Він з острахом почав вдивлятись у ті світлові силуети. Ніколи в житті він не вірив в привидів. Не могло бути ніяких привидів. Вірив у те, що після смерті — світлий коридор, суд, і , рай чи пекло. Він то 99 % в рай. Він же все життя все робив для родини. Тут немає сумнівів - його чекає рай.
Це мабуть провідники. Має ж хтось показати йому шлях до Бога. І він уважніше поглянув у їх лиця. Бачив їх уже майже чітко. Вони були такі самі сірі як і він. Тільки одяг відрізнявся на деяких. Як в старих фільмах. Одним словом старомодний. Очі його зачепились за одне лице “привида”. Це був старий дід, з гачкуватим великим носом, і одне око його було звичайним, а інше біле, без райдужки і зінниці. Це лице здалось йому знайомим.
“Привид” простягнув тонку бліду руку і торкнувся його плеча. Якщо до цього він не відчував торкання речей, дерева, листя, то цей дотик він відчув. Рука діда була крижана. Все плече стало холодним. Дід нахилився до нього і сказав глухим голосом.
Добрий вечір Олександре. Чи ти знаєш хто я? Пам'ятаєш мене?
Олександр німо дивився на діда. А пам'ять в цей час з готовністю відкривала перед ним старі фотографії їх сім'ї. Так, там на одній фотографії, чорно-білій, вицвілій, старій, був цей дід. Фотографії цій було років 45, не менше. Олександр бачив цю фотографію, коли ще малим був. І дід на тому фото був дуже старим. Йому навіть здалось, що він пам'ятає, як цей дід тримав його на руках, грудного, і погойдував, і мугикав якусь пісеньку. І тоді то в пам'ять йому і врізалось дідове біле око. В нього було більмо.
І знову спливло в пам'яті, як мати показувала йому фото, і пояснювала, що то за люди на ньому. І тоді ж вона сказала, що це дідо Бушінда(дивне ім'я), а око в нього біле, бо він був коваль, і одного разу йому в око від гарячої підкови відскочив шматок заліза.
Дивно було Олександрові, як то він зараз так чітко, згадує те,що було в глибокому дитинстві. І здалось йому , що замість холодної дідової руки, його обіймає тепла материна рука. Як він тоді її любив, як чекав, коли вона затримувалась десь. Занадто скоро закінчився той час.
Олександр відігнав думки, привидів він більше не боявся, і відповів дідові.
Так, я пам'ятаю тебе. Тебе всі звали дідом Бушіндою. Але ж ти не мій справжній дід? Тобі було років 85-90 коли я народився. Значить зараз тобі 135-140. Але мені все одно, якщо ти прийшов мене провести до Бога, то давай, веди. Скільки мені ще тут сидіти? Я чув, що після суду людина ще має сім днів, щоб побути з рідними. То я ще сюди прийду, подивлюсь, як житиме моя жінка і син з онуками. Але зараз вони полягали спати, а мені нудно сидіти тут, то давай веди мене. Де той вхід, чи вихід? І скажи цим своїм “друзям-привидам” хай навколо мене не хитаються, бо в голові крутиться.
Дід моторошно посміхнувся і фігура його витяглася наче резинова. Він навис над Олександром, біле око злегка засвітилось.
Не говори зі мною так, ой не говори хлопче. Бо ми з тобою ще довго будемо змушені тут перебувати. Це добре, що ти мене згадав. І інших згадаєш можливо, а ні- то я тобі розповім про них. Часу буде вдосталь.
І дід глухо засміявся закидаючи свою голову на тонкій шиї з кадиком.
Олександра аж затрусило від люті. Ніхто не смів над ним реготати. А тут якийсь сумнівний дід, намагається його залякувати. І він схопився з лавиці з наміром врізати дідові по пиці. Але не встиг. Привиди з небаченою швидкістю закружляли навколо нього, утворюючи льодяне торнадо. Руки Олександра, підняті для удару, притисло до тіла, і він сам тепер обертався в повітрі. Він бачив перед собою тільки дідове страшне обличчя, і сіру холодну хмару, що вирувала навколо них.
Ти на мене руку підняв? Ти , що я тебе на руках качав? На мене, що я майже на 100 літ тебе старший? На мене, дряхлого діда, руку хотів підняти?
Біле око миготіло перед обличчям , в інше око, що було при житті голубим виражало такий страшний біль, що здавалось зараз заллє землю.
Ти більше не людина, ти душа. І житимеш тепер по іншим законам. Ти знаєш хто ми? Чому ми тут? Ми прокляті, нам ніколи не побачити Бога. І ти тепер з нами. Не очікуй ні входу ні виходу, ні світлого тунелю, ні навіть суду. А щоб ти трохи прийшов до тями і навчився слухати і чути ми тебе помістимо туди, де ти відчуєш різницю між тілом і душею. Не бійся, тільки до сходу сонця.
Дід Бушінда простягнув ліву руку і злегка стукнув Олександра по лобі. Холод увійшов через чоло і розтікся всередині . Йому здалось , що він льодяна скульптура.А привиди скінчили свою круговерть, підхопили його і в одну мить перенесли на кладовище. Він побачив свіжо засипану могилу, свою могилу, вона була вкрита квітами. І в наступну мить він уже був втиснутий під землю, у домовину, у власне холодне тіло, яке покинув тільки вчора. Власне він його покинув три дні тому, але невідомо чому, душа його прийшла до тями тільки сьогодні, перед вікном його двоюрідної сестри, яку він ненавидів всім своїм болючим серцем.
