не ясний.
Здатність США контролювати майбутню ескалацію може зменшитися. Політики США та їхні союзники повинні планувати відповідь на російську ескалацію, одночасно прагнучи підтримувати дипломатичні та військові канали зв’язку з Росією, які могли б зупинити ескалаційну спіраль.
Вивчення ризиків ескалації
Президент Росії Володимир Путін не розширив конфлікт, атакуючи Сполучені Штати чи інших членів НАТО, щоб покарати їх за підтримку України. Він також не переслідував певні варіанти ескалації проти України, зокрема, використання ядерної зброї.
Розрахунок Росії щодо ескалації, як не дивно, був у центрі довоєнного аналізу Сполучених Штатів і НАТО. Однак події минулого року довели, що ці аналізи помилкові. Виявилося, що Путін більше вагається щодо ескалації, особливо проти НАТО, ніж зазвичай, як вважалося до війни, і те, як рішення про ескалацію приймаються в Росії, здається, відрізняється від передвоєнних очікувань, коли Путін приймає ключові рішення в основному самостійно, без істотного впливу з боку російського генштабу. Якщо втрати російської території, особового складу та матеріальних засобів продовжуватимуть зростати без покращення на полі бою, він зіткнеться з набором неприємних рішень, включаючи переговори з позиції слабкості, більш широкі та потенційно дестабілізуючої мобілізації або більш “драконівські” спроби забезпечити внутрішній контроль. Зміна середовища може спонукати його переглянути розрахунок ризику, зробивши ескалацію кращою перед іншими варіантами.
Щоб дослідити численні виміри ескалації війни в Україні, дослідницька група RAND поставила три основні запитання.
Що можна навчитися з поведінки Росії на сьогоднішній день про ризики ескалації нинішнього конфлікту?
Які траєкторії може прийняти війна, що може збільшити готовність Росії до ескалації? Зокрема, щодо використання ядерної зброї?
Які уроки можуть бути винесені для прийняття рішень політиками США та НАТО як у поточному конфлікті, так і в майбутніх конфліктах за участю ядерних держав?
Визначення ескалації
Попередні дослідники RAND визначили ескалацію як збільшення інтенсивності або масштабу військового конфлікту - «що перетинає пороги, які один або більше учасників вважають значними». Він може бути вертикальним (тобто зміни в інтенсивності конфлікту) або горизонтальним (тобто зміни в географічному масштабі конфлікту). Ескалація може бути навмисною, ненавмисною або випадковою
Ризики випадкової ескалації, ймовірно, зберігатимуться протягом усього конфлікту. Однак, важко передбачити, коли або як може статися випадкова ескалація. Цей аналіз зосереджений на ризиках ненавмисної та навмисної ескалації.
Типи потенційної ескалації конфлікту:
Тип ескалації | Визначення | Приклад |
|---|---|---|
Навмисно | Одна сторона цілеспрямовано посилює бойові дії, щоб запобігти поразці або отримати оперативну перевагу. | Держава вирішує використати ядерну зброю, щоб знищити звичайний потенціал свого супротивника. |
Ненавмисне | Одна сторона вживає дії, які вона не сприймає як ескалаційні, але її опонент інтерпретує це так. | Держава завдає звичайний удар, який ненавмисно пошкоджує системи ядерного командування та управління супротивника. Супротивник інтерпретує цю дію, як навмисне націлювання на ці системи. |
Випадковий | Ненавмисна дія чи помилка | Помилка зв'язку в шахті ядерної ракети призвела до запуску, але під не санкціонованого керівництвом держави. |
Вивчення конфлікту щодо рішень російської ескалації:
Припущення американських аналітиків про те, як і чому Росія розглядатиме ескалацію, виявилися неточними з двох причин:
1. Неправильне розуміння того, як насправді приймаються стратегічні рішення в Росії;
2. Суттєво неправильне тлумачення російської терпимості до ризику та готовності військового протистояння з НАТО.
Як зазначив один експерт, до Путіна ставилися «як до раціонального мислителя з хорошою інформацією». Насправді, Путін перебільшував секретність у плануванні вторгнення, переоцінював якість свого плану та перспективи успіху, а головне недооцінював волю України та згуртованість Заходу.
