The Unsleeping — бедрум-панк гурт, який за останні роки стрімко набрав популярності серед слухачів української музики. Про них уже багато написано й сказано: вони виступали на численних фестивалях, зокрема й за межами України. Восени минулого року гурт випустив дебютний альбом «Справжній бедрум-панк», що став підсумком 11-річної діяльності. На альбом ми писали рецензію і додали його в список найкращих рок-альбомів року.
Напередодні Atlas Weekend та майбутнього виступу на Файному Місті ми витягнули хлопців на розмову — поговорили про те, як народжувався альбом, що означає його обкладинка, коли все могло розвалитися, чим шкідлива російська (не)культура, а також — про комп’ютерні ігри, гумор і побутові дрібниці, які тримають гурт на плаву.
За фото-матеріали дякуємо лейблу Контрабас промо 🙌
Дякуємо фотографиням Таня Горбатюк і Марина Ксьондз за надані світлини з концертів гурту.
Як ваші справи загалом? Як настрій?
Назар: Справи нормс, настрій — без настрою. Іван нарешті переїхав в Київ, всі розтеклись по своїх роботах. Пробуєм писати нову музику.
Іван: Екзистенційна криза, часте недосипання і перша поява зайвої ваги. Почав бігати — сподобалось.
Жека: Теж зі сном срака, стараюсь лікуватись або спати в укритті вже. Поява зайвої ваги почалась ще коли я родився, мені здається. На бігати сил нема, ахаха. Був на весіллі недавно — хоч в Умані поспати вийшло.
Сашко: Нормально. Багато роботи.
Дуже шкода, що так. Тепер, на жаль, у багатьох проблеми зі сном. Спорт – це класна тема. Хтось з вас захоплюється спортом?
Іван: Жека підхопив більярд :) Я за останній рік грав в настільний теніс по можливості — не сказати, шо це спорт, але розслабляє і приносить дофамін :)
Назар: Слідкую за футболом в основному. Раз на тиждень ходжу грати з чуваками. Останнім часом почали з дружиною і нашими тіпами ходити на сквош — нормальна тєма.
Сашко: Да, почали ходити на сквош, але шось давно не збирались.
Жека: Більярд — тєма, хожу з колегами раз в тиждень. А так, да, якшо прям займатись чимось активним, то це хіба шо сквош час від часу.
Лєва: З колєгами в більярд кожний тиждень ходиш, а від сквошу з нами морозишся — понятно, на шо ти більше ставку робиш.
Нарешті мені вдалося знайти час і виловити вас для інтерв’ю. Розкажіть, що змінилося у вашому житті за останній час?
Назар: Насправді, нічого майже не змінилось. Я, наприклад, купив собі нові кроси — фірма "Найк".
Іван: Багацько змінилось: переїхав в Київ, поближче до пацанів, пішов на 2 нові роботи. Відчув, як це — коли над головою збивають шахеди :)
Жека: Сейм шит. Хіба шо заспокійливі почав пити :)
Сашко: Купив дві гирі. Навіть почав займатись з ними, бо останнім часом забагато шоколадної ковбаси їм.
Почну з іронічного. Чому саме “друзі мої, кабани”?
Іван: Тому, що кабани — це круто, щиро і ностальгічно. Кабан — тварина, яка любить волю, рити землю в пошуку смачних грибочків, як і людина, яка не втратила жагу до життя.
Сашко: Ще ми любимо всією командою збиратись кожен рік і передивлятися кіно “Реальні кабани” з Джоном Траволтою. Думаємо започаткувати локальний “День кабана”.
Жека: Бо Іван любить дику природу. Бо він сам дикий. Бо це його тотемна тварина і найуспішніший внутрішній мем.
Ви існуєте вже 12 років, і тільки тепер вийшов повноцінний альбом. Чи не шкодуєте ви, що стільки пішло часу на перший концептуальний дебют?
Назар: Думаю, немає чому шкодувати. Все йде своєю чергою і виходить тоді, коли ми найбільше до цього готові. Якби перший LP вийшов умовно у 2015–2017 — це був би кренч мощний.
