Кароліна - інструктор-волонтерка з тактичної медицини в складі Благодійного фонду «Пульс». Навчається на 6 курсі Медичного факультету № 2 НМУ ім. О.О. Богомольця.
В цьому інтерв'ю Кароліна розповість як стала волонтером, чим планує займатися після перемоги, які складнощі можуть трапитися на шляху волонтерів та чому важливо вивчати тактичну медицину і правила надання першої медичної допомоги.
Instagram Кароліни: @caroline.s_s
— Яким напрямом волонтерства ви займаєтесь?
Я - інструктор-волонтер з тактичної медицини. В складі команди БФ «Пульс» займаюсь безоплатним навчанням військовослужбовців тактичній медицині різних рівнів: від базового до рівня бойових медиків.
— Чому ви обрали саме такий напрямок у волонтерстві?
Я завжди кажу, що не я обрала, а тактична медицина обрала мене. На початку повномасштабного вторгнення через знайомих мене покликали спробувати стати інструктором, тому що не вистачало інструкторів з тактичної медицини саме з медичної освітою, тому покликали мене. Плюс так співпало, що в силу того, що ми всі з вами студенти-медики, я відчувала велике бажання допомагати саме в напрямку медицини. Так сталося, що тактична медицина акумулювала в собі все те, що я могла дати військовим, і те, що їй потрібно від мене для військових.
— Скільки часу ви присвячуєте волонтерству?
Важко прям порахувати в годинах на тиждень, але в середньому це приблизно по 40 годин на тиждень, проте це з урахуванням виключно проведення навчань. Специфіка моєї роботи в тому, що я їжджу до підрозділів в різні куточки України, в прифронтові ділянки, на деокуповані теріторії. Тому я не думаю, що тут доцільно рахувати виключно час проведення тренінгів. Якщо рахувати з часом знаходження з військовими, то це 5-6 днів на тиждень.
— Чому ви вирішили стати волонтером?
Якщо чесно, я не вирішувала, я не приймала такого рішення, воно сталося само. Це співпадіння факторів того, що я опинилася в потрібний час в потрібному місті і мала відповідне бажання. Того що медиків в ЗСУ і для ЗСУ не вистачає: не тільки тих, хто могли б працювати руками, а і могли б навчати, а я мала велике бажання допомогти саме з точки зору медицини. Тому як не я обирала тактичну медицину, так не я обирала волонтерство.
— Які навички та досвід ви здобули завдяки волонтерству?
В першу чергу це тайм-менеджмент, вміння оптимізовувати процеси, вміння, як би здавалося, встигати все, не встигаючи нічого. Поєднувати і волонтерство активне, і навчання достатньо важко, і якщо не оптимізовувати задачі, не розподіляти грамотно час, нічого не вийде. Потім делегування певних процесів не в контексті навчання, а в контексті роботи, вміння комунікувати з людьми, тому що військо достатньо різношорстне, аудиторія із усіма, треба знайти спільний зв'язок, вміння вибудовувати комфортну атмосферу на навчаннях, вміння публічних виступів. Це таке з основного. Що ще вона дала? Неймовірно підтягнула мій власний індивідуальний багаж знань насправді. Хоча тактична медицина – це маленька крупіца медицини, але багато в чому вона мені допомогла насправді і підтягнула рівень розуміння і навичок.
Зі смішного стосовно того, що мені там дало волонтерство «Які навички? - Це досвід», мені здається, я одна з небагатьох людей в НМУ, яка розбирається в структурі війська, в розподіленні обов'язків посадових на військових посадах і розуміє, як в принципі працює вся ця військова система, механізми звернень, подань, клопотань, більше, ніж велика кількість людей, я розумію реалії, в яких знаходяться наші бійці, тому що ми з ними жили, ми з ними їли, ми з ними займалися, і оце розуміння ситуації, якщо не прям глобально, але хоча б системно, це теж мені дало те, що допомагає наразі зберігати спокій, навіть усвідомлюючи, що в нас достатньо важка зараз ситуація на фронті.
— З якими складнощами ви стикаєтесь як волонтер?
Те, що це займає весь твій час і тобі складно поєднувати волонтерство з власним життям, з власним навчанням. І це прям проблема, тому що ця справа з'їдає тебе. Це правда. Це перше. Друге, сам факт того, що я жінка і я молода жінка, для системи проблема. Для чоловіків проблема. І це іноді створює дуже дивні, некомфортні, специфічні ситуації. Але так, глобально сказати, щоб в мене були якісь проблеми з волонтерством, з якими я стикалася, то насправді ні. Тобто я зараз можу придумати якісь факти, які дійсно ускладнювали мою роботу на певних етапах, але глобально все окей.