У чому Путін помилився:
Стратегічна помилка та погане планування вторгнення. Прорахунки Путіна створили ситуації, до яких він та його радники виявилися неготовими. Вони вірили, що можуть швидко захопити Київ, зробивши обіцянки НАТО надати Україні підтримку практично неактуальними. Перед вторгненням, згуртованість НАТО виглядала неоднозначною, але нахабне вторгнення Росії та безжальне переслідування кампанії, спричинили кардинальні зміни в європейських політичних і стратегічних розрахунках. У цій зміненій обстановці, Росія, здається, не знала, як утримати НАТО від надання цієї допомоги.
Помилкове уявлення про українські можливості та волю до боротьби. Легкість, з якою Путін захопив Крим у 2014 році, змусила його припустити, що захопити решту України буде порівняно легко: Росія зіткнеться з тим самим корумпованим утворенням, фактично позбавленим лідерів, з яким вона зіткнулася на початку 2014 року. Путін упустив ознаки демократично-політичного розвитку України протягом попередніх восьми років, зростання цілісної національної ідентичності та значні інвестиції у військовий потенціал України.
Ці неправильні уявлення змусили Путіна дійти висновку, що йому не потрібно планувати ескалацію. Коли неможливо було заперечити переломи на полі бою, він атакував цивільне населення України та критичну інфраструктуру, знову неправильно оцінивши рішучість України.
Помилкове уявлення про європейську політику та західну єдність. Путін вважав, що західний альянс може бути розбитий, якщо будуть застосовані відповідні погрози та тиск, включаючи припинення експорту природного газу до Європи. Він неправильно сприйняв прихований ступінь союзницької, політичної та дипломатичної єдності, не визнаючи, що єдність - посилить досвід спостереження за жорстокою поведінкою Росії у війні. Принаймні спочатку він, можливо, вірив, що обмежені горизонтальні зусилля з ескалації можуть спрацювати, скоротивши допомогу НАТО Україні без подальших ризиків.
У чому Захід помилився
Росія толерантно ставиться до допомоги НАТО Україні. Захід недооцінив страх Росії перед НАТО і супутнє нерішучість протистояти безпосередньо НАТО.
Переоцінка ефективності російських ескалаційних інструментів і опцій. Крім того, втрати на полі бою та виснаження запасів зброї —залишили російським лідерам більш обмежений набір інструментів ескалації. Спроби заморити населення голодом і заморозити, шляхом припинення енергетичних і продовольчих ресурсів, або нападу на критичну інфраструктуру — не змогли змінити поведінку Європи чи України.
Гострість прийняття рішень в Росії. Путін і його найближче оточення, схоже, мало використовували економічний чи військовий досвід у своєму «шамболічному плані вторгнення», як описав один експерт. Путін звузив канал інформації, яка надходить до нього, щоб виключити дипломатів, міністрів економіки та інших осіб, які могли б дати протилежні поради. Все частіше він приймає рішення в ізоляції. Схоже, що кризи також вплинули на нього особисто, додавши емоцій і гніву, і без того замкнутому процесу прийняття рішень.
Чому Росія не посилила ескалацію?
Два найбільш значущі приклади російської ескалації включали напад на цивільне населення України та націлювання на критичну інфраструктуру. Росія не докладає постійних зусиль, щоб перешкодити зусиллям НАТО у підтримці України. Страх Росії, перед НАТО, спонукає Кремль поводитися обережно, а не ризикувати прямим конфліктом. Крім того, інформаційний потік у російській системі відфільтровує негативні факти, сприяючи тому, що перспективи Росії виграти затяжну війну залишаються високими. Можливо, російські стимули до ескалації також зменшилися, оскільки підтримка України поступово зростала. Жодна зміна в допомозі не була настільки драматичною, щоб ризикувати війною з НАТО, заради її запобігання.
Майбутнє загострення війни в Україні
Три можливі сценарії ілюструють ризик ненавмисної ескалації
Війна, що триває, несе в собі ризики ненавмисної ескалації, які ще не матеріалізувалися. Щоб краще оцінити ці ризики, ми окреслюємо три сценарії горизонтальної ескалації, які є ймовірними на основі того, що ми знаємо про діяльність Росії, України та НАТО на сьогоднішній день.