Іван: Я лише радий, що він все ж вийшов, і за нього не соромно — як перед друзями, фанатами, так і перед батьками :) І там немає матюків))
Жека: Та ми ж не тільки групою займались. Точніше, ми не весь цей час групою займались — влаштовували життя, навчались, шукали собі роботи, житло, будували стосунки, одружувались з коханими людьми. Для щирого альбому треба щире життя прожити, шоб було про що розповідати :)
Який із цих спогадів є для вас найважливішим, і коли ви про нього згадуєте, то асоціюєте цей спогад з роботою над альбомом?
Іван: Ми в Будапешті після Зігета спішимо на автобус, і від нас відривається Назарій і біжить не на той вокзал. За ним біжить Саня і находе його забіганого і переляканого. Після цього ми їдемо 20 годин на 4 автобусах в Київ :) Справжній бедрум-панк.
Назар: О, да, було жостко. Я запанікував і почав намотувати круги навколо автовокзала і шукати автобус, а його тупо ніц. Добре, шо Саньок найшов мене і забрав до автобуса.
По спогаду навіть хз. Можливо, вечір, коли написав “Равлик у вусі”. Я вийшов вечерком в магаз і викинути сміття. Купив картоплю, шоб запекти, і вирішив пройтись по району, подумати про жизнь. Почав писати репчик про дитинство — думаю, о, буде прікольний текст для демки якоїсь. Зайшов додому, сів чистити картоплю і паралельно дописувати. Від репчика нічого не залишилось, а тільки текст “Равлика”.
Жека: Думаю, в мене в загальному є спогади про те, як важко починати було займатись музикою і ставати групою. Точніше — це було легко як рішення, легко з пацанами грати, легко отримувати від цього задоволення, але дуже важко було вийти на рівень, щоб грати в рідному місті хоча б на якомусь івенті. Про те, шоб записати свій матеріал, і язик не повертався. А зараз ми тут — випустили повноформатний альбом, робим концерти, граєм на фестивалях, маєм круту команду, можемо записуватись на студіях, репетирувати зручно, на нормальних інструментах. Прикольно так час від часу згадувати, з чого все починалось.
Чи можна назвати альбом "Справжній бедрум панк" узагальненим процесом дорослішання кожного з учасників гурту?
Назар: Шось в цьому є. Перш за все — рішеннями в музиці, концептах, текстах. Всі доклали шось від себе, і вийшов “сбп”.
Іван: Він писався рік, тому ми подорослішали біологічно і психологічно :)
Жека: Він писався на студії рік, але пісні з альбому проносились крізь життя! Тому можна так сказати :)
Сашко: В моєму випадку, думаю, ні.
Що було найважчим для вас у роботі над альбомом і після нього?
Назар: Та насправді майже все було важко. На жодному етапі не було легко — хай то написання текстів, зйомки, вибір костюмів, продумування концептів, послідовність випуску матеріалу і бла-бла-бла. З багатьма пунктами нам допомагав наш лейбл Контрабейс промоуууу, і насправді ще купа людей, які поза ним. Без них альбом би випускався ще десь років 10.
Можливо, єдине, що мені здається було легким — це написання самої музики.
Іван: Важко було ухвалювати фінальні версії треків за звучанням. А придумувати пісні, партії до них і концепцію було цікавою і захоплюючою подорожжю.
Жека: Все було важко, всі кoзли, і без альбому нелегко жилось, а тут ще і альбом… Але без пацанів і альбому все-таки життя було б в рази гірше <3
Лєва: Їхати на запис аж на Дорогожичі.
Життя бентежне, не прикольно, коли вічно якісь проблеми, дуже вас розумію. Без каналу легко жилося, але й без каналу не уявляю свого життя. Як ви познайомилися з Контрабасом, розкажіть про це?
Іван: Якщо я не помиляюсь, то в 2019 році ми з Контрабасом зробили перший сольний концерт на Трухановому, це тоді було «ЮБК», зараз уже «ПБК». Відтоді й понеслось, як я пам’ятаю. Юрчик ще мене вгостив пивом, каже: «Я Юра Базака». Кажу: «Я Іван Смірнов, приємно, а шо ти тут робиш?..» Ну і понеслось.
Сашко: Да, познайомились з тіпами на нашому першому сольніку в Києві. Я тоді вообще не розумів, хто ці люди, а зараз це люди, без яких важко уявити й гурт наш, і в принципі життя як таке.
Як взагалі виникла ідея зняти кліп на старий айфон?
