🔹 1. Поширеність вірувань у надприродне в українському суспільстві
Віра в карму, «бумеранг», «все повернеться», «пороблено» - дуже звична.
Часто змішуються язичницькі, християнські, езотеричні уявлення.
Це спрощені моделі світу, які дозволяють зняти тривогу і відповідальність.
🔹 2. Причини таких вірувань:
Колективна травма (війна, несправедливість, втрата контролю).
Брак освіти, критичного мислення, підтримки.
Соціальна норма - “усі так думають”.
🔹 3. Що в них працює психологічно:
Відчуття справедливості (хоч би й у вигляді "вищої сили").
Модель причини і наслідку (навіть якщо без логіки).
Спосіб дати собі надію, коли дій немає.
🔹 4. Раціональна альтернатива:
Пояснення складних подій - через факти, дії людей, обставини.
Прийняття, що світ не завжди справедливий, але ми маємо вплив.
Ідея відповідальності як активного компонента - не бумеранг, а наші вчинки мають наслідки.
✍️Віра у бумеранг, карму, «усе повертається» - один із найпоширеніших шаблонів мислення в українському суспільстві. У коментарях до новин, трагедій чи перемог часто можна побачити: «Так їм і треба, карма наздогнала», або «Буде бумерангом».
Здається, ми дуже хочемо вірити, що у світі є справедливість - навіть якщо не людська, то хоч «вища». Але що криється за цим бажанням?
📍Психологічні корені віри в карму:
1. Потреба у контролі. Коли стається щось несправедливе або трагічне, ми хочемо думати, що світ не хаотичний, що є механізм, який усе врівноважує.
2. Уникнення відповідальності. Якщо вірити, що «усе повернеться», не потрібно брати участь у процесі - не треба діяти, не треба втручатися, карати чи рятувати.
3. Соціальна звичка. Ці вислови давно стали частиною культури. Їх передають з покоління в покоління як очевидні істини.
📌 Чому це може бути небезпечно?
Це знецінює реальну дію. Людина не шукає шляхи впливу, бо чекає, що «все вирішиться саме».
Це знеособлює відповідальність: не конкретні люди винні - «так мало бути».
Це допомагає морально виправдати пасивність.
💡Альтернатива: відповідальність, а не міф
Ми не завжди можемо змінити світ, але можемо:
- Називати речі своїми іменами.
- Бачити, хто реально винен у подіях.
- Впливати на ситуацію - навіть якщо масштаб дій малий.
🌐Приклади з соцмереж
«Коли події в житті змінюються на гірше - “самі винні, карма така”»
«Жахнулися? Тримайте - бумеранг повернувся»
Такі коментарі часто трапляються у Facebook, коли обговорюють трагедії або несправедливість - вони не залишають місце аналізу причин, лише автоматично зіймають із людей відповідальність.
📚 Психологічні дослідження
1. Just‑World Phenomenon
Лернер описав когнітивне упередження - віру, що світ справедливий і люди отримують те, що заслужили
https://www.verywellmind.com/what-is-the-just-world-phenomenon-2795304?utm_source
Це пояснює, чому ми так охоче звинувачуємо "жертву" чи розуміємо трагедію через призму "їй так і треба".
2. Victim‑blaming через карму
Експериментальне дослідження показало: коли люди думають про карму, вони частіше вважають, що жертви заслужили свої негаразди. Це небезпечний ефект - він веде до зниження емпатії.
3. Кармa і прощення / альтруїзм
Віра в карму зменшує бажання помсти в стресових ситуаціях .
Проте вона не завжди мотивує діяти: віруючі охочіше жертвують час - якщо це безкорисливо - але не гроші.
Віра убереже від помсти, але підтримає жертвоприйняття.
Карми нема. Є дії людини. І тільки вона створює наслідки своїх вчинків.
4. Кармa як самопозитивне упередження
Дослідження показують: люди частіше приписують собі «хорошу карму», а іншим - «погану» . Це підкріплює егоцентричний ефект вірувань у карму.
Егоцентричний перекручення: позитивна карма для себе + негативна для інших - психологічний захист (self‑serving bias).
🧠 Феноменальна частина: як віра формується
Діти віком від 4 років вже шукають «причину» в подіях - тобто первинна віра у карму закладена в розвитку мислення. Це означає, що віра в карму - не наслідок поганої освіти, а базове структурування світосприйняття.
Сучасні люди - частіше самі вірять, що працюють на швидкий життєвий розрахунок, а решта - діють «за кармою».
Світ несправедливий - це факт. Але саме людина може зробити його трішки більш справедливим. Не бумеранг. Не карма. Людина. Її дії, голос, вибір, небайдужість.
📍Віра і раціональність - союзники, а не вороги
Ця замітка не заперечує віру як духовний досвід. Навпаки - вона намагається відділити глибоку внутрішню віру від поверхневих схем(!), які часто видаються за «духовність».
Віра - це не автоматична довіра до всього, що називається «духовним». Справжня віра не боїться мислити і ставити запитання.
Раціональність допомагає очищувати віру від домислів - і залишати в ній живий зв'язок із Богом, а не з випадковими «духовними» інтерпретаціями подій.
У багатьох глибоко віруючих людей є внутрішня дисципліна мислення. Вони вміють відокремлювати суть віри від людських домислів і псевдодуховних шарів.
Вони не заперечують духовного - вони критикують міфологічне спрощення відповідальності.
📍Саме віра у відповідальність людини - часто і є найглибшим релігійним переживанням.
Віра - це не автоматична довіра до всього, що називається «духовним»
Наприклад не вірити у карму як у систему, яку можна підмінити Богом. У цьму випадку навпаки: лише людина (створена Богом) має відповідальність діяти, а не сподіватися на «вселенський бумеранг».
Я не критикую віру, я критикую вірування, які ведуть до пасивності, безвідповідальності і самообману.
Це, навпаки, підтримка дійсного християнського світогляду, у якому важлива свобода волі, совість, милосердя і вчинки.
Іноді найглибша віра проявляється не в тому, щоб все приймати, а в тому, щоб не боятися ставити складні запитання.
Можна фантазувати про «бумеранг повернеться», але поки ми живемо на цій землі, саме ми відповідаємо за те, як відповідь або належна реакція повинна виглядати. Інакше - ми просто знімаємо з себе відповідальність, називаючи це вірою.
🧠А хіба це не найбільша з ілюзій?
Межа між вірою та зняттям відповідальності:
⚠️Вигаданий «духовний автомат» - сподіваюся, що Бог усе зробить; вважаю, що якщо страждаю - значить усе правильно; тільки молюся і чекаю «знаку».
✅Віра - довіряю, але дію; приймаю випробування, але не виправдовую зло; молюся і аналізую.
Віра - це не відмова від відповідальності, а її прийняття в глибшому сенсі.
Довіряти Богові - це як жити з компасом у серці, але все одно самому йти.
Хто не йде - не рухається. Бог не несе того, хто сам не намагається йти.
Віра не виключає розум, а потребує його🧠
💡 Підсумок:
Це не просто «міфи бабусь» - це глибинні когнітивні структури, які мають і корисний, і потенційно шкідливий ефект. Важливо розуміти це з наукової точки зору, щоб використовувати позитивні мотивації (наприклад, альтруїзм), але уникати холодного постійного звинувачення або пасивності.
Photo by Maksim ŠiŠlo on Unsplash
