Кожного дня мені телефонують із незнайомого номера. Іноді з різних. Я знаю, що комунальні служби можуть дзвонити й зі звичайних мобільних номерів.
Звісно, як і будь-яка адекватна людина, я не відповідаю на незнайомі номери. А знайомі мені не телефонують. Думаю, скоро телефонні дзвінки відійдуть у минуле, як паперові листи.
Я знаю про свої борги. Від того, що ви мені нагадаєте, швидше не буде. Я за все заплачу — але краще не дратуйте мене. Мені треба зібратися з думками, щоб зрозуміти, де є швидкі гроші...
Одного дня я готував сніданок під музику. Слухав спотіфай через смартфон, приєднаний до блютуз-колонки. Раптом — тиша. У мене телефон завжди на безгучному, тому я збагнув, що мою музику й мій раж (я пустився в танок, забуваючи себе з тарілкою з майбутнім омлетом у руці) перервав вхідний виклик. Треба покласти цьому край. Візьму слухавку, може, відчепляться.
Виявляється, це не в мене борг, а мені винні...
Дзвонили з Міжнародного любовного фонду. Я маю доотримати 13 унцій любові. Треба якнайшвидше з'явитися, бо строки скоро виходять... Назвали адресу.
Тринадцять унцій. Це мало чи багато? Хтось мав справу з любов'ю в чистому виді? Якщо це як кокаїн, то багато. А якщо як картопля — мало.
Я завтра якраз збирався в центр. Хотів у «Радіохвилі» посидіти. Це поруч. Поп'ю кави, почитаю та зайду за любов'ю...
Шкода, не запитав: пакет брати чи як? Дзвонити вже не буду, не хочеться зайвий раз турбувати таку серйозну організацію...
