Дозволи на зброю: зарубіжний досвід та перспективи врегулювання в Україні

В Україні питання обігу зброї у цивільного населення регулюється підзаконними нормативно-правовими актами, серед яких, зокрема, є Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, що затверджена Міністерством внутрішніх справ України 21 серпня 1998 року та Положення про дозвільну систему, що затверджена тим же органом 12 жовтня 1992 року.

На даний момент в Україні відсутній спеціалізований закон, який регулює поводження із «цивільною» зброєю в Україні. Органи державної влади неодноразово наголошували на тому, що відсутність такого закону не означає, що характер обігу всієї «цивільної» зброї в Україні є протиправним. Так, Верховний Суд у справі №288/1158/16-к влітку 2019 року зазначив, що регулювання обігу зброї лише на підзаконному рівні не створює протиправності такого обігу.

«Закону, який би регулював питання, пов`язані з обігом зброї, в Україні станом на сьогодні не прийнято. За таких обставин критерієм законності/незаконності поводження із зазначеними предметами є дотримання/недотримання вимог, установлених Інструкцією та Положенням», - зазначив Верховний суд у вищезгаданій справі.

Зазначимо, що регулювання обігу вогнепальної зброї серед цивільного населення на рівні підзаконних актів МВС України має суттєві недоліки:

1.    Ці акти здебільшого містять норми, які повторюють положення радянського законодавства. Більшість з них, на жаль, є застарілими та не відповідають поточним суспільним відносинам у сфері обігу зброї. Наприклад, за 30 років незалежності України досі відсутній державний реєстр власників зброї;

2.    Існують значні корупційні ризики через відсутність єдиних термінів у законодавчому полі, а також відсутня класифікація зброї і процедура отримання медичних висновків. 

Ці явища є досить логічними, зважаючи на те, що підзаконні акти просто не можуть охопити необхідну кількість питань, які має регулювати закон про зброю. Особливо гостро стоїть питання регулювання обігу вогнепальної зброї під час дії воєнного стану, коли громадяни природно «тягнуться» до різноманітних засобів, якими можна захистити себе та своїх близьких у разі необхідності.

Задля вирішення даного питання у ВРУ було зареєстровано проєкт Закону України «Про право на цивільну вогнепальну зброю» №5708, який покликаний «закрити» прогалини у законодавстві. Відтак з нагоди розгляду вказаного проєкту Верховною Радою, ознайомимося із зарубіжним досвідом видання дозволів на вогнепальну зброю і порівняємо його із тим, що хочуть запровадити в Україні. За основу будуть братися положення порівняльної таблиці проєкту Закону на 16.11.2023.

Тож, почнемо з країни із давніми стрілецькими традиціями – Німеччини. У цій країні зареєстровано понад 5.5 мільйонів одиниць легальної вогнепальної зброї. Отримати автоматичну зброю (як, наприклад, АК-74, який може стріляти чергами), будучи цивільною особою, неможливо. Натомість дозволеною є напівавтоматична зброя (під час стрільби з якої кожного пострілу необхідно натискати на спусковий гачок знову і знову), багатозарядна та однозарядна зброя. 

Слід зазначити, що вогнепальну зброю дозволено придбати за умови виконання наступних вимог:

1.    Досягти віку не менше 21 року – для великокаліберної зброї (калібри від 5.6 мм і більше). Для малокаліберної – з 18 років.

2.    Письмово задекларувати, що стан здоров’я дозволяє користуватися зброєю. Причому такими особами можуть бути особи з інвалідністю.

3.    Не бути на обліку у психіатра та не мати судимості. Важливо, що державні органи здійснюють цю перевірку самостійно без залучення потенційного власника зброї. Цікавим є той момент, що уповноваженим органом з контролю за обігом зброї є НЕ поліція чи інший орган внутрішніх справ, а орган місцевого самоврядування.  

На даному етапі все звучить цілком добре. Проте, по-перше, за законодавством Німеччини обов’язковим є надання підтвердження того, що у вас наявний договір страхування на 1 мільйон євро від тілесних ушкоджень та пошкодження майна.

А, по-друге, для отримання зброї обов’язково має бути наявна одна із підстав, перелік яких передбачений законом: зазвичай, це мисливство, спортивна стрільба, професійна охоронна діяльність, або колекціонування.

