Все, що стоїть між статус-кво і хаосом - це крихкий договір.
АНТАРКТИДА - єдиний континент, якого не торкнулася війна. Понад шість десятиліть мир на замерзлому суходолі підтримується Договором про Антарктику - угодою, підписаною в 1959 році в розпал холодної війни, яка перетворила його на демілітаризований науковий заповідник. Але так само, як і льодовиковий покрив, система управління Антарктидою перебуває в небезпеці, оскільки глобальне потепління відкриває можливості для видобутку незайманих ресурсів.
Сім країн, включаючи Великобританію, Аргентину, Австралію та Норвегію, мають територіальні претензії на Антарктику. Розподіл континенту відображає світ початку 1900-х років: Британія, морський гегемон того часу, та її колишні колонії захопили майже 60%. Норвегії, чиї дослідники першими досягли Південного полюса, дісталося трохи менше 20%.
Ці претензії не відображають сьогоднішнього геополітичного балансу і відкидаються іншими державами, такими як Китай, який вважає, що його витіснили з початкової боротьби за Антарктиду. Їх також не визнають Америка і Росія, які залишають за собою право висувати претензії в майбутньому. Єдине, що стоїть між вільним захопленням землі або навіть конфліктом, - це договір. Коли він набув чинності в 1961 році, він заморозив усі територіальні претензії і заборонив країнам висувати нові. Проте цей статус-кво зараз знаходиться під загрозою через нову боротьбу за Антарктику.
Все більше держав намагаються встановити або розширити свою присутність на континенті. Цього року Росія відкрила свою десяту базу, Китай - п'яту, Індія будує третю, а Туреччина планує першу. Іран не підписав договір, але заявив, що хоче мати антарктичну базу, щоб заявити про свої «права власності». Якби цей нещодавній ентузіазм щодо полярних досліджень відповідав духу договору, який закликає до мирних наукових досліджень «в інтересах усього людства» і до заборони будь-якої військової діяльності, було б що святкувати. На жаль, в реальності договір знаходиться під загрозою розпаду під тиском антарктичних амбіцій країн.
Однією з причин є те, що деякі країни використовують лазівку, яка дозволяє «військовий персонал або обладнання для наукових досліджень», щоб таємно мілітаризувати бази. У 2022 році Міністерство оборони США заявило, що Китай розгортає в Антарктиді технології та обладнання подвійного призначення для покращення можливостей Народно-визвольної армії Китаю.
Друга причина для занепокоєння полягає в тому, що країни можуть придивлятися до потенційних величезних покладів нафти, газу, міді та інших корисних копалин в Антарктиді. Росія і Китай, схоже, позиціонують себе для майбутньої експлуатації, будуючи бази в багатих на ресурси районах і проводячи геологічну розвідку під приводом досліджень. Договір забороняє видобуток корисних копалин таким чином, що його неможливо легко змінити до 2048 року. До цієї дати видобуток деяких корисних копалин може бути бажаним, якщо він забезпечить ресурси, необхідні для «зеленого» переходу. Але якщо це не відбуватиметься в рамках пакту, що має юридичну силу, бум видобутку корисних копалин може спричинити екологічну шкоду і конфлікти, оскільки країни намагатимуться забезпечити дотримання своїх вимог.
Найкращим рішенням було б модернізувати договір, щоб створити нову глобальну угоду про управління Антарктидою. Однак, всі такі поправки потребують одностайної підтримки, якої Росія і Китай не нададуть. Практичною альтернативою для Америки та її союзників є продовження спроб забезпечити виконання існуючого договору, але в той же час розробити і підписати покращений набір правил з таких питань, як охорона навколишнього середовища і туризм, які могли б забезпечити кращу модель управління Антарктикою. Ці правила будуть готові до прийняття всіма країнами, якщо полярна геополітика коли-небудь відтане.
