Сьогодні бути ґеєм в Україні — це зовсім не те саме, що було десять чи навіть п'ять років тому. Ми живемо в епоху великого зламу, де старі радянські упередження стикаються з новою європейською ідентичністю. І хоча шлях до повної рівності ще триває, неможливо не помітити, як сильно ми просунулися вперед.
Маленькі кроки до великих змін
Якщо раніше тема «блакитних» (як тоді казали) була чимось маргінальним або кумедним для телевізійних шоу, то зараз ми — частина суспільного діалогу. Найважливіший зсув стався у свідомості. Повномасштабна війна, як не дивно, прискорила цей процес. Коли на фронті пліч-о-пліч стоять люди різних орієнтацій, питання «хто з ким спить» відходить на другий план перед питанням «хто захищає країну».
Ми бачимо дедалі більше військових, які роблять камінг-аут. Це ламає стереотип про те, що ЛГБТ+ — це лише про «паради та блискітки». Це про людей, які працюють, воюють і люблять свою країну.
Рівні права: Де ми зараз?
Ми все ближче до моменту, коли держава офіційно визнає наші союзи. Законопроєкт про реєстровані партнерства — це не просто папірець. Це можливість:
Відвідувати партнера в реанімації.
Мати право на спадкування.
Приймати медичні рішення за кохану людину в критичних ситуаціях.
Це ті базові речі, які гетеросексуальні пари мають за замовчуванням, а ми за них досі боремося. Але те, що про це говорять у Верховній Раді та в медіа без відвертої ворожості, — вже величезна перемога.
Складні реалії та «але»
Звісно, не все так райдужно. Досі існують певні складнощі, з якими ми стикаємося щодня:
Побутова гомофобія: Косі погляди в маленьких містах або агресивні коментарі в соцмережах нікуди не зникли.
Відсутність закону про злочини на ґрунті ненависті: Напад на ґрунті орієнтації часто кваліфікують як звичайне «хуліганство», що не дає справедливості.
Внутрішній страх: Багато хто з нас досі боїться триматися за руки на вулиці або розповісти про себе батькам.
Чому є привід для оптимізму?
Україна змінюється. Ми стаємо людянішими. Молоде покоління взагалі дивиться на орієнтацію як на колір очей — це просто факт, який нікого не обходить. Наша спільнота стає згуртованішою: з'являються дружні до ЛГБТ бізнеси, безпечні простори та волонтерські ініціативи.
Ми рухаємося до рівних прав не тому, що це «вимога ЄС», а тому, що це про справедливість. Ми виборюємо право бути собою в країні, яку любимо. І хоча попереду ще багато роботи, ми вже на правильному боці історії.
