~ У XVIII–XIX століттях на всій території Англії в умисному отруєнні найчастіше звинувачували жінок віком 20–29 років — матерів, дружин, покоївок. Мотиви були найрізноманітніші: ненависть до роботодавця, ліквідація третього зайвого / зайвої (чи то законне подружжя, чи коханці), зазіхання на спадок, матеріальна неспроможність утримувати дитину.
~ Неможливо встановити точну кількість осіб (незалежно від соціального прошарку), яких було отруєно в георгіанську добу в самому лише Лондоні. Судмедекспертизи чи судової токсикології як такої тоді ще не існувало, тому у XVIII сторіччі «смерть від отруєння» — байдуже, випадкового чи умисного — була не більш як приміткою в парафіяльній книзі. Безсумнівно, це пов'язано з відсутністю методів виявлення отрути. З огляду на те, що деякі отруйні речовини дуже легко замаскувати й подати з їжею чи напоєм, я б ризикнула припустити, що кількість смертельно отруєних значно вища, ніж зазначено в офіційних реєстрах.
~ Згідно із зібраними даними за 1750–1914 роки, найчастіше в кримінальних справах згадуються такі найменування отрут, як-от миш'як, опій та nux vomica. Крім того, звичним явищем була смерть від рослинних алкалоїдів, наприклад аконіту (народна назва — вовкобій), а також від органічних отрут тваринного походження, на кшталт афродизіаку кантаридину, який отримували з жука під назвою шпанська мушка.
~ Деякі отрути, зокрема щуряча, були у відкритому доступі. Проте інші знайти було не так легко; до того ж з'ясувати, в якій крамниці чи аптеці продали ту чи іншу токсичну речовину, вдавалося вкрай рідко.
