Автор: адвокат Костянтин Кривопуст
Після початку повномасштабної війни мільйони громадян України отримали тимчасовий захист у країнах Європейського Союзу. Минуло вже понад чотири роки, і дедалі більше українців ставлять закономірне питання: чи може тимчасове перебування трансформуватися у постійне проживання та, зрештою, у громадянство держави-члена ЄС?
Відповідь не є однозначною. З одного боку, законодавство багатьох країн Європи стало більш відкритим до інтеграції іноземців. З іншого — останні політичні тенденції свідчать про поступове згортання надмірно ліберальних механізмів натуралізації.
Тимчасовий захист не дорівнює шляху до громадянства
Насамперед необхідно розуміти принципову різницю між правом тимчасового захисту та правом на натуралізацію.
Рішення Ради Європейського Союзу про продовження режиму тимчасового захисту для громадян України до березня 2027 року гарантує можливість законного перебування, працевлаштування та отримання соціальних гарантій. Проте сам по собі статус тимчасового захисту не створює автоматичного права на отримання громадянства будь-якої держави ЄС.
Практично в усіх країнах Європейського Союзу натуралізація можлива лише після переходу особи на один із довгострокових видів проживання (робота, підприємництво, навчання, сімейне возз'єднання, постійне проживання тощо).
Саме тому 2026–2027 роки можуть стати переломними для багатьох українців, адже країни ЄС поступово стимулюють перехід із режиму тимчасового захисту до класичних імміграційних механізмів.
Німеччина: приклад зміни державної політики
Найбільш показовою є ситуація у Німеччині.
У 2024 році набув чинності Закон про модернізацію законодавства про громадянство (Gesetz zur Modernisierung des Staatsangehörigkeitsrechts), який істотно спростив процедуру натуралізації.
Основні зміни передбачали:
скорочення необхідного строку законного проживання з восьми до п'яти років;
легалізацію множинного громадянства;
спрощення процедури набуття громадянства для дітей іноземців.
Однак уже у 2025 році федеральний уряд переглянув частину цієї реформи.
Зокрема, була скасована можливість так званої "прискореної натуралізації" після трьох років проживання навіть за умови виняткової інтеграції. Відтепер базовим правилом залишається мінімум п'ять років законного проживання.
Таким чином, Німеччина демонструє нову тенденцію: підтримка інтеграції зберігається, але держава поступово відмовляється від надмірно швидких процедур набуття громадянства.
Які умови залишаються обов'язковими
Навіть після завершення мінімального строку проживання особа повинна відповідати низці законодавчих вимог.
Серед них:
законне проживання;
достатній рівень володіння мовою (як правило, не нижче В1);
фінансова самостійність;
відсутність серйозних кримінальних правопорушень;
успішне складання іспиту з основ правового устрою та суспільства;
визнання демократичного конституційного ладу держави.
Для українців це означає, що вирішальне значення матиме не лише кількість років перебування у країні, а й рівень фактичної інтеграції.
Чи враховується період тимчасового захисту?
Саме це питання сьогодні викликає найбільше практичних дискусій.
У різних країнах ЄС підхід відрізняється.
У Німеччині саме перебування за §24 Закону про перебування (AufenthG), який регулює тимчасовий захист українців, саме по собі не гарантує автоматичного переходу до громадянства. Для більшості осіб необхідним етапом стане отримання іншого виду посвідки на проживання, що дозволяє довгострокове проживання та потенційну натуралізацію.
Саме тому українцям, які вже працюють у Німеччині або ведуть підприємницьку діяльність, доцільно завчасно оцінити можливість переходу на інший міграційний статус.
Чи можна говорити про загальноєвропейську тенденцію?
Так.
Якщо аналізувати законодавчі зміни останніх років, можна виділити кілька загальних напрямків.
По-перше, країни Європейського Союзу дедалі більше зацікавлені у залученні кваліфікованих працівників.
По-друге, пріоритет отримують особи, які:
працюють офіційно;
сплачують податки;
володіють державною мовою;
не залежать від соціальної допомоги;
інтегрувалися у місцеве суспільство.
По-третє, майже всі держави відмовляються від ідеї автоматичного надання громадянства лише через тривалий період перебування.
Якими є перспективи українців у 2026–2027 роках?
На моє переконання, шанси громадян України залишаються достатньо високими, однак вони безпосередньо залежатимуть від індивідуальної ситуації кожної особи.
Найбільші перспективи мають українці, які:
легально працюють;
отримали довгострокову посвідку на проживання;
володіють мовою країни перебування;
інтегровані в місцеву економіку;
не мають порушень міграційного законодавства.
Натомість саме перебування під режимом тимчасового захисту без переходу на інший міграційний статус навряд чи стане достатньою підставою для отримання громадянства після завершення дії механізму тимчасового захисту.
Висновок
Період 2026–2027 років, ймовірно, стане етапом трансформації правового становища українців у країнах Європейського Союзу. Європейські держави поступово переходять від моделі гуманітарного захисту до моделі довгострокової інтеграції.
Для громадян України це означає, що ключем до майбутнього громадянства буде не сам факт перебування в Європі після 2022 року, а активна інтеграція: легальна праця, знання мови, фінансова самостійність та дотримання вимог національного законодавства.
Саме тому вже сьогодні варто не лише користуватися механізмами тимчасового захисту, а й планувати власну правову стратегію переходу до постійного статусу проживання, який у майбутньому може стати підставою для набуття громадянства однієї з держав Європейського Союзу.