Іван: Ми разом на одному з перших зідзвонів говорили про цікаве рішення щодо відео, фотоматеріалу, і були ідеї по типу зняти на PSP, GameBoy, на камеру від відеореєстратора, але зупинились на старенькому айфоні (3).
Назар: Взагалі, цю ідею запропонував наш друг Діма Заглинський, коли ми разом з пацанами й Романом Волосевичом думали над концептами альбому. Діма відкопав айфон і був нашим оператором під час зйомки кліпів.
Ну ця ідея взагалі дуже класна, відповідає духу DIY, з усіма її характерними рисами: мінімальними технічними засобами, максимальною щирістю та відсутністю полірування.
Іван: Ну ми максимально обробляли фото через Microsoft Paint.
Назар: Can’t relate. Взагалі не знаю, про шо говорить той Іван. Нам подобається шорсткість в мистецтві. Ми хотіли такий специфічний характер зображення для відосів і стилістики загалом. Роман і Дімон в цьому шарять, ми їм довірились — і от маємо, шо маємо. Було прікольно все це знімати й возитись в процесі.
Перше, що відчули слухачі — це явний перехід від текстів англійською. Ви дебютували мініальбомом Deviatve та почали рухатися в іншу сторону, видавши трек Ptaha Fred та інші радіохіти. Чи було це рішення спланованим, чи радше спонтанним?
Назар: Важко згадувати, як було тоді, на момент релізу цих пісень. Ми люто угорали з того, шо нас питали постійно: “Коли українською?”, “А буде трек українською?” і т. д. Ми про це думали й згодом написали щось рідною мовою. Раз ми про це думали, тоді, мабуть, це було спланованим.
Іван: Це був одночасно й експеримент (бо вперше), і поклик душі — дуже хотілось рідною мовою робити шось тягове по сенсам і музиці.
Жека: Українська музика — топ!
Хех, обожнюю ваш гумор! Як ви взагалі ставитеся до того стереотипу, що якщо українське — то його потрібно обов’язково хвалити?
Іван: Воно на те й українське, шоб ми тут через нього срались))
Назар: Я думаю, людям треба менше лицемірити. Якшо шось тяга — то так і казати, якшо щиро так вважаєш. Якшо шось хуйня — то так і казати, але тільки коли питають. Критикувати просто так, бо хочеш висказати свою нікому непотрібну думку, про яку не просили, і показати, який ти музикальний інтелектуал — шкварка.
Жека: Музика і відчуття музики — це дуже суб’єктивна штука. На кожну пісню знайдеться свій слухач, як і люди, яким не подобається. Це нормально, це і робить музичне мистецтво таким різним. Але якщо комусь не подобається українська музика, бо вона просто українська — то це вже до психіатра треба.
Не в курсі, наскільки ви занурені в українську музику, але я для себе за 3 роки помітив різницю: такий інтерес до неї, як був у середині 22-го, уже зник, і я не бачу, що це відбудеться знову найближчим часом.
Іван: Але все ж рівень інтересу у 2025, порівняно з рівнем 2022 року до вторгнення, набагато більший. Мені здається, це тільки початок нової української музики. Росте молоде покоління, яким у 2022 було по 15–16 років, зараз по 19–20, і вони мають уже базу, на якій створювати щось нове. Вірю, шо нашу музику чекає багато цікавого і хітового ❤️
Жека: Нормально ми занурені, і інтерес нормальний. Бачу рівно все навпаки — не бачу, чому інтерес має падати.
У 00-х українська музика ще тільки ставала на ноги, а культурне поле лишалося зросійщеним. Якою була ваша перша взаємодія з музикою — особливо з російською? Це був вплив родини, друзів чи щось інше?
Іван: Мені пощастило мати батю-меломана, який включав на дисках всякий джаз, Стіві Вандера, Пінк Флойд — всі альбоми. Брат віддав мені айпод, на якому була тонна музла. Відтоді я альбомами заслуховував РХЧП, ТОЛ, АННА.
Жека: В мене був суперстандартний досвід. З телевізора та радіо завжди гарлапанила русня, але коли в мене зʼявився перший плеєр, то там вже було тільки те, що мені подобалось, а це рокєшник омериканців і бритонців. Згодом туди і оупенінги з аніме залетіли.
