Гривні і рублі – в одній чашці чаю? Аналізуючи ситуацію на вітчизняному ринку споживчих товарів, можна знайти безліч прикладів, як великий бізнес лавірує між законом і мораллю, а під час війни ця межа стає особливо тонкою. Поки наша країна бореться за виживання, бренди з міжнародним корінням продовжують постачати товари на полиці супермаркетів і в Україні, і в росії. Формально – законно. По суті – цинічно.
І ось лише декілька кейсів, на які раджу звернути пильну увагу:
1. «Май Україна»: як змінити вивіску і залишитись тим самим бізнесом
Компанія «Май Україна», заснована колишнім депутатом Держдуми Ігорем Лісіненком, демонструє класичну гібридну схему. Після початку повномасштабного вторгнення її швидко «перепакували» під новим брендом «Трипільське Сонце». Формально – нова юридична особа, інший власник, українська прописка. Але виробництво, персонал, рахунки – ті самі.
Це той випадок, коли закон не бачить очевидного. Бо юридично компанія «чиста», а фактично це продовження російського бізнесу. Суд навіть арештував її рахунки через підозру у фінансуванні структур, пов’язаних із рф. Проте система дозволяє працювати далі.
Це не просто юридична шпарина. Це – моральна тріщина
2. «Орімі Трейд» та Greenfield: офшор як індульгенція?
Greenfield, Tess, Jardin, Жокей – ці бренди здаються звичними кожному українцю. Але по суті за ними стоїть російський холдинг «Орімі Трейд». В Україні його представляє компанія «Орімі Україна» (нині «ТС Трейд»), офіційно зареєстрована як вітчизняна.
Антимонопольний комітет ще у 2022 році встановив: ланцюг власності веде до кіпрської структури Rimexo Limited, що контролюється громадянами рф. Компанію оштрафували на 80 млн грн за приховування власників, а частину коштів з арештованих рахунків спрямували на потреби армії.
Це ще один приклад того, як офшорна модель легалізує токсичний капітал. Так, закон – недосконалий і прямо не забороняє мати кіпрську «прокладку», але економічна логіка проста: якщо прибуток генерується тут, а кінцевий бенефіціар у Москві – ми фінансуємо війну власними покупками.
3. Basilur: преміум з московським дизайном
Basilur має імідж «елегантності» на чайному ринку. Проте один із співзасновників бренду, Андрій Мареєв – росіянин, який і нині живе в Москві. Це саме він створює дизайн і бренд-стратегію компанії.
У 2023 році в росії було відкрито «Базилур Ті Імпорт», офіційного дистриб’ютора з великими обсягами продажів. Це – не випадковість, а цілеспрямована стратегія подвійної присутності. Коли українці купують Basilur у Дніпрі чи Запоріжжі, росіяни роблять те саме в Москві.
Такі кейси не врегульовані законом – і в цьому головна дилема. Український дистриб’ютор платить податки тут, російський – там. Формально йдеться про дві різні компанії. Різниця лише в тому, що податки від продажів у рф спонсорують бюджет країни-агресора.
4. Ahmad Tea: британська класика з пострадянським присмаком
Ahmad Tea, попри британську реєстрацію, має активне виробництво в росії та представництво в Україні (Харків). Цей подвійний статус створює ще складніший контекст. У публічній площині «британська якість», у фінансовій – податки в обох країнах.
Примітно, що після 2022 року прибутки українського підрозділу різко впали. Для аналітика це сигнал: гроші могли виводитись через трансфертне ціноутворення або внутрішньогрупові операції. Така практика де-юре легальна, але вона дозволяє мінімізувати сплату податків у країні, що воює. Інакше кажучи, «зекономити» на українській армії та відновленні країни.
Юридично чисто – репутаційно брудно
Якщо говорити суто з точки зору чинного права, усі згадані компанії діють у межах закону. Вони – не під санкціями, не торгують безпосередньо з рф, мають локальні структури. Але морально – це гра на два поля.
Бізнес, який продовжує отримувати прибуток і в Україні, і в росії, не може вважатися нейтральним. Бо кожна гривня, що потрапляє в руки російського бенефіціара, це внесок у війну.
І якщо держава поки не має дієвого механізму для блокування таких схем (однак розробити їх – нараз ключова задача!), то ринок і споживач мають силу публічного вибору. Інформаційна прозорість часом працює як зброя, не гірша за санкції.
Під час війни моральні компроміси неприйнятні. Бо у часи, коли гинуть люди, не існує «нейтрального» бізнесу. Є лише відповідальний – або співучасний.
