Іса з самого дитинства мріяла про цуценя, але батьки завжди були проти, тоді, маленька дівчинка з каштановим волоссям та ластовинням (батьки завжди казали, шо то поцілунок гігантської вогняної безіменної зірки) пообіцяла собі, коли вона стане дорослою, обов'язково заведе собі песика.
Минали роки, дівчинка дорослішала, але жила з батьками, тому про цуцика могла тільки мріяти.
І ось, коли Ісі виповнилося стільки років, шо чужі діти почали її називати тіткою, а її друзями, чомусь стали зовсім дорослі тітки та дядьки, їй подарували цуцика.
В той день Іса працювала на дужедорослійроботі, але вона знала шо сьогодні зустрінеться зі своєю мрією. Як на зло, хвилини тягнулися довше за роки, час потихеньку спливав наближаючи довгоочікувану зустріч.
Нарешті... Робочий час скінчився, Іса стрімглав побігла додому зустрічати свою мрію.
Ось вона мчить вузькою вуличкою до свого дому, відкриває двері ключем, і...
Неймовірна зустріч з крихітним, чорненьким, комочком з синіми оченятами, які нагадували небо, літнім вечором після заходу сонця.
Це була найрадісніша подія за все життя. Вона надто довго чекала цієї зустрічі. Все життя чекала.
В той момент, коли Іса вперше побачила цуценятко, яке невпевненими кроками, періодично падаючи на дупку, крокувало до неї, вона зрозуміла, що немає більше в світі такої істоти, яка б стала їй кращим другом, аніж ця маленька зіронька.
І з того моменту вони стали нерозлучними, справжнісенькими друзями.
Ще до того як Іса вперше побачила цуценятко, вона знала, що їм'я їй Тінь. Тінь, яка буде оберігати її.
