Автори: The Economist
Оригінальний допис був опублікований 14 січня 2024 року
Війни на виснаження, на які зазвичай перетворюються широкомасштабні конфлікти між такими високорозвиненими у військовому відношенні супротивниками, як росія і Україна, зазвичай вирішуються на основі того, яка сторона має кращу військову промисловість. Економіка росії майже в 14 разів більша за українську, але сукупні ресурси союзників України настільки більші, що вона повинна мати змогу перемогти. Проте зараз, коли починається третій рік конфлікту, саме російська оборонна промисловість повільно повертає війну на свою користь.
Ніщо не демонструє проблему більш яскраво, ніж артилерійські снаряди. У розпал літнього контрнаступу Україна використовувала близько 7000 снарядів на день, що значно більше, ніж росіяни. Ситуація змінилася: з минулого місяця, в той час як українські війська отримали норму в 2000 снарядів на день, росіяни випускають у п'ять разів більше снарядів. На початку цього місяця Джек Вотлінг, експерт лондонського аналітичного центру RUSI, заявив, що Захід стоїть перед вибором. Він може дати Україні те, що їй потрібно, «або віддати безповоротну перевагу росії».
І Америка, і Європейський Союз мають проблеми з наданням допомоги. У Вашингтоні військова допомога на суму $61 млрд заблокована в Конгресі. У Брюсселі фінансову підтримку на суму 50 млрд євро (54 млрд доларів) блокує вето проросійського лідера Угорщини Віктора Орбана. Україна стурбована тим, що американська надмірна заангажованість і ворожість Дональда Трампа неухильно зменшуватимуть підтримку з боку Пентагону. Це може залишити українців повністю залежними від Європи.
Поки що європейці непогано справляються з цим завданням. Обіцяна військова допомога країн ЄС перевищила американські 44 мільярди євро. Німеччина виділила понад 17 млрд євро; скандинавські країни також копають глибоко. Але картина не є однозначною. Франція надала лише 0,5 млрд євро, хоча її президент 16 січня оголосив, що більше вже на підході. У березні минулого року ЄС заявив, що купить Україні 1 млн артилерійських снарядів протягом року через Європейське оборонне агентство. Станом на минулий місяць було поставлено лише 480 000, хоча ЄС і надалі наполягає на тому, що ця кількість буде виконана.
Цього місяця Агенція НАТО з підтримки і постачання заявила, що допоможе членам ЄС придбати оптом 1000 зенітних ракет «Петріот» вартістю близько 5 мільярдів євро. НАТО не може надсилати летальну допомогу безпосередньо в Україну, але цей наказ звільнить членів Альянсу від необхідності передавати свої власні засоби протиповітряної оборони. Програма ЄС «Акт на підтримку виробництва боєприпасів» (ASAP), що стартувала в жовтні, передбачає виділення 500 млн. євро на нарощування виробництва снарядів. Проте для того, щоб це мало якийсь вплив, потрібен час. 9 січня комісар ЄС з питань внутрішнього ринку Тьєррі Бретон запропонував створити фонд у розмірі 100 млрд євро для розвитку європейської оборонної промисловості - не лише для того, щоб допомогти Україні, але й для того, щоб застрахуватися від виходу США з НАТО, якщо президентом стане містер Трамп. Але незрозуміло, чи підтримує цю ідею хтось інший.
Жодне з цих зусиль не відповідає нагальності ситуації. Цього року військові витрати росії зросли на 68%, досягнувши 6,5% ВВП. За даними Міністерства оборони Естонії, російське виробництво артилерійських боєприпасів цього року зросте до 4,5 млн одиниць. Джастін Бронк з RUSI вважає, що росія виробляє 100 ракет дальнього радіусу дії на місяць, що більш ніж удвічі перевищує її потужності на початку вторгнення.
Американське і європейське виробництво снарядів також зростає, але недостатньо швидко. Американське виробництво 155-міліметрових снарядів має досягти 1,2 мільйона на рік до 2025 року, що в шість разів більше, ніж минулого року. Саш Туса, аналітик з питань оборони з дослідницької компанії Agency Partners, оцінює європейське виробництво на рівні 1,25 мільйона снарядів. Але на відміну від Америки, де заводи з виробництва боєприпасів перебувають у державній власності, Європа залежить від приватних фірм, що робить зростання менш впевненим.
В Європі є чотири основні виробники боєприпасів: німецька Rheinmetall, британська BAE Systems, французька державна Nexter і Nammo, що належить урядам Норвегії і Фінляндії. Після Холодної війни вони зосередилися на виробництві меншої кількості більш складних систем. Тім Лоуренсон з Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS), аналітичного центру, каже, що вони стали схожими на ремісників, які виготовляють невелику кількість вишуканих виробів. Перш ніж переходити на високошвидкісні виробничі лінії, вони хочуть, щоб уряди забезпечили впевненість у багаторічних контрактах, каже Ян Піє, який очолює ASD, європейську організацію з торгівлі оборонною продукцією.
«Наші замовлення вже втричі вищі, ніж були в березні 2022 року», - каже Мортен Брандтцаег, керівник компанії Nammo. Він каже, що збільшення виробничих потужностей настільки величезне, що уряд повинен допомогти промисловості розділити ризик. Найбільш прогресивним європейським виробником стала компанія Rheinmetall. Вона взяла на себе зобов'язання щорічно виробляти 700 000 артилерійських снарядів до кінця 2024 року, а цього року відкриє в Україні потужності з виробництва і технічного обслуговування бронетехніки.
Одним із способів для Європи рухатися швидше може бути пом'якшення технічних специфікацій. Снаряди все одно рідко відповідатимуть точним вимогам точності, якщо їх випускати з часто зношених артилерійських стволів в Україні (країні, ймовірно, знадобиться 2 000 нових стволів на рік). А правила безпеки для довготривалого зберігання не мають сенсу для снарядів, які будуть випущені протягом декількох днів. У війнах на виснаження потреба в кількості майже завжди переважає над якістю.
Виробництво інших видів боєприпасів, зокрема, GMLRS і ракет-перехоплювачів для систем протиповітряної оборони (ППО) наземного базування, для Європи є ще складнішим завданням. За оцінками Міністерства оборони Естонії, до 2025 року Україна потребуватиме 8 760 GMLRS на рік. Європа може виробляти GMLRS і ракети-перехоплювачі, але не в таких масштабах. Естонці кажуть, що річний обсяг виробництва деяких європейських систем протиповітряної оборони вимірюється однозначними цифрами. Ніко Ланге, колишній радник міністерства оборони Німеччини, каже, що для того, щоб найбільший в Європі виробник ракет, компанія MBDA, відкрила нові заводи, уряди повинні закупити щонайменше десятирічний запас продукції. Якщо інвестиції будуть зроблені зараз, то, на його думку, ракети можуть почати надходити в 2026 році.
Цього року Європі буде важко утримати Україну в боротьбі, якщо американська допомога вичерпається. У довгостроковій перспективі, коли американська підтримка стає все більш невизначеною, континент не має іншого вибору, окрім як відновлювати свою оборонну промисловість. «У нас є технології, ми повинні розбудовувати потенціал, - каже пан Брандтцег. Ми не можемо цього не робити».