Сашко: Перша взаємодія з руснявою музикою в мене була через пісні з премії “Залатой грамофон”. Слава богу, в той час були музичні канали, які крутили Продіджі і Горіллаз. Великий внесок у слухання нормального музла зробив мій старший брат, який в якийсь момент почав слухати нормальну музику (вибачте за тавтологію). Він качав дискографії і лайв-виступи прікольних гуртів на наш комп, і я кожну неділю слухав щось нове.
Вас ще не так сильно зачепила російська «культурна короста». А от я виріс на Закарпатті — в осиному гнізді шансону й російської попси, яку слухали мої ровесники й родичі, тож тупу естраду досі ненавиджу.
Сашко: Я як був у підлітковому віці, то до мене приїхав родич і каже: “Щас включу музику кайфову” — і включив якийсь лютєйший російський шансон. Я щиро думав, шо він прикалувався, до моменту, як він начав “підспівувать”.
Назар: Мене зачіпила доволі сильно. В епоху “вкантактє” слухав багато чого. Але ми вже тоді з нашими кентами з компашки були доволі перебірливими і не слухали все підряд. Думаю, називати виконавців не має понту. Добре, шо той час минув — в тій музиці не було нічого хорошого.
Чудово. Тоді таке питання: в альбомі чітко відчутна тема метаморфоз. Головний герой ностальгує за минулим, пригадує менш буремне життя. Це відчутно, зокрема, у візуальній естетиці.
Іван: Аби музика слухалась і приносила кайф. А сенси кожний найде свої.
В інтерв’ю до The Village ви говорили про природу та спробу закарбувати спогади про дитинство у треці “Равлик у вусі”. Чи прагнули ви на альбомі закарбувати ще й спогади про село?
Іван: Якщо чесно, я більше думав про міську природу з травою, яка пробивається через тріщини в асфальті. Про грядки з квітами біля будинків. Ну і город біля частного будинку, але в межах міста, де сам і виріс з 2 котами і 1 псом Бушом (R.I.P.).
Тобто в цьому випадку прив’язки до села немає взагалі?
Іван: Якщо є, то лише до Городецького, Родниківки, Полянецького, Юрківки, Степашок, Паланки, Гереженівки, Кочубіївки, Піківця.
Назар: Ноооу, прив’язки до села немає. Не знаю, чого Іван перечислив аж 9 сіл Уманського району. Він там жодного разу не був навіть.
Іван: Я був в абсолютно кожному з перелічених сіл. Навіть знаю, де там магазин і сільський клюб.
Сашко: Тіпічний Іван. Я спочатку не дуже поняв даже, звідки у нього стільки родичів на ці всі села.
У новому альбомі відчувається більша розподіленість ролей — вокал не лише у Жеки, а й у Назара та Івана, більше спільного сонграйтингу. Як змінився ваш підхід до створення пісень, і чи хочете й далі рухатися без чіткої ієрархії “один фронтмен — один автор”?
Жека: Ми спробували це, бо давно спілкувались про це. І воно працює — для нас точно. Ми — група з 5 музикантів, кожен вносить своє в нашу музику, тому для нас це було в новизну, але органічним досвідом. Мені було трошки важко звикнути, бо довелось співати пісні, які не я написав, але ці пісні, в висновку, наші, тому прирослись дуже швидко. Та й таким чином можна генерувати більше матеріалу, йомайо :)
Виходить, що у колективі у вас конфліктів майже не виникає?
Іван: Вони є, але скоріше музично-побутові, ніж якісь мелодрами чи конфлікт життєвих переконань. Харить, коли хтось не міняє довго струни або псує повітря на сцені.
Сашко: Часті конфлікти з приводу часу, коли проводити репетиції, бо в нас група розділилась на тих, кому норм вставати зранку, і тих, кому це “до сліз” важко.
Назар: Суууууук, внатурі! Я, Саня, Ваня хочем зранку, а Жека і Лєва — ввечері! І це на вихідних! НА ВИХІДНИХ, КАРЛ!
Жека: Да, просто коли я кажу, шо в мене проблєми зі сном — я це маю на увазі, йоу.
Лєва: Самокритично, Іван.
Чи були треки, які не “злетіли” всередині гурту, але вам досі шкода, що їх не почули слухачі?
