Голосування у Конгресі за пакети виділення військової і фінансової допомоги, публічна риторика, пости у соцмережі і внесення абсурдних поправок - це великий водорозділ, котрий сегментує американських конгресменів на проукраїнських і проросійських. Демократи і президент Дж. Байден висловлює підтримку українському народу у війні, а республіканці і Д. Трамп воліють завершити війну на будь-яких умовах і налагодити співробітництво із рф. Є ельфи, а є гобліни, все очевидно. Чи узагальнення ведуть у пастку нерозуміння і треба понуритись у деталі?
У демократів є дві цінності, що визначають їх зовнішню політику: експорт демократії та стабільність. Це та генерація людей, котра не хоче ризикувати, а отже буде поступово надавати зброю, виводити американські війська з Афганістану і змагатися лише з одним претендентом на звання гегемона (котрий і хоче, і може) - це Китай. І на це є суспільний запит, котрий, до того ж, треба збалансовувати, щоб задовільнити різношерстий лівий електорат. Тому ми можемо бачити, що саме демократи віддають голоси за законопроєкти про військову допомогу Україні, тому що наразі українці, втілення демократії, борються з авторитаризмом/тоталітаризмом, в той же час обмежуючи радіус використання високоточної зброї. Бо якщо можна відтягнути ядерну війну, котра можлива за умови участі у війні країни із ядерним озброєнням, то демократи це зроблять.
А у республіканців є свої дві цінності, зведені в абсолют - запит на ізоляцію і консервація відносин. Ми говоримо про ту генерацію людей, які бажають зосередження американської політики на американцях і надання допомоги перевіреним, класичним союзникам США. Але є нюанс: ми маємо брати в оберт той факт, що американці знають Україну з російської інтерпретації, що вони значно більше знають в цілому про росію, а тому сприймають допомогу Україні як ризикований захід. Ну і вічний механізм дискусій у Конгресі - опозиційність правлячої партії до президента, а отже республіканці будуть голосувати проти демократичних ініціатив просто тому, що їх висуває демократ.
Ми маємо ситуацію, в якій спостерігається настільки великий розрив у ідеологічному курсі Сполучених Штатів, що домовитись про сумісні ініціативи просто неможливо. Спойлер: так було не завжди. Але популізм деяких політиків, радикалізація правого і лівого крил + несприйняття чужих ідей призводить у висновку до політичної кризи, яка паралізує весь американський уряд.
І в даному випадку ми маємо цікаві перспективи:
президентство Дж. Байдена, яке супроводжуватиметься подальшою підтримкою України з лобіюванням (це не лайливе слово, шановні) необхідних українському урядові ініціатив, тобто повільна довга війна (а вона, скоріш за все, і так буде довгою).
президентство Д. Трампа, де буде або зірваний куш у вигляді збільшення військової допомоги і сприяння деокупації територій, або згортання програми допомоги і крихкий, як пісочне печиво, мир із рф на її умовах.
У висновку можна сказати, що як республіканці, так і демократи мають стати обʼєктом нашого лобізму. Більше спільних проєктів із Україною, більше мітингів українських громадян у США, більше контактів із конгресменами та тиражування всього позитивного про Україну в масовій культурі. Україну, як країну, що робить надзусилля, мають почати любити як домогосподарки із Техасу, так і політики у дорогих костюмах у високих кабінетах. Тоді результати виборів будуть менш тривожними для нас, а душевний спокій та холодний розум - це дуже важливо для народу, який не має права на помилку.
