Олександр безглуздо висів у дворі, не знаючи що робити. Дід Бушінда розтанув у ранковому повітрі. Було десь 6 годин ранку. В цей час з літньої кухні з надбудованими другим поверхом з “євробрусу” вийшла сестра. Вона йшла на роботу. Вид у неї був невідпочивший. Погано спала мабуть. Вчора Олександр подумав би, що вона переживає через його смерть, але сьогодні він в цьому сумнівався. Мабуть прикидається, вдає з себе згорьовану сестру. Цікаво, жінка де?
Він відвернувся від сестри. Вона тим часом дочекалась свого чоловіка, замкнула двері, і пішла з двору, опустивши голову і вступивши очі в землю. За нею з двору виїхав її чоловік на електровелосипеді. Лице було набрякле, він занадто багато вчора спав. Цей навіть не прикидався, що горює. Ну його ще можна зрозуміти. Він же чужак, не їхньої файти, як то кажуть.
Олександр спробував ще наздогнати того телепня, хотів дати йому копняка, але перед воротами вперся в невидиму стіну і не міг далі рухатись. Мимоволі прийшлось повернути назад. Полетів у кімнату де мала спати жінка. Влетів і оторопів. Його жінка, спокійнісінько спала на маленькому дивані. На столі стояла попільничка з кількома недопалками і напівпорожня пляшка коньяку. Уві сні лице її було спокійне, зморшки розглядались, і губи були не стиснуті, як він звик бачити. Губи її розслаблені і, здавалось, вона усміхається кутиками рота, бачачи приємний сон.
Олександр отетерів. Він сам не розумів, що з ним. Він хотів бачити її чорну від журби по ньому. Хотів бачити сльози, очі запалі, і опухлі, і червоні від сліз. Уявляв її в чорному одязі, як вона сидить і дивитися на годинник, чи на його фото з чорною стрічкою.
В нічого цього нема. Вона спить собі, задоволена, витягла довгу загорілу ногу з під ковдри. Ноги в неї худі і міцні. Вона багато ходить по відкритому простору. Така в неї робота. Стоп. Він же ніколи їй не вірив. Думав, що вона бреше про роботу, думав, що її коханці по машинах тьогають.
А тут вперше прийшло в голову, що може вона не брехала.
Олександр потер чоло, намагаючись розігнати думки. Виплив знову у двір. Двір поступово пробуджувався. Вийшла його матір. От у неї на обличчі було видно все, що він хотів побачити на обличчі жінки і сестри. Вона одразу з порога закурила сигарету, стала обличчям до сходу сонця, як древня язичниця, і закривши очі почала бурмотіти щось собі під ніс. Молиться.
Молиться. Кому? Богові? Нащо? Нащо йому молитися? От же Він твого сина тримає між небом і землею.
І тут раптом Олександр відчув свіжий подув вітру. Вітер не був загальним, він кружляв тільки навколо самого Олександра, і душа його сповнювалась миром і спокоєм. Голова стала яснішою. І він весь на хвильку став не темно сірим, в трохи світлішим, ніби зсередини іскорка спалахнула. І згасла, як тільки матір відкрила очі і, відвернувшись від сонця, зробила глибоку затяжку сигаретою.