Жека: Так, в нас є деякі треки, які ми навіть граєм на концертах, але вони так і не отримали студійного запису. “Дранк” і “Автолайф” (робочі назви). Але тут більше не через те, що нам не зайшли вони, а через те, що не знайшли проміжку — де, коли і навіщо їх випускати :)
Сашко: Дуже люблю пісню “Дранк” нашу. Топова тєма.
Лєва: Птаха Фред — джипсі-джаз версія.
Ги, мені колись Макс Чухліб розповідав, що на концертах ви часто міняєте стиль і можете звучати навіть нойзово. Я вас востаннє наживо чув дуже давно — тоді ви звучали досить бадьоро, майже гаражно.
Іван: Тому не пропусти наші наступні виступи!
Чи було у вашій кар'єрі відчуття, що все може розвалитися, більше нема сенсу це робити — і як ви це проходили?
Жека: Думаю, це могло статись, коли ми тільки закінчили школу і попереїжджали на навчання. Але декілька невеличких виступів, один щасливий випадок, одна людина у влучний час, бажання займатись цим, бо це весело — і якось все втрималось :) Думаю, ми б мали в 15–16 році розійтись, але, як бачите :)
Сашко: Я ці часи не застав, тому в мене такого відчуття не було.
У вашій музиці відчувається і щирий емоційний заряд, і продуманість деталей. Чи думаєте ви під час створення треків про баланс між цим "серцем і головою"?
Жека: Так, музика не завжди має бути пазлом — треба, щоб і слухачі зрозуміли, про що йдеться мова.
Лєва: Ми граємо в ігри і дивимося аніме, щоб тримати свій інтелект у безпечних межах.
Тоді вам треба неодмінно приїхати на Закарпаття, щоб у наших горах записати інтелектуальний бедрум-прог-альбом. Має бути цікаво!
Іван: Не знаю, чи ми зможемо прог зіграть — це треба багато вільного часу, дуже багато. І ще більше квасу.
Назар: Прог — для дідов. Будем дідами, як доживем, і приїдемо писати.
На обкладинці альбому є кружечки: заповнені — з лірикою, порожні — інструменталки. А як щодо чорних цяток усередині білих кружечків — чи позначають вони рівень “темноти” пісень, чи мають інше значення?
Назар: Ноооу, ці крапки — вони просто фактурні: десь більше, десь менше, і виглядають так за рахунок ефекту накладання. Мені просто здалось це гарним.
Жека: Я це так і сприйняв, але видно, Назар, коли робив дизайн, мав зовсім інший задум :)
На альбомі можна почути два фіти. Обидва — із відомими реперами: Otoy та Паліндром. Це перші колаборації за весь час існування гурту. Що саме вас привело до вибору саме цих виконавців?
Жека: Так, перші повноцінні фіти, десь весь гурт задіяний у роботі з іншими артистами. А вибрали їх, тому що вони топові, ми любим їх творчість!
А з ким би ще хотіли зафітувати?
Іван: Я б із задоволенням зафітував із музикантами з джазової тусовки — з Денісом Аду або Женьою Пугачовим.
Назар: Хз, хз… Вони дуже скілові тіпи. Не думаю, що їм цікаво було б грати те, що ми граєм, навряд чи щось змогли б написати, щоб їм сподобалось.
А я хотів би з Ламою.
Сашко: Мої бажання по фітам поки закінчились.
Жека: Хочу фіт з Лєвою.
Лєва: Жека, як гонорар з концерта отримаєш — напиши його менеджеру.
Справжній бедрум панк — це фактично перший у своєму жанрі альбом. Це ваш підвид інді-року, мем чи щось дещо більше?
Назар: Ми просто робимо музику, яка нам по-приколу і від якої у нас виникають якісь почуття. Навіть хз, чи можна до якогось конкретного піджанру/підвиду віднести. Справжній бедрум панк як жанр — це просто гонєво, прікол, який придумав Саня колись ще дуже давно. (САШКО, ЗАПАМ’ЯТАЙ МЕНІ ЯКЩО Я ЗАБИВ/ЗАБУВ!!!)
