У пам’ятний день для українського парламентаризму та антикорупційних органів, депутати прийняли ще одне важливе рішення – остаточно проголосували за закон «Про ветеранське підприємництво». Вже за традицією, закон приймався «з коліс», без анонсів, презентацій, дебатів і навіть без публікації (досі) фінальної редакції тексту на сайті ВРУ.
Заради справедливості слід зазначити, що між першим і другим читаннями законопроект зазнав кардинальних змін і багато в чому суттєво покращився.
Насамперед, закон перестав бути тимчасовим. З тексту зникла норма про те, що він буде діяти лише 10 років після закінчення війни.
Великим кроком вперед стало те, що закон набирає силу не по закінченню війни, а після офіційної публікації. Тобто суб’єктами ветеранського підприємництва зможуть стати ветерани АТО/ООС та демобілізовані Захисники 2022-2025 р.р., які раніше «пролітали мимо».
Нарешті, досить чітко було виписано види фінансової підтримки ветеранського підприємництва: гранти, пільгові кредити, компенсації відсотків, відшкодування платежів, гарантії за кредитами та ін.
Несподівано, але цілком логічно, для ветеранського підприємництва відкрили території індустріальних парків і технопарків, чого не було передбачено раніше.
Також, до закону було внесено норму про пріоритетне залучення ветеранів до вироблення продукції (товарів, робіт, послуг) для державних та регіональних потреб шляхом впровадження зарезервованих контрактів на рівні до 5 відсотків відповідних бюджетних програм. Щоправда, слово «пріоритетність» і готовність поділитися аж «5%» - якось не дуже між собою в’яжуться (це нижче ніж «непередбачувані видатки» у стандартному кошторисі). До речі, в США цей показник складає близько 20%.
Доброю новацією стало також те, що держава планує підтримати міжнародне співробітництво та інтеграцію в сфері ветеранського підприємництва і навіть готова захищати права, інтереси та майно іноземних партнерів нашого ветеранського бізнесу.
Це вже щось!
Але в тексті нового закону є деякі моменти, які псують загальне позитивне враження. Насамперед, це стосується гегемонії Мінветеранів в питаннях розвитку ветеранського бізнесу. По-перше, Мінвет не має замикати на собі всі функції: формування і реалізації політики щодо розвитку ветеранського підприємництва, реєстрації суб’єктів, надання і скасування статусів ветеранів-підприємців, формування програм, їх фінансування і контролю за ефективністю, а також ведення Реєстру і Єдиного порталу. Це різні функції та рівні відповідальності, поєднання яких суперечить логіці, здоровому глузду, вимогам ефективності та практиці запобігання корупції. По-друге, ветеранське підприємництво це господарсько-економічна діяльність, до якої Мінвет не має жодного стосунку. Як Мінвет збирається розробляти державні цільові програми в економічній сфері? Як він буде керувати процесами там, де не має повноважень? Наприклад, в США, головним органом в системі ветеранського підприємництва є «Адміністрація малого бізнесу» (SBA) – аналог нашого колишнього Держкомпідприємництва у підпорядкуванні Мінекономіки. А функції щодо розробки програм і послуг, контролю за реалізацією федеральних програм виконують «Офіси розвитку бізнесу ветеранів» (OVBD), які є складовою інфраструктури SBA. Чомусь цей досвід було проігноровано депутатами та урядовцями...
Досить дивно, що серед 4-х десятків державних органів (від метрології до туризму), які згідно нового закону займаються забезпеченням державної політики у сфері ветеранського підприємництва, чомусь не знайшлося місця (!) Міністерству оборони України і Оборонпрому?! Це небажання відкривати для ветеранів сферу спеціалізованих оборонних послуг і виробництва озброєнь, чи особиста неприязнь розробників закону до міністерства? Цікаво буде подивитися, як без партнерства із Міноборони буде реалізовуватися нещодавно затверджена Мінветом «Стратегія переходу від військової служби до цивільного життя»...
Одним з темних моментів є норма про те, що «статус суб’єкта ветеранського підприємництва набувається на період 5 років». Чому лише 5 років? А далі що: переподаватися знову чи статус втрачається остаточно? В законі немає відповідей на ці запитання.
На останок, не можна не згадати про норму, яка вбиває саму ідею різноманіття фінансових інструментів підтримки та загрожує паралізувати роботу закону в цілому – «суб’єкт ветеранського підприємництва має право отримувати одночасно лише один із видів фінансової державної підтримки»... Чому не декілька, в залежності від стадії розвитку бізнесу? А якщо ветеран звернеться за пільговим кредитом на 10 років? Чому в законі прямо не сказано що підтримка може бути лише одноразовою? А допомога від міністерства та від громади – це різні види підтримки чи один? Невже не зрозуміло, що обмежені 5-річною дією статусів суб’єкти підприємництва, будуть претендувати саме на той вид підтримки, який буде найбільш коштовним і довготривалим, що миттєво вичерпає наявний ресурс і зробить програми недоступними. Хіба це не очевидно?
Із незрозумілих причин до нової редакції закону так і не потрапили цілком слушні правки і пропозиції з боку окремих депутатів, як то норми:
«Забезпечення постійного вивчення ефективності впроваджених та потенційних нових заходів підтримки ветеранського підприємництва та їх впровадження»;
«Продукція (товари, роботи та послуги) підприємств суб'єктів ветеранського підприємництва включається до державного замовлення в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Держава сприяє забезпеченню матеріально-технічними та іншими ресурсами виконання зазначених державних замовлень»;
«Під час складання Бюджетної декларації та проекту Державного бюджету України на відповідний період передбачається окрема бюджетна програма, спрямована на фінансування підтримки проектів суб'єктів ветеранського підприємництва, а також державних цільових програм».
Із такою кількістю питань без чітких відповідей, ніхто не буде покладатися на добру волю можновладців. Ті з ветеранів, хто планує займатися оборонним виробництвом, дослідно-конструкторськими розробками, організовувати ПВК та навчати іноземців нових бойових навичок – поїдуть реєструвати свої компанії за кордоном. В Україні відкриються лише ті, хто вирішить працювати у вже знайомих галузях, хто піде «під чиновницький дах» та буде заробляти на преференціях від держави.
В новому законі наведено перелік принципів, на яких ґрунтується державна політика в сфері ветеранського підприємництва: ефективність, доступність, відкритість, прозорість, пріоритизація. Цікаво, які з цих принципів було дотримано при прийнятті цього закону?!...
