Відсутність далекоглядності та оборонна промисловість, яка думає лише про прибутки, — погане поєднання.
«Після закінчення холодної війни оборонна промисловість не виконувала великого обсягу виробничої роботи для міністерства», — заявив Вільям А. ЛаПланте, заступник міністра оборони із закупівель та забезпечення, на Глобальному безпековому форумі Центру стратегічних і міжнародних досліджень у квітні.
Ця шокуюча заява ЛаПланте узгоджується з реакцією, яку ми бачили на оборонно-промисловій базі США/НАТО на російське вторгнення в Україну — реакцією, яка, м'яко кажучи, була розчаровуючою.
Дійсно, Росія перевершує всі країни НАТО та США у виробництві боєприпасів, ракет і танків, незважаючи на те, що її оборонний бюджет у 2023 році становив лише 100 мільярдів доларів, а ВВП — 2 трильйони доларів. Для порівняння, сукупний оборонний бюджет США та НАТО складає 1,47 трильйона доларів, а їхній сукупний ВВП становить близько 45 трильйонів доларів.
Як це може бути?
Коротко кажучи, Сполучені Штати та союзники НАТО ведуть війну, в якій вони хотіли б перемогти, тоді як Росія веде війну, в якій, на її думку, вона має перемогти — екзистенційну війну. Отже, для Пентагону та американських оборонних підрядників це значною мірою звичайний бізнес, де прибуток та доходи є головною турботою. Звичайно, деякі контракти були/і будуть прискорені, щоб гроші могли надходити швидше. Однак без реальної оборонної реформи немає жодних підстав вважати, що оборонні підрядники не продовжать своє тривале постачання систем озброєння, таких як F-35, це авіаносець класу Ford та МБР Sentinel, зі запізненням і на мільярди доларів більше, ніж спочатку було обіцяно.
Але не лише великі складні програми надходять зі запізненням та перевищують бюджет. Навіть щось таке відносно просте, як виробництво некерованих артилерійських снарядів, також затримується та перевищує бюджет.
У 2022 році не було жодних сумнівів у тому, що армія США більше не вважала артилерію такою важливою на полі бою, як це було раніше. Цей підхід демонструється тим, що 21 травня 2021 року, приблизно за вісім місяців до вторгнення Росії в Україну, армія звернулася з проханням скоротити річні витрати на 155-мм снаряди вдвічі, зменшивши річне виробництво до 75 357 снарядів на рік, приблизно 6 200 на місяць.
Але історія на цьому не закінчується. Виявилося, що армія сама допустила занепад усього ланцюга постачання артилерійських боєприпасів у США. Те, наскільки серйозним був спад, розкривається у чудовому розслідуванні Reuters, в якому ми дізнаємося, що протягом багатьох років виробництво 155-мм снарядів у США було паралізоване виробничими дефектами та проблемами безпеки.
До того ж, план щодо заміни застарілого заводу з виробництва артилерійських снарядів США у Вірджинії на сучасний відстав на десятиліття від графіка, при цьому його вартість майже подвоїлася. Іншими словами, дуже пізно і набагато дорожче.
Однак найбільш тривожний аспект того, наскільки погано армія США та Конгрес підтримували ланцюг постачання артилерійських снарядів, був розкритий внутрішнім документом армії США в 2021 року, в якому детально описуються "зовнішні залежності" від щонайменше десятка хімікатів, критично важливих для виробництва артилерійських снарядів, які постачаються з Китаю та Індії, країн, що мають тісні торговельні зв'язки з Росією, згідно з розслідуванням Reuters.
Все вищезгадане в сукупності призводить до того, що ланцюжок поставок артилерійських боєприпасів знаходиться в дуже поганому стані, особливо в порівнянні з 438 000 снарядами на місяць, які могли виробляти американські заводи з виробництва боєприпасів у 1980 році. Щоб відновити ланцюжки поставок, армія США запросила 3,1 млрд доларів на нарощування виробництва 155-мм снарядів до 100 000 снарядів на місяць до кінця 2025 року. Але Конгрес щедро подвоїв цю суму до 6,414 млрд доларів у рамках додаткового законопроєкту про безпеку на суму 95 млрд доларів, який був підписанний Байденом 24 квітня.