Російський удар всередині України може вбити чиновників НАТО. Можливо, Росія не мала наміру атакувати посадовців, але держава-член НАТО могла б не повірити цьому поясненню, що спричинило політичний тиск для нападу на Росію або дипломатичні вимоги, щодо колективної відповіді НАТО. Путін міг би почекати, щоб побачити, як НАТО відреагує, або спробувати запобігти будь-якій атаці, першим завдавши удару по можливостям НАТО. Будь-яка можливість може призвести до прямого обміну вогнем між російськими військами та військами НАТО.
Під час агресивних маневрів Росії, проти американських літаків, загинули американські військові. Агресивні російські маневри, спрямовані проти пілотованого американського літака спостереження, який працює в Чорному морі або поблизу нього, ймовірно, можуть призвести до загибелі американського персоналу. Американські політики зіткнуться з тиском, щоб відповісти, можливо, завдавши мішені російським літакам або базі підтримки. Росія може розглядати будь-який удар США у відповідь, як ескалаційний, що змусить Путіна розглянути можливість ударів у відповідь.
Росія неправильно сприймає дії НАТО — як сигнали про втручання в Україну. Значне збільшення поблизу кордонів Росії сил підвищеної готовності з більшою дальністю ударів, що супроводжується відвертими провокаціями, як натяк на шлях до найближчого членства України в НАТО або подібних гарантій безпеки, могло б переконати Москву, що вона стоїть на “слизькій дорозі” до прямого втручання альянсу. Путін може вирішити, що краще наполягати на припиненні вогню, але він також може вирішити завдати превентивного удару, щоб знизити потенціал НАТО або стримати майбутню інтервенцію, підкреслюючи готовність Росії перенести війну, безпосередньо, в країни НАТО. У відповідь на те, що НАТО, ймовірно, розцінить це як неспровокований напад Росії. Але воно також може бути обурене і спробувати покарати Москву шляхом прямих військових дій.
Завдяки цим чи іншим сценаріям — потенціал ненавмисної ескалації, ймовірно, зберігатиметься протягом усього конфлікту, що підкреслює цінність підтримки відкритих ліній військового та дипломатичного зв’язку з Росією, щоб допомогти зірвати такі спіралі.
І Росія, і Україна мають можливість і мотивацію для навмисної ескалації:
Однак, найбільший ризик становлять навмисні рішення щодо ескалації. Путін, схоже, вірить, що війна на виснаження, в кінцевому підсумку, зруйнує український потенціал і волю, або зменшить підтримку Києва Заходом. Найближчі перспективи будь-якого результату зменшуються. Витрачення ресурсів на вторгнення в Україну зробило контроль Кремля, над самою Росією, крихким, потенційно зменшивши її апетит до тривалої війни на виснаження та заохочуючи варіанти її скорочення. Вихід з України – один із таких варіантів. Ще більша навмисна ескалація.
Дослідницька група визначила варіанти навмисної ескалації, на які могли б піти Росія чи Україна. Росія залишається актором з найбільшим потенціалом для свідомої ескалації конфлікту, але Україна також має мотивацію та певні можливості для ескалації. Для кожного варіанту ескалації, команда визначила ймовірні мотиви, які могли б спонукати країну піти на цей крок, оцінила, чи є у неї можливості зробити цей крок станом на літо 2023 року, і визначила стримувальні фактори, які досі могли гальмувати Москву чи Київ.
