Незламні М2 - Заяць Богдана про війну та підтримку

В цьому інтерв’ю познайомились з неймовірною студенткою 6 курсу нашого Медичного факультету №2 НМУ ім. О.О. Богомольця - Богданою. Вона розповіла нам про війну, пошук підтримки та поради для молоді, що прагне захищати свою державу.

— Де ви проходите службу та як туди потрапили? (якщо можна розголошувати цю інформацію)

Я проходжу службу в Національному військово-медичному клінічному центрі "Головний військовий клінічний госпіталь". Мобілізувалась через військомат.

— Чим Ви займались до повномасштабного вторгнення та чи планували звʼязати своє життя з військовою справою до цього?

До повномасштабної війни я жила своє прекрасне життя навчалася, працювала, подорожувала, планувала прекрасне майбутнє, і ніколи в житті не могла уявити, що білий халат я заміню на піксель, а підбори на берці. Але кляті сусіди все змінили.

— А чи пам'ятаєте Ви саме ранок 24 лютого? Що саме закарбувалося у вашій пам'яті?

Безупинні вибухи. Дзвінки родичів та друзів. Крик. Молитва. І неймовірний страх. Життя зупинилось. І сльози, було багато сліз.

— Що допомагає триматися та переживати ці моменти легше, наскільки це можливо?

Військові максимально заставляють жити. Будучи навіть на операційному столі, вони завжди налаштовують на позитив. Максимально тримаються.

Діти, я багатодітна хрещена, і діти допомагають. Я не хочу, щоб мої діти жили в цьому страху, я не хочу щоб вони бачили страх в очах близьких, я хочу щоб росли під мирним небом, а не ночували у підвалах, і бігали ховатися у ванну кімнату.

— А стосовно вас, як особистості. Як ви думаєте, ваш бойовий досвід змінив вас як людину? Чи змінилися і як змінилися Ваші погляди на життя після повномасштабного вторгнення?

На превеликий жаль, війна змінює людей, вона змінила і мене. Проблеми які виникали до війни, на сьогоднішній день це дрібниці. Я не знаю скільки часу у мене є і що мене чекає.

Я ненавиджу, коли війну романтизують. Війна це запах крові і болю. Сьогодні гине наша еліта, наша гордість і наше майбутнє. Це невимовна біль.

Перші евакуації для мене проходили з безперервними сльозами, тіло тремтіло і не слухалось. До цього звикнути неможливо.

— Що ви думаєте про майбутнє України? Можливо, Ви для себе його якось уявляєте?

Майбутнє я бачу тільки після перемоги. Без неї майбутнє неможливо. Після буде дуже багато роботи. Треба буде пахати всім. На відновлення всіх територій. Реабілітація нації - першочергова задача. Усіма силами нам треба намагатися повернутися до нормального життя. Ми вже не будемо колишніми.

— А якщо помріяти… Що зробите в першу чергу після нашої перемоги?

З чоловіком поїду на відпочинок! Обовʼязково!

Ми хочемо народити діточок, двійню. Видалю «Тривогу» у всіх рідних. Зустрінемо мирний світанок на рідному Подолі. Поїдемо у Крим на Чорне море. На концерт в Олімпійському, на будь-якого виконавця, але в унісон співати Гімн та вшановувати кожного полеглого героя.

— Крім цього, на вашу думку, що потрібно зробити, щоб покращити Збройні Сили України? Чим ми можемо допомогти військовим та країні?

Вступати у лави  ЗСУ, закривати зроби, донатити, волонтерити, і безумовно вірити та молитися за кожного!

Працювати, жити, мріяти, планувати майбутнє.

— Які навички ви здобули під час війни, які можуть стати корисними у повсякденному житті?

Якщо чесно, жодну навичку не хочу використовувати у повсякденному житті. Я хочу забути все, як страшний сон, але це неможливо, це буде не коректно, та я розумію, що в обраній мною професії кожна навичка, яку я здобула під час війни – безцінна.

— Ну і на останок. Які поради ви можете дати молоді, яка хоче захищати свою країну та просто молодому поколінню України?

Треба зрозуміти істину того, що війна стосується кожного. Не можна бути байдужим. Байдужим до цього клятого вбивства нашої нації, держави, молоді, щойно народжених дітей.

Однозначно необхідно виключити з життя все рашиське. Лагідна дерусифікація не працює, чому ми досі чуємо рашиську мову, музику. Це не ок. Чому за 2,5 роки люди не розуміють, що це огида.

Треба вчити українську мову, історію, культуру. Працювати в Україні, навчатись, розвивати бізнес, платити податки. Вірити в перемогу, молитися за країну та наших героїв. І памʼятати, що ми кровʼю платимо за нашу незалежність.