План армії з нарощування виробництва до 100 000 снарядів на місяць, 1,2 мільйона на рік, до кінця 2025 звучить досить добре. Але поки що ми не побачили цей темп виробництва насправді, і до кінця 2025 року Україна може програти війну.
Проте добре пам'ятати, що Сполучені Штати — не єдина держава, яка залучена у війну проти Росії. Інші країни також працюють над тим, щоб доставити вкрай необхідні артилерійські снаряди в Україну. І найбільша новина про боєприпаси, що надходить з Європи, полягає в тому, що оборонний гігант Rheinmetall, завдяки контракту на 8,5 мільярдів євро з німецькими військовими, з 2025 року буде виробляти до 700 000 артилерійських снарядів і 10 000 тонн пороху щорічно.
Таким чином, якщо все піде за планом, до кінця 2025 року США та їхні союзники по НАТО можуть виробляти майже 2 мільйони 155 мм снарядів на рік. Це здається менш вражаючим, з огляду на те, що з початку війни і до сьогодні Росія вже збільшила загальне річне виробництво артилерійських снарядів до трьох мільйонів.
До цього відноситься збільшення виробництва 152-мм снарядів у п'ять разів, з 400 000 снарядів на рік у січні 2022 року до двох мільйонів снарядів на рік. Крім того, за повідомленням російських державних джерел, Росія нібито змогла збільшити виробництво своїх 152-мм артилерійських точних снарядів Krasnopol-M2 у 20 разів.
Ці снаряди більш стійкі, ніж високоточні керовані снаряди M982 Excalibur 155 мм вартістю 100 000 доларів, які США постачали Україні та які значною мірою стали неефективними через російське глушіння.
Однак недостатньо надати артилерійські снаряди, потрібна також артилерія, а артилерія України не лише перестає бути дієздатною, а й знищується Росією. І задовго до того, як артилерійські стволи повністю вийдуть з ладу через зношування, вони почнуть втрачати дальність і точність. І Україна, і Росія мають вирішувати проблему зношування, тому питання в тому, хто має важку промисловість для виробництва артилерійських стволів.
Хоча інформації про темпи виробництва артилерійських стволів не так багато, Росія випереджає виробництво зброї США і НАТО, цілодобово експлуатуючи свої дуже великі радянські заводи для виробництва боєприпасів, транспортних засобів та інших військових товарів. Це говорить про те, що вона, ймовірно, робить те саме, коли справа стосується виробництва артилерійських стволів, а також виробництва абсолютно нової артилерії.
З іншого боку, немає жодних сумнівів у тому, що якби Сполучені Штати та їхні союзники по НАТО дійсно вважали, що їхнє існування перебуває під загрозою, вони могли б витратити мільярди для надзвичайних заходів, які б дозволили їм перевершити Росію, чиї витрати на оборону та ВВП становлять лише частину від сукупного ВВП НАТО/США.
Але такі заходи також вимагатимуть порушення статусу-кво у сфері оборонних закупівель. Тож теоретично це можна зробити. Але США та їхні союзники по НАТО, схоже, не поспішають встановлювати масштабну нову промислову політику. Можливо, це тому, що вони знають, що Путін не збирається неспровоковано атакувати за статтею 5 країну НАТО і що демократія виживе незалежно від результату в Україні.
Отже, хоча російська загроза є вагомою підставою для виправдання витрачання мільярдів доларів на оборонних підрядників для поповнення виснажених запасів зброї та боєприпасів, а також придбання нової зброї, вона не є настільки великою, щоб виправдати порушення статус-кво, який був створенний оборонними підрядниками — статусу, який щорічно приносить менше користі за витрачені гроші, при цьому забезпечуючи рекордні прибутки і доходи.
Отже, нарощування військової могутності Росією, як і раніше, залишатиметься нарощуванням військової могутності країни, яка вважає, що веде екзистенційну війну за виживання.
Джерело — Responsible Statecraft
