Дар'я - випускниця Медичного факультету №2 НМУ ім. О.О. Богомольця, волонтерка у військовому госпіталі з початку повномасштабного вторгнення. Поговорили з нею про мотивацію, рішення піти у волонтерство, складнощі, які були на шляху.
— Чому ви вирішили стати волонтером, що вас до цього підштовхнуло?
Насправді це почалося після того як в моєму місті була окупація і моя сімʼя вимушена була виїхати в Тернопіль. Хотілося бути корисною і якось наближати перемогу. Спочатку я була волонтером в Центрі науки Тернополя. Там був волонтерський штаб з гуманітарною допомогою з-за кордону. І ми розподіляли її між внутрішньо переміщеними особами, військовими частинами і лікарнями. А потім, коли я вже повернулася додому, то хотілося якось продовжувати справу, бути корисною. І знайомі сказали, що на базі Університетської Клініки зараз тимчасово розташований госпіталь. Я подумала, що чому б не спробувати бути корисною там, тим паче, що мені це подобалося, а тут ще й прям допомога за професійним спрямуванням. І якось так вже втягнулася в процес і дотепер допомагаю військовим лікарям в госпіталі.
— Скільки часу ви зазвичай присвячуєте цій справі?
Десь близько 8 годин точно, може звичайно все змінюватися в залежності від навантаження по навчанню. Але як тільки вільна, то біжу в госпіталь.
— Чи відчували ви коли-небудь вигорання, саме від цієї справи, можливо, емоціональне виснаження?
Часом насправді буває, тому що весь час бачиш великий потік пацієнтів, і під час роботи (перевʼязок, операцій) ти нейтралізуєш свої емоції, а потім, коли приходиш додому, то відчувається таке виснаження від того, що весь день не давав проявлятися емоціям і втомі.
— Стосовно нашої допомоги, як ми можемо зараз допомогти країні, військовим та і ,звісно, волонтерам?
Тут все стандартно: донати на збори, ну і, звичайно, психологічна підтримка і повага до військових. Тому що дуже часто люди забувають про війну, кажуть оці стандартні фрази «чому я маю донати?» і так далі, забувають про людей, завдяки кому ми можемо сьогодні жити.
— Які ваші особисті поради для волонтерів-новачків? З чого почати та як не опускати руки?
Почати можна з чогось простого, для прикладу, якщо є якісь знайомі, яким треба допомога, не обовʼязково, щоб це було щось велике. Або зараз дуже багато зборів, де люди розділяють суми. Насправді, я думаю, що не важливо з чого починати і який масштаб Вашої допомоги. Головне - це початок, і розуміти, що ти робиш добру справу, а далі все піде.
— Згадайте, будь ласка, ранок 24 лютого, як саме він розпочався і що ви тоді відчували?
Це був ранок в Сумах, в моєї подруги напередодні був День народження, і ми поїхали до неї в гості. Десь о 5 ранку нас розбудила її мама, ми були в шоці, навіть не розуміли, що це відбувається насправді. Там неподалік вже було чутно вибухи, в людей навколо була просто максимальна паніка. Ми одразу почали збирати речі, щоб розʼїхатися по домівках, це була прям дуже важка дорога, тому що основна траса до мого дому вже була перекрита через бойові дії в Гостомелі.
— А от якщо помріяти, то чим би ви хотіли займатися після нашої перемоги? Можливо у вас є якась заповітна мрія?
Ахахах, як і всі студенти-випускники, хочу отримати омріяну спеціальність на розподілі, стати класним лікарем в своїй сфері.
Та і взагалі дуже хочеться, щоб всі військові швидше повернулися додому, і над головою було мирне українське небо.
— Стосовно складнощів, є, з якими ви стикаєтесь майже не щодня?
Щоб сказати, що прям складнощі, то навіть не знаю. Як і в будь-якій справі є багато нюансів, які інколи заважають досягти мети. Але головне це ціль і бажання, а все інше можна вирішити.
— Які найголовніші навички, можливо, якісь нові риси характеру ви помітили в собі після того, як почали працювати в сфері волонтерства?
Можливо якось більше впевнилася в силі свого характеру, в тому, що якщо дуже чогось хотіти, мати ціль.
То можна будь чого досягнути.
— І останнє моє питання, це стосовно вашої мотивації продовжувати справу, яка лежить вам до серця? Як ви себе мотивуєте?
Моя мотивація- це бажання жити в мирній і незалежній країні , тому що якщо ми самі не будемо докладати до цього зусилля і щось робити, то ніхто інший за нас це не зробить.
Матеріал підготувала Лазнюк Тетяна, Інформаційний відділ Студентської Ради М2
