Іноді я думаю, чи я хороша людина.
Я десь натрапив на запитання: «Чи одружилися б ви з собою?»
Я трохи це перекручую на щось на кшталт: чи був би я ок, якби в моєї доньки був хлопець такий, як я?
Тільки мається на увазі, що хлопець буде її віку, а не такий старий))
Вже трохи вмію заробляти гроші.
Вже став набагато спокійнішим після того, як закінчилися стосунки.
Став більш вибірковим щодо того, з ким проводжу час.
Беру відповідальність за себе, свої вчинки та близьких.
Можу спілкуватися відкрито.
Не тікаю від труднощів.
Намагаюся не лізти з порадами, коли не просять, але й підтримувати, якщо просять.
Не кажу, що я якийсь ідеальний. Ще іноді копирсаюся в собі, маю сумніви та прокрастиную.
Але зараз не бачу якогось «ред-флагу», який би хотів у собі змінити.
Так, треба ще покращувати навички. Можливо, дисципліну. Можливо емпатію. Бо сказати, як що робити, — ще не означає дати ту підтримку, якої від тебе насправді хочуть. Читати думки й розуміти, де від мене хочуть поради, а де просто хочуть, щоб я вислухав, — я ще не навчився.
Але при всьому цьому для мене основне — намагатися бути чесним із собою і, відповідно, чесним із близькими.
Ми приймаємо те, що не намагаємося змінити.
І ця думка має прорости.
Дуже легко виправдовувати себе через інших, через обставини.
Мабуть, найважливіший навик, який я здобув за цей рік, — розуміння або навіть прийняття персональної відповідальності за те, що зараз відбувається в моєму житті.
Тому відповідь — «так».
Я був би ок, якби в моєї доньки був такий хлопець.
Не “замаховуйте” себе. Іноді ви дійсно хороша людина, просто немає когось, хто може вам це показати. Тому беріть відповідальність у свої руки. Знайдіть час, щоб побачити, як і де ви стали краще.
Тільки, будь ласка, робіть це щиро
Чи дійсно я “ок”? Чи треба щось ще покращити?