Варіанти свідомої ескалації, які докорінно змінили б динаміку конфлікту
Варіант | Мотивація | Здатність до виконання | Стримувальні фактори |
|---|---|---|---|
Обмежений напад Росії на НАТО в Європі. | Змусити НАТО обмежити або припинити підтримку України. | Змінюється залежно від масштабу та характеру нападу. | Росія не вважає пряме втручання НАТО неминучим. Росія очікує, що відповідь НАТО буде нищівною. Використання Україною військового потенціалу, наданого США та НАТО, проти території Росії обмежено. Збільшення допомоги НАТО відбувалося поступово. Росія вірить, що може виграти війну на виснаження. Жодних гострих загроз внутрішній стабільності Росії. |
Росія провокує закордонну кризу | Відволікти США та союзників, щоб зменшити підтримку України. | Складно спонукати державу спровокувати кризу, якщо вона вже не була схильна до цього. | Небажання Росії йти на подальші ризики. Потенціал для посилення міжнародної опозиції Росії. |
Росія проводить масштабну ракетно-повітряну кампанію проти України. | Встановити певну міру переваги в повітрі над Україною. | Росія може зазнати серйозних втрат, знищивши українську ППО, але може досягти переваги в повітрі. | Громадська та дипломатична реакція на резонансні втрати. |
Росія ініціює масштабне застосування хімзброї в Україні. | Перевага на полі бою, а також бажання зламати український цивільний і військовий дух. Спонукати членів НАТО підштовхувати Україну до переговорів | Розмір і масштаби арсеналу хімічної зброї невідомі. Матеріально-технічні проблеми при працевлаштуванні. | Ризик спровокувати пряме втручання НАТО. Потенційна можливість втрати статусу у світі, що розвивається. Можлива втрата підтримки КНР. |
Росія проводить підземні ядерні випробування | Сигнал НАТО про те, що продовження підтримки загрожує ескалацією. Використання ядерної загрози. | Росія, ймовірно, має можливість провести ядерні випробування. | Відсутність правдоподібного прямого зв’язку з українськими діями, що гарантує, що цей крок розглядається як агресивний. |
Росія використає ядерну зброю в Україні. | Запобігти швидким катастрофічним втратам Росії на полі бою, які можуть загрожувати режиму. Змусити НАТО наполягати на припиненні вогню. | Великий ядерний потенціал Росії. Однак тактичне озброєння тримається на нижчому рівні готовності, а російські сухопутні сили, ймовірно, погано готові діяти на полі ядерної битви. | Можливість вступу НАТО у війну. Потенційна втрата легітимності режиму. |
Україна розширює свої удари всередині Росії. | Збільшити внутрішньополітичні витрати російського керівництва, перешкодити військовій діяльності Росії шляхом ударів по матеріально-технічному забезпеченню або центрам управління. | Деякі продемонстрували здатність виконувати удари безпілотних літальних систем. Розширення кампанії, ймовірно, можливе, якщо є готовність прийняти втрати, компроміси з операціями на передовій. | Страйки можуть бути неефективними. Гостріші військові потреби їхніх сил. У відповідь Росія може націлитися на українське керівництво. НАТО може скоротити свою підтримку, якщо зброя, надана НАТО, буде використана для ударів усередині Росії. |
Зміна числення
І Росія, і Україна мають додаткові варіанти ескалації. Дивлячись на малюнок 1, ризик різних варіантів може змінюватися залежно від траєкторії війни. Горизонтальна вісь показує проблеми, з якими Росія чи Україна зіткнуться під час виконання кожного варіанту, з більш виконувальними варіантами ліворуч і менш виконувальними праворуч. Вертикальна вісь показує можливий ступінь вагань росіян чи українців, щодо того чи іншого варіанту, враховуючи як мотивацію, так і стримувальні фактори. Узявши ці два виміри разом, варіанти, розташовані ближче до нижнього лівого кута фігури, є найімовірнішими. Незважаючи на те, що малюнок 1 є ілюстративним, він показує, як драматична зміна умов на полі бою — неминучий російський військовий колапс, який загрожує виживанню нинішнього російського режиму, може змінити ймовірність різних варіантів ескалації. У разі такого колапсу, більш імовірними стануть кілька дуже руйнівних варіантів ескалації, включно з використанням ядерної зброї всередині України.
Обмежений напад Росії на НАТО в Європі.
Росія проводить підземні ядерні випробування.
Росія використовує ядерну зброю в Україні.
Україна розширює свої удари всередині Росії.
Росія проводить масштабну ракетно-повітряну кампанію проти України.
Росія ініціює масштабне застосування хімзброї в Україні.
Росія провокує закордонну кризу.
