Державний суверенітет – верховенство державної влади всередині країни та її незалежність і рівноправність у зовнішньополітичній сфері. Внутрішній суверенітет держави передбачає можливість розпоряджатися своєю територією та її ресурсами, а також ухвалювати закони і домагатися їхнього дотримання. Зовнішній суверенітет – здійснювати незалежну зовнішню політику в межах норм міжнародного права. Більшість науковців розглядає державний і національний суверенітет як різні форми вияву народного суверенітету. Державний суверенітет сучасної України гарантований Актом проголошення Незалежності України (1991), Конституцією України (1996), результатами Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 р. та іншими законодавчими і політичними актами. Згідно з Конституцією, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.
1991 р., 24 серпня. На позачерговій сесії Верховної Ради УРСР ухвалено Акт проголошення Незалежності і дві постанови: Про проголошення незалежності України (з призначенням на 1 грудня республіканського референдуму з підтвердження Акту Незалежності) та про військові формування в Україні (щодо утворення Міноборони та підпорядкування всіх військових формувань, дислокованих на території республіки, Верховній Раді України).
В Україні ідеї Державного суверенітету почали формуватися у період Гетьманщини (17–18 ст.). Їх виразниками були, насамперед, окремі представники козацької старшини, які займали державницьку позицію. Проте серед козацької старшини певне поширення мали також ідеї автономії України у межах іноземної держави. Військова, політична й економічна залежність України від сусідів (Росії, Польщі, Туреччини), відсутність національної єдності знижували можливості утвердження Державного суверенітету, хоча його ідею, починаючи з 18 ст., активно підтримували і пропагували українські громадсько-політичні діячі, письменники, публіцисти, філософи (П. Орлик, М. Драгоманов, І. Франко та ін.). Дослідники й політики, які розробляли ідею народного суверенітету, вважали його синонімом незалежності, а тому розглядали головно у взаємозв’язку з державним і соціальним суверенітетом. Так, М. Грушевський визначав потребу народного суверенітету як послідовне й логічне завершення потреб національного розвитку та самовизначення будь-якого народу. Ю. Бачинський розглядав державний і народний суверенітет у діалектичній єдності.
Чи була Україна незалежною з 1991 року, важко сказати, оскільки завжди залежала від країн, з якими межує, та країн, з якими мала торгівельні, політичні та інші відносини. Кожна країна мала за бажання різними шляхами впливати на майбутній курс України, впливати на ухвалення законів, фінансові та політичні рішення. Незалежною країною у повному обсязі Україна могла б і може бути тоді, коли при владі будуть реальні патріоти країни, які б вибудовували відносини з іншими країнами передусім в інтересах України, а не в особистих фінансових інтересах. Сподіваємось, що суспільство буде більш активним стосовно питань України та буде прискіпливіше обирати лідерів країни, депутатів, які своєю чергою повинні ухвалювати рішення в інтересах виборців і країни в цілому.
З Днем Незалежності!
