МВФ є настільки впливовим чинником в українській політиці, що окрему статтю про нього можна вписувати в Конституцію. Ми вже 31 один рік не злазимо з кредитів МВФ. Зараз ми займаємо «почесне» друге місце серед країн-позичальників Фонду. МВФ не просто дає нам гроші, а ставить умови із проведення конкретних реформ, які він вважає пріоритетними.
Саме МВФ слід подякувати за приватизацію об’єктів держвласності, «банкопад» ім. Гонтарєвої, введення ринку землі, вільний курс гривні, високі податки, скорочення субсидій, згортання соціальних видатків, створення НАБУ, САП та багато чого іншого. «На вимогу МВФ» незабаром додатково буде урізано спрощену систему оподаткування, підвищено тарифи і ціни на послуги і товари ЖКГ, введено податки з продажу товарів в Інтернет, ліквідовано «банківську таємницю» тощо.
По-суті, основні засади внутрішньої політики в Україні давно вже визначає не Верховна Рада і навіть не підконтрольний Офісу Президента Кабінет Міністрів, а Фонд-кредитор, без якого вже давно треба було навчитися жити. Але ні. Попри те, що Україна систематично отримує міжнародну фінансову допомогу від іноземних партнерів, відсотки від використання заблокованих іноземних активів країни-агресора, кошти від приватизації майна підсанкційних осіб, а також рекордні надходження в бюджет внаслідок останнього підвищення податків – питання про незалежність від МВФ ніким навіть не підіймаються. Звичка урядів сидіти на МВФівських кредитах - незмінна.
Це дуже легкі і швидкі гроші. Віддавати їх завжди будуть інші. На МВФ можна списати будь-які болісні для населення рішення. «Вимоги МВФ» давно вже замінили можновладцям необхідність мати власні економічні стратегії, оригінальні програмами розвитку та інноваційні проекти. Бо усі так робили і робити будуть…
При цьому, жодна влада ніколи не оцінювала ефективність вимог МВФ та їх відповідність інтересам національного розвитку. Жодного разу ніхто не озвучив кінцеву мету такого співробітництва. Досі немає жодного аналізу ефективності використання отриманих коштів та практичного економічного ефекту від їх залучення.
Навести лад в політиці зовнішніх запозичень та у відносинах із кредиторами – одне з основних завдань для сучасної України.
По-перше, Україні треба відновити Суверенітет над власним майбутнім. Загальна стратегія розвитку, програми відновлення та розвитку окремих галузей і регіонів, пріоритети соціально-економічної політики, формат майбутньої податкової системи та ін. – це наша суверенна справа! Своє майбутнє, його пріоритети і орієнтири маємо визначати тільки ми самі.
По-друге, жодні сурогати не повинні підміняти собою повноцінних Програм діяльності Уряду (якої в Уряду Шмигаля немає і ніколи не було) та програм галузевого і регіонального розвитку. Такі програми мають затверджуватися окремими законами на увесь термін їхньої реалізації і бути обов’язковими для виконання.
По-третє, нова Верховна Рада має внести зміни у Закон тридцятирічної давності «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку і т.д.» в частині упорядкування повноважень урядовців щодо підписання угод із міжнародними фінансовими інституціями. Таке співробітництво має бути економічно обґрунтованим, а проекти угод мають попередньо схвалюватися парламентом. Більше ніяких імпровізацій з боку Прем’єрів та Міністрів фінансів із державними фінансовими та політичними зобов’язаннями!
По-четверте, від політики загальних запозичень треба переходити на програмно-проектний принцип роботи. Тобто фінансування треба залучати під цілком зрозумілі цілі, конкретні проекти, чіткі терміни і прозорий розподіл витрат-прибутків.
По-п’яте і головне, загальний державний борг України складає понад 160 млрд. дол. До 2030-40-х років на кожного українця буде припадати 5000 дол. зовнішніх зобов’язань. Справжній Український Уряд має втілити таку економічну політику, яка дозволить розхомутатися із цими боргами, створивши при цьому найліберальнішу в Європі систему оподаткування і забезпечивши високу якість повоєнного життя людей.
Ми воюємо за те, щоб кожен українець при народженні міг отримати відчутну фінансову підтримку до повноліття, власну частку у загальному національному багатстві, долю від прибутків держави у проектах майбутнього, низькі податки та доступ до якісних соціальних послуг, а не лише успадковані борги часів Яценюка-Гройсмана-Шмигаля.