Сашко: Так, саму назву жанру я придумав, коли ми з Жекою давали інтерв’ю (яке ніколи не вийде) перед Vertuha Arts Festival. Нас тоді запитали, у якому жанрі ми граємо, а я якраз дізнався про бедрум-поп. Нейрони почали жорстко працювати, і я видав такий унікальний жанр. Потім відсипався неділю, бо ніколи в житті не мав такої мозкової активності і треба було перезарядитись.
Колись з такого приколу зароджувалися усі відомі жанри. Тільки ви його сприймаєте як мем, а прикиньте, якщо він колись перетвориться у цілу течію, і це я без іронії.
Іван: Ну вже є меми по типу «ригайте на все російське», завжди чекають анегдоти на концертах, думаю, це вже течія :)
Сашко: Було б прикольно, якби жанр, який ми придумали, почало б грати багато тіпів і асоціювати себе з ним. Потім можна і справжню бедрум сєкту започаткувати і купити всім по майбаху.
Назар: І по годиннику Ben 10 Omnitrix watch.
Ваші виступи — це майже перформанс. Наскільки сценічний образ збігається з вашим внутрішнім станом?
Жека: Для нас виступи — це можливість скинути купу накопиченого стресу до концерту і надлишкової енергії. Під час виступу інакше себе не хочеться поводити — ехеххе.
На сцені і в житті ми ті самі чуваки, просто в звичному житті в нас не так багато можливостей вибухати, а сцена — прекрасний майданчик, щоб вивільнитись :)
Іван: Жека так влучно сказав, що немає що додати.
Дійсно, немає що додати. У багатьох ваших треках є відчуття “американського роуд-муві” чи екзистенційної напруги. Що на це більше вплинуло: музика, фільми чи може щось інше?
Назар: Ніколи не задумувався над тим, чи є у нас роуд-муві вайб чи щось подібне. Фільми, серіали я майже не дивлюсь. Але мені подобається музика в іграх і те, як вона працює із сетингом гри. Саундтреки до серії ігор Silent Hill, Resident Evil, HOMM IV, WoW — це тяга, яка зачіпила мене ще здавна. Думаю, ось саме музика із ігор мала певний вплив.
О, в які ігри любите грати? І чи стежите взагалі за ігровою індустрією?
Іван: Я граю тільки на Nintendo Switch, і граю там у Dark Souls (оце дойшов до останнього боса), в Зельду грав і ще проходжу Disco Elysium. Люблю Half-Life, Killbox по локальній сєтці.
Назар: Так, стежу за ігровою індустрією доволі плотно. Ось анонсували ремейк першого Silent Hill — дуже чекаю подробиць і т.д. Минулого літа грали з Жекою в Helldivers 2 — кайфова! Нещодавно дуже зацікавився новою грою від Valve — Deadlock, буду розбиратись, як матиму час.
Сашко: Люблю всі ексклюзиви PlayStation (які вже не ексклюзиви) і свій Switch Lite, який став моєю першою консоллю в дорослому віці. Раніше грав часто у Fortnite з кєнтами, але зараз я прийняв шлях сінглплеєрних ігор.
Жека: В основному граю в сінглплеєри, рідко в щось з чуваками доводиться грати разом, бо у всіх різні графіки і плани. Люблю середньовічні сетинги, по типу: Mount and Blade (серія), Total War (серія), Crusader Kings 3, Kingdom Come 1,2.
Але люблю просто хороші ігри взагалі. Ось зараз Cyberpunk знову пройти настрій з’явився, з колегами на роботі в FIFA граєм, інколи бувають хвилі, де мені хочеться грати в якісь рейсінги, типу Dirt Rally 2.0, Forza Horizon, Assetto Corsa.
Лєва: Купив собі PS, накачав кучу ігор, більше 15 хвилин не можу грати — просто надоїдає. Зніміть з мене порчу, я знову хочу любити ігри!
З вами можна гнать приколи до вечора, ви дуже вайбові чуваки, і одного інтерв’ю з вами мало, — то треба цілий подкаст! Мене цікавлять ваші плани. Що далі після бедрум панку?
Іван: Далі — фейковий кухонний реп. Шуткую. Далі буде шось нове і цікаве, я не гарантірую, але свято в це віру.
Назар: Планів так-то небагато: фестивальне літо (будем на Атласі і на Файному місті), і якщо получиться — то писати нову музику.
Сашко: Далі по старій схемі: виступаєм і пишем нові пісні, поки не знудить.