Неточний і безладний процес
До будь-якої оцінки ризику російської ескалації слід підходити скромно. Поведінка Росії на сьогоднішній день не дає остаточної інформації про майбутні рішення Росії щодо ескалації: обставини, які можуть спровокувати ескалацію в майбутньому, можуть бути не такими, з якими російське керівництво стикалося раніше. Тим не менш, ми можемо навчитися з поведінки Росії в конфлікті на сьогоднішній день.
Вивчення російських та українських рішень щодо ескалації
І Росія, і Захід вступили на ранню стадію війни з кількома хибними уявленнями та хибними припущеннями. Оскільки Росія переоцінила власні можливості та перспективи успіху, недооцінивши волю України до опору та згуртованість НАТО, вона приклала мало зусиль для розробки життєздатних стратегій ескалації. Проте, з тих пір Росія вжила кілька ескалаційних дій, зокрема припинила експорт газу до Європи та розширила ракетні удари всередині України. Ці зусилля відображають те, що Кремль досліджує та тестує реакцію на різні варіанти ескалації.
Що заважало Росії піти далі? Фундаментальним чинником видається гострий страх, перед військовими можливостями НАТО. Росія також залишається чутливою до міжнародних відносин, принаймні з більш відомими партнерами, такими як Китайська Народна Республіка. Але віра Росії в те, що вона все ще може виграти війну на виснаження, ймовірно, також є ключовою. Поки Росія може витримувати власні значні витрати, а її внутрішні виклики не зростають, Путін може чіплятися за віру в те, що врешті-решт він переможе, не ризикуючи надалі.
Цей розрахунок може змінитися, якщо Росія вирішить, що для захисту виживання режиму потрібна ескалація.
Україна також має як мотивацію, так і принаймні обмежений потенціал для ескалації конфлікту, завдаючи більш тривалих ударів усередині Росії. Але поки що, українська ескалація, в цій сфері, була обмежена величезними оперативними вимогами, щодо витіснення російських військ зі своєї території та, ймовірно, меншою мірою її обіцянками не використовувати військовий потенціал, наданий НАТО, для нападу всередині Росії. Однак, якщо Україна вирішить, що для перемоги у війні чи уникнення поразки необхідні більші удари всередині Росії, тиск НАТО чи попередні обіцянки можуть не зупинити її.
Проблема ядерної ескалації
Російські варіанти ядерної ескалації проти України, можуть стати більш привабливими для Путіна та його найближчого оточення, якщо вони відчують загрозу безпеці режиму. Технічні та експлуатаційні питання встановлюють дуже високу планку для бойового використання ядерної зброї в Україні. Але, намагаючись змусити НАТО підштовхнути Україну до припинення вогню, Росія може використати ядерну зброю, щоб сигналізувати Україні та НАТО про те, що ризики ескалації до загальної ядерної війни стали гострими, якщо ситуація на полі бою не стабілізується.
Невідомо, чи досягне ця тактика бажаного оперативного чи психологічного впливу, але ризики для Кремля від використання ядерної зброї будуть величезними. Раптове погіршення стану російських збройних сил в Україні або різке посилення загроз внутрішній стабільності, може змусити Кремль вважати, що використання ядерної зброї є найкращим із серії поганих варіантів.
Якщо Росія вирішить застосувати ядерну зброю в Україні, вона може не мати обмежень щодо кількості чи типів зброї, яку вона там використовує. Російське керівництво може відчути, що витрати та ризики використання лише невеликої ядерної зброї не відрізняються різко від тих, пов’язаних із використанням більшої зброї.
Наслідки для політиків США та НАТО:
Ця оцінка ризиків ескалації війни в Україні висвітлює наслідки для політиків США та НАТО, підкреслюючи кілька важливих компромісів.
Згуртованість альянсу НАТО щодо того, які ризики ескалації прийняти, має вирішальне значення для збереження підтримки України та стримування російської горизонтальної ескалації. Суспільні розбіжності в альянсі можуть підживити думку Росії, про те, що спроби змусити НАТО шляхом погроз подальшої ескалації, можуть бути успішними.
Поступовий підхід до підтримки України, можливо, допоміг обмежити російську ескалацію, але ця стратегія може спрацювати проти України, якщо Росія спрямує нові сили, а українські втрати зростуть. Західні лідери можуть зіткнутися з рішенням — або збільшити технічні можливості та смертоносність своєї підтримки, або зберегти поступовий підхід, обмежуючи деякі ризики ескалації, але також залишаючи відкритою можливість остаточного успіху Росії.
