Для того, щоб зрозуміти взагалі, що таке децентралізовані соцмережі, треба трохи зрозуміти як працює “кухня” інтернету. Хоча б ну “дууууууже” приблизно. Тому, якщо, раптом, Ви хоч трохи “IT-шник“ - можете не гаяти часу на читання цієї статті. Нічого новенького для себе Ви в ній не знайдете (ну, хіба що “поржете” з мене, що теж корисно). Хоча, звичайно, заборонити її Вам прочитати я не можу. До речі, якщо знайдете якісь принципові помилки - то буду вдячний, якщо “натикаєте мене в них носом”.
Ну, а якщо з Вас такий IT-шник як з мене “балерина” (чи “балерун” - не знаю як там правильно казати), то беріть свою улюблену “кавуську” і приєднуйтеся. Зараз я спробую Вам “на пальцях, простими словами пояснити як приблизно працює вся ця “кухня” з технічної точки зору (так би мовити, що відбувається “під капотом”).
Ну що? “Поїхали”?
Тож як працюють соцмережі та інтернет взагалі? Тут все не так складно і страшно, як здається.
В основі інтернету лежить, так звана “клієнт-серверна архітектура”. От тільки, не варто “хапатися за серце”. Ще рано. Зараз поясню, що означають ці “матюки”.
Пропоную подивитися на малюнок:
Що на ньому зображено?
“Server” (сервер). Це такий собі спеціальний “супер-пупер” (ну, або не дуже “супер-пупер”, тут вже як кому повезе) комп’ютер на якому щось лежить: якийсь документ, фільм, “останній концерт Олега Вінника“, сайт тощо (бутерброд - це трохи “з іншої опери”, хоча можна “добути” і його через інтернет). Як правило кожен сервер комусь та належить - фірмі, компанії (наприклад “Facebook“ чи “Twitter“) або звичайнісінькій людині.
“Clients“ (клієнти). Це будь-які пристрої з яких Ви заходите на цікаві Вам сайти (дивитеся погоду, теревените з кимось в соцмережах, переписуєтеся з ”коханкою” / “коханцем” чи просто з друзями тощо). Як правило, для цих цілей на Ваших пристроях встановлені спеціальні програми (браузер, месенджери тощо) завдяки яким Ви і отримуєте доступ до інформації. До речі, ці програми також називають програмами “клієнтами”.
Таких от “клієнтів” і “серверів” по всьому світу розкидано величееееезну кількість. Кожен “Сервер” і кожен “клієнт” мають свою певну адресу.
“Internet“. Будемо для простоти вважати, що це певним чином протягнуті “кабелі”, “вайфаї” тощо, які врешті-решт фізично з’єднують “Клієнтів” з “Серверами”.
Ну що? Питання є?
Якщо “так”, то задавайте їх в коментарях. Якщо “нема”, то тоді дуже коротко як це все працює.
Тут все виглядає також не дуже складно. “Клієнт” певним чином (не важливо яким) взнає адресу необхідного йому серверу. Ну а далі все відбувається як при листуванні “Укрпоштою” з якими-небудь держорганами: “Клієнт” (Ви) на адресу “Сервера” (держустанова) надсилає (Укрпоштою) запит (“лист-заява: Прошу Вас там чогось”); “Сервер” (а точніше спеціальна програма, що також називається програма “сервер”) “розглядає” цю “заявку” і на адресу “клієнта” за результатом “розгляду” надсилає певну відповідь. В залежності від того, що відповість сервер, програма “клієнт” і робить ті чи інші дії.
От все це і є “клієнт-серверна” архітектура. Коли для роботи програмного забезпечення нам потрібна частина “клієнт” і частина “сервер”, а результат роботи з’являється після певної взаємодії цих частин.