Слід зауважити, що є певні підстави, які слугують винятками із загальних правил. Зокрема, це придбання та володіння вогнепальною зброєю особами, які знаходяться в групі реального ризику. Це ті особи, ризик нападу на яких є значно більшим, ніж на звичайну особу, і що придбання зброї та боєприпасів – достатній захід для запобігання такого ризику. У такому випадку необхідно довести, що такі ризики існують за межами власного будинку.

Усе настільки серйозно перевіряється, що уповноважений орган кожні 5 років перевіряє, чи все ще наявна підстава, за якою особа володіє зброєю. Це здійснюється без залучення особи, перевірка якої відбувається.

Тож, як у Німеччині отримують, наприклад, ліцензію мисливця, що є однією з підстав для майбутнього придбання зброї?

Мисливську ліцензію отримати досить складно, адже необхідно заплатити мінімум 1500 євро, а «навчальний план» складається із теоретичних і практичних курсів (раз на 2 тижні протягом півроку), після чого на охочого отримати зброю чекають іспити на 100 питань з кінології, екології, ветеринарії, зоології, гігієни та правильної заготівлі м’яса диких тварин.

Лише після цього «студента» допускають до інших практичних іспитів, під час яких треба поцілити у рухомі та нерухомі цілі, а також – продемонструвати мисливські знання та навички.

Якщо «здобувач» успішно завершив вищезгадані етапи, то йому видають мисливський лист та сертифікат, із якими він іде до органу місцевого самоврядування, заповнює формуляр та отримує бажане посвідчення мисливця.

І навіть якщо Вам вдалося здобути це посвідчення, то його необхідно продовжувати кожні 3 роки. Щоправда, це відбувається без повторного складання іспитів, а шляхом придбання мисливського страхового полісу приблизно на 150 євро.

Тож, коли мисливець отримав посвідчення, то він з ним приходить до продавця зброї та купує довгоствольну зброю на свій смак (і, звичайно, калібр, відповідно до віку).

Після цього мисливець зобов’язаний протягом 2 тижнів звернутися до відповідного державного органу у питанні внесення своїх даних до реєстру, після чого йому надсилається картка власника зброї. Уже після цього, маючи картку власника зброї, мисливець зберігає свою зброю вдома, і може транспортувати її у розрядженому вигляді до місць полювання.

Можливо, легше бути спортсменом у стрілецькому спорті, щоб придбати зброю? 

Для цього необхідно бути членом стрілецького клубу (які, до речі, у Німеччині розповсюджені з 18 століття). Участь у змаганнях не є обов’язковою умовою для того, щоб стрілецький спорт був підставою для купівлі зброї. Натомість необхідно записатися у сам стрілецький клуб, платити членські внески та регулярно ходити у тир для стрільби.

Для того, щоб отримати можливість купівлі зброї, стрільцю треба пройти теоретичні курси та здати з них іспит (на знання умов зберігання, користування, перевезення зброї тощо) в уповноваженої державою особи від стрілецького клубу. Також обов’язковою умовою є відвідування протягом 1 року тиру щонайменше 12 разів, будучи членом стрілецького клубу.

Наступним кроком є купівля зброї і звернення до відповідної установи з необхідними документами, серед яких у тому числі є й характеристики купленої зброї, характеристики сейфу та документ про його купівлю тощо. Лише тоді особі може бути видана картка власника зброї.

Після цього особа зобов’язана періодично здійснювати стрільби у тирі, підтверджуючи це власним підписом та підписом іншого учасника клубу. Інакше – причина отримання зброї відсутня, що буде тягнути за собою наслідки: втрату права володіння зброєю.

Інші підстави є специфічними. Професійні охоронці мають право володіння зброєю лише допоки вони лишаються у цій професії. Інші моменти їх регулювання подібні до «спортивних» стрільців. 

Не дивно, що за існування такого законодавства у Німеччині є незареєстрованими орієнтовно 17-20 мільйонів одиниць зброї. Переважно, це придбана до 1972 року зброя категорії «С», до якої входять дробовики, переломки та деякі інші види зброї. Так сталося через те, що до того часу зброя вищезгаданої категорії відповідно до законодавства не вимагала отримання дозволів.

Проте є й плюси: зброю «здобувають» реально вмотивовані особи, які можуть подолати весь бюрократичний шлях заради своєї цілі.

Цікаво, а що ж в інших європейських країнах?

Можемо звернутися до законодавства сусідньої Молдови, частину території якої складає незаