В травні цього року виповниться три роки з дня здачі в російський полон захисників Маріуполя з Азовсталі за наказом вищого військово-політичного керівництва України. За словами керівництва держави та державних органів - це був єдиний вихід задля збереження життів. Однак, за словами тих бійців, яких вже вдалося обміняти, їм обіцяли волю через 3-4 місяці, але ця обіцянка спрацювала лише для невеликої кількості людей, яких було обміняно у червні 2022 року та у вересні 2022 року. Більша частина захисників Маріуполя утримується у російському полоні у жахливих умовах і міжнародні організації не мають доступу до їхніх місць утримань. У полоні залишається велика кількість постраждалих військовополонених під час теракту в Оленівці в ніч на 29 липня 2022 року. За підрахунками ГО “Спільнота Оленівка” - це понад 100 поранених, серед яких близько половини із важкими пораненнями.
Родини поранених неодноразово наголошували як публічно, так і на зустрічах з представниками державних органів про необхідність якнайшвидшого обміну тих, кого росіяни сплановано за окремими списками відвели в окремий барак у колонії в Оленівці та підірвали. Це замах на вбивство, є всі необхідні докази, наша громадська організація спільно з правозахисниками надіслали подання до Міжнародного кримінального суду, щоб досягнути правди та притягнути винних до відповідальності. Для обміну цих людей, а також всього Маріупольського гарнізону, на початку липня 2024 року ми виступили з ініціативою створення окремої перемовної групи, у яку мають увійти всі люди, які були причетні до перемовин під час виходу з Азовсталі, а саме: Денис Прокопенко, Дмитро Усов, Кирило Буданов, Олександр Ковальов.
Ми підіймали питання обміну зрадників, в тому числі московських попів, на поранених внаслідок російського теракту в Оленівці, адже на всіх зустрічах ми неодноразово чули про те, що “другого Медведчука у нас немає, щоб провести обмін як у вересні 2022 року”. Але наші пропозиції були відхилені на зустрічах. Ми просили державні органи сприяти поїздкам нашим родинам за кордон до іноземних лідерів, щоб ми розповіли про трагедію в Оленівці та просили сприяти обмінам поранених військовополонених, але ми чули тільки обіцянки, і у результаті за понад два роки нашої діяльності ми змогли поїхати тільки на зустрічі з міжнародними організаціями, які не можуть навіть дізнатися інформацію про те, у якому стані перебувають військовополонені станом на зараз.
22 серпня 2024 року Спільнота Оленівки звернулась до президента України з проханням організації зустрічі, на якій родинам та всім українцям розкажуть про домовленості при виході з Азовсталі, які наразі є проблеми в обмінах Маріупольського гарнізону, а також спільно обговорити питання яким чином їх якнайшвидше повернути на підконтрольну Україні територію. А вже 28 серпня ми направили офіційні листи до Офісу президента, очільника ГУР, Дениса Прокопенка, Олександра Ковальова та Дмитра Усова з ініціативою проведення пресконференції, на якій родини зможуть поставити свої питання та отримати на них відповіді, щоб домогтися правди про вихід з Азовсталі та обіцяні гарантії зі сторони росії та міжнародних організацій, про які ми чули публічно від влади з травня 2022 року. Ми не отримали відповіді від ОП, наше звернення було перенаправлено на Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, а від них ми отримали стандартну відписку про те, що всі структури працюють задля їхнього обміну.
Ми неодноразово публічно зверталися до президента України Володимира Зеленського, керівника Офісу президента Андрія Єрмака, очільника ГУР Кирила Буданова та до всіх державних органів з проханням почути нас і прийняти необхідні кроки задля вирішення критичного питання обміну важкопоранених військовополонених під час теракту, а також всіх українських захисників, які здалися у полон за наказом. Ми провели кілька брифінгів, розповідали публічно в інтервʼю як для українських, так і закордонних ЗМІ про нагальні проблеми, які не вирішуються керівництвом країни, ми надіслали безліч офіційних звернень, ми зверталися публічно зі своїх сторінок у соціальних мережах, але це не принесло великого результату.
До прикладу, ще 21 травня 2024 року нами було опубліковано звернення до керівництва України від родин поранених та загиблих бійців з вимогою обміняти Вʼячеслава Богуслаєва, Павла Лебедя, Нестора Шуфрича та інших ворожих агентів на поранених під час теракту в Оленівці, адже якшо вийшло обміняти Медведчука і вже було обміняно кілька московських попів на українських військовополонених, тому цей механізм необхідно застосовувати і по відношенню до інших, особливо тих, кого росіяни не хочуть віддавати в рамках обмінів військовополоненими.
23 грудня 2024 року дружини важкопоранених бійців під час теракту в Оленівці вкотре звернулися до влади та командира бригади Азов. Анастасія Гондюл наголосила: “Ваш обовʼязок повернути наших рідних. Наші рідні – постраждалі під час теракту. Вони виходили за вашим наказом в почесний полон, який назвали евакуацією. За півтори місяці їх у полоні підірвали. Вони вижили, вони вціліли і досі чекають на обмін". Анна звернулась до командування: "Я не розумію вашого мовчання. Йде третій рік полону. Ми побачили, що мовчати – це означає продовжувати нашим рідним перебування в полоні. Ми, дружини, самостійно підняли питання створення окремої переговорної групи. Ми чекаємо на підтримку від командування наших бійців, що ви підтримаєте нашу ідею [щодо перемовної групи] публічно і ми зможемо повернути додому абсолютно всіх”.
Також нашу громадську організацію свідомо та системно не запрошують на різні заходи та зустрічі державних органів, на яких обговорюється питання звільнення з полону захисників України. Ми дізнаємося зазвичай про такі зустрічі вже коли вони пройшли, з новин або зі слів інших родин, яких запросили. Ми змушені самостійно шукати звʼязок з організаторами і повідомляти, щоб у подальшому нас запрошували, але навіть після цього нас найчастіше не запрошують. Переважна більшість зустрічей, на яких були присутні представники нашої громадської організації, були ініційовані саме нами, родинами. На всіх зустрічах нам розповідали про те, що неможливо обміняти одразу всіх важкопоранених військовополонених під час теракту, і що загалом неможливо створити окрему пріоритетну категорію тих, хто вижив в ту ніч, але 19 березня цього року звільнили 70 бійців з однієї бригади, що доводить, що наше прохання теж є реалістичним.
Крім того, що за словами представників державних органів робота над поверненням важкопоранених бійців, як і інших категорій військовополонених ведеться 24/7, ми неодноразово бачили, як в обмінах повертають зрадників, про яких публічно заявляють вже раніше обміняні військовослужбовці. До прикладу, 28 липня 2024 року на Майдані Незалежності Святослав Паламар “Калина” звернувся до влади України щодо цього питання і вимагав обмінювати не зрадників, а пріоритетні категорії, а також увесь Маріупольський гарнізон. А після попереднього обміну, який відбувся 19 квітня, військовослужбовець Ілля Ільяшенко “Смурф” повідомив, що обміняли чергового зрадника - бійця ЗСУ, через якого катували інших військовополонених. Чому в обмінах для зрадників знаходиться місце, а ті, кому обіцяли повернення додому через 3-4 місяці досі піддаються тортурам у російських вʼязницях?
Крім обміну всіх важкопоранених військовополонених внаслідок теракту ми також закликаємо керівництво держави запровадити на державному рівні День памʼяті за вбитими і закатованими військовополоненими. З осені 2023 року проєкт постанови №10188 залишається не прийнятим, ми постійно звертаємося до депутатів ВРУ, щоб дізнатися на якому етапі він перебуває, також ми просили Андрія Єрмака на зустрічі, яка відбулась 9 січня 2024 року, сприяти прийняттю такого памʼятного дня і нам було обіцяно, що будуть зроблені відповідні кроки. З дня зустрічі з ним пройшло вже більше року і нічого не змінилося.
Родини не почуті, ми зіштовхуємося з постійним ігноруванням з боку державних органів і саме тому, щоб нас почули та пішли з нами на контакт родини вирішили організувати масове голодування. Ми заявляли про свої наміри починаючи з липня 2024 року. Анастасія Гондюл на брифінгу “Голос з полону. Врятуйте наших рідних!” звернулась до влади: “Ми ладні стояти під Верховною радою, поки нам не повернуть наших рідних. Ми ладні обʼявити голодовку, аби привернути вашу увагу”. А пізніше про це говорилось і в багатьох інших інтервʼю.
Родини постраждалих, а саме Анна Лобова та Анастасія Гондюл є організаторами акцій під Верховною Радою, які пройшли 9 січня (звернення з акції за посиланням: https://t.me/olenivkafamilies/2032), 12 лютого (детально про акцію та спілкування з депутатом Олександром Ковальовим: https://censor.net/ua/blogs/3535539/cherez-1000-dniv-polonu-kovalov-vyyishov-do-rodyn-polonenyh-ukrayintsiv) та 13 березня. На цих акціях родини намагалися привернути увагу до питання обміну тих, кого росіяни хотіли вбити в Оленівці, а також до питання запровадження Дня памʼяті за вбитими військовими та цивільними у російському полоні. Під час акції 13 березня родини перекрили рух з надією, що таким чином їх почують депутати та керівництво України, але натомість організатори акції почули погрози у свій бік та поліцією були складені адміністативні протоколи.
У звʼязку з постійним ігноруванням, у четвер, 24 квітня 2025 року, родини поранених військовополонених під час масового вбивства в Оленівці розпочинають безстрокове голодування. Родини військовополонених прагнуть привернути увагу української влади — хочуть сприяння у поверненні всіх важкопоранених оборонців, а також вимагатимуть зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським. Акція відбудеться на Майдані Незалежності. Каремати й спальні мішки родини вже придбали. На ніч, під час комендантської години, вони будуть йти спати в укриття.
Спільнота Оленівки закликає журналістів долучитися до висвітлення даної події, якщо вам небайдужа доля українських військовополонених та їхніх родин. Крім того, нам необхідна медійна підтримка, адже на організаторок акції розпочався тиск з боку СБУ.