— Як розпочався ваш ранок 24 лютого?
Мій ранок 24 лютого розпочався з повідомлень в чаті групи про те, що почалась війна, а потім з'ясування питання, чи треба нам їхати на пару по акушерству та гінекології в третій пологовий будинок. От так розпочався мій ранок 24 лютого.
— Чи шкодували ви колись за свій вибір піти в цю діяльність?
Мені шкода, що ця діяльність і важливість залучення людей в неї з'явилася внаслідок того, що в нас велика війна, до цього була теж війна і, в принципі, що в нас війна. Мені шкода, що з'явилася така моя діяльність. Це єдине, про що я шкодую. Так, ніколи не шкодувала, тактична медицина прекрасна, захоплююча, неймовірна. Можливо, ще, про що я шкодую, що мені доведеться зробити з нею паузу або значно зменшити інтенсивність залучення внаслідок проходження інтернатури. Це єдині два факти, про які я жалкую. Те, що зʼявилася ця діяльність і потреба в ній, і те, що доведеться зупинити її внаслідок проходження інтернатури. Більше ні про що не жалкую.
— Чим би ви хотіли займатися після нашої перемоги?
Я би хотіла займатися цивільною медициною. Я би хотіла мати змогу, моральне право повністю відкинути роботу по військовому напрямку і зосередитися на житті цивільному. І коли я говорю про життя цивільне, я говорю про цивільну медицину. Я би хотіла мати змогу повністю бути залучено в неї, не переживаючи, що через те, що я не залучена в військову справу, хтось недоотримав якихось знань і загинув унаслідок того, що не знав, як надати собі допомогу. Я хочу не переживати за це і я дуже хочу займатися цивільною медициною.
— Які були наймасштабніші цілі вашої волонтерської діяльності?
Я цілі собі не ставила, тому що я не той волонтер, який займається закупкою матеріального спорадження. Вони можуть ставити цілі на збори і все таке інше. В мене основна ціль – навчити, якомога більшу кількість людей. Причому ця ціль ніколи не буде окреслена в конкретну цифру. Наразі в складі команди інструкторської, як старший інструктор благодійного фонду «Пульс», який навчив вже 26 тисяч військовослужбовців. Моя цифра – 3,5-4 тисячі військовослужбовці, яких навчила особисто я. І моя ціль – щоб ця цифра збільшувалася. Окрім того, що я навчаю військовослужбовців, я навчаю інструкторів, які будуть навчати цих військовослужбовців. І я мрію, що ця кількість навчених військовослужбовців буде збільшуватися в геометричній прогресії внаслідок того, що я навчу якомога більшу кількість інструкторів навчати військовослужбовців.
— Що б ви порадили для волонтерів-новачків, з чого почати?
По-перше, не хапатися за все одразу, ставити собі дрібні, зрозумілі, досяжні цілі; великі цілі дрібнити на малі цілі і досягати їх, тоді буде морально спокійніше. Знайти собі класну команду і знайти собі менторів в цій справі. Тут, як і в медицині, знайдіть людину, яка займається цим довше і готова допомогти вам почати свій шлях. Тому що я свій шлях у волонтерстві починала достатньо хаотично і напряму в мене ніхто не навчав. Я навчалася сама, і це зайняло більшу кількість часу до встановлення мене як спеціаліста, ніж я маю з чим порівнювати, бо в мене є інструктори, яких я навчала, і в силу того, що в них був ментор в моєму обличчі, вони швидше досягли тих результатів, яких я досягала достатньо довго. Тому ставити собі зрозумілі цілі, не хапатися за все одразу, знайти собі наставників і знайти собі команду, тому що в самотужкі ми нічого не зробимо.
— Як ви мотивуєте себе продовжувати волонтерську діяльність?
Моя волонтерська діяльність як інструкторки з тактичної медицини приносить наступні результати. Люди знають, як надати собі допомогу у випадку отримання поранення. Надають собі або своїм побратимам допомогу. Ці люди виживають, в хорошому розкладі ці люди проходять реабілітацію, вони мають змогу повернутися в лави сил безпеки та оборони України і продовжувати захист держави. В силу того, що наша війна – це війна за виживання, виживання мене, виживання моєї родини, виживання моєї країни і виживання тих людей, які нас боронять, то питання мотивації насправді не стоїть. Тому що я кожного дня усвідомлюю, що моя робота важлива і важливо продовжувати її робити. Тому я не можу сказати, що я завжди замотивована, але я ніколи не демотивована.
Матеріал підготувала Біла Анастасія, Інформаційний відділ Студентської Ради М2