Зараз Путін може бути політично неспроможним зменшити свої військові цілі. Спочатку він змінив свою мету «денацифікації» режиму на більш прозаїчну мету обмеженого територіального захоплення, незаконно анексувавши чотири області на півдні та сході України. Враховуючи цю ставку на землю, Путін може мати обмежені можливості, знову пересунути ворота у відповідь на подальші невдачі.
Більш руйнівні атаки, проти цивільного населення України, можуть спровокувати ескалаційну спіраль, якщо Україна відповість нападами всередині Росії. Тоді, також можуть зрости ризики горизонтальної ескалації проти Сполучених Штатів і Європи. Політики США та НАТО повинні бути готові перервати таку ескалацію, не підриваючи при цьому українські цілі на полі бою всередині України.
Вимоги вторгнення зробили контроль Путіна над країною дедалі крихкішим, але незрозуміло, як ця тенденція вплине на його план ескалації. Він міг би зменшити ресурси, спрямовані на конфлікт, досліджуючи часткове виведення сил або домовленості про припинення вогню, щоб отримати простір для відновлення. Однак, Путін міг би розглянути подальші варіанти ескалації, щоб скоротити конфлікт, навіть ризикуючи можливим залученням НАТО або втратою підтримки Китаю.
Залежно від траєкторії конфлікту, здатність США контролювати майбутню ескалацію може зменшитися. Ця реальність змушує політиків США та союзників розробляти плани реагування на потенційні ескалаційні дії Росії. Це також підкреслює важливість підтримки політичних і військових каналів зв’язку з Росією, які можуть стати життєво важливими, для припинення спіралі ескалації.
Наслідки для майбутніх конфліктів:
Вивчення ескалаційної поведінки Росії та майбутніх варіантів в Україні, передбачає наслідки для політиків, коли вони розглядають майбутні кризи та конфлікти, особливо ті, що стосуються ядерних держав, де Сполучені Штати будуть стурбовані потенційними ризиками ядерної ескалації.
Деякі ключові чинники, що стримують ескалацію цього конфлікту, можуть не бути деінде:
Ризик ескалації може бути значно вищим у конфліктах, де союзники США, за договором, беруть безпосередню участь у бойових діях або супротивники США, мають більш широкий набір ефективних військових можливостей.
Ескалація може бути більш вигідною, якщо характер конфлікту вимагає скорішого прийняття обома сторонами рішення щодо того, чи здійснювати напади на чутливі цілі на території противника.
Майбутні сценарії можуть не дати часу для колективного обговорення:
Нездатність Росії майже на кожному кроці досягти своїх цілей, у поєднанні з поступово сформованою здатністю України до контратаки, дала США та їхнім союзникам час для досягнення консенсусу щодо типів підтримки, яку вони нададуть Україні. Як наслідок, майже у всіх випадках, бажання одного союзника надати певну систему супроводжувалося іншими, які надали подібну підтримку.
Зрештою, жоден союзник не залишився єдиною мішенню для російської ескалації чи відплати, і НАТО створила модель і репутацію згуртованості та єдності.
Географічні умови, що обмежують ескалацію в Україні, можуть не застосовуватися:
Через розмір України та кількість української території, яку Росія контролювала з перших днів війни, військові дії могли би бути обмежені територією України.
У конфліктах, за менші частини території, або за участю менших держав військові операції, через необхідність, частіше перетинатимуть міжнародні кордони, посилюючи стимули для транскордонних нападів у відповідь або превентивних атак і збільшуючи ризики ескалації.
Припинення війни в Україні, без суттєво більшої ескалації, не обов’язково повинно підбадьорювати політиків і військових планувальників, оскільки вони розглядають ризики в інших конфліктах. Однак, більша ескалація в Україні, незважаючи на пом’якшувальні фактори, підкреслить ймовірні ризики в інших контекстах, посилюючи потребу політиків протистояти цим ризикам і планувати їх до будь-якого майбутнього конфлікту з супротивником, який має ядерну зброю.
Джерело: RAND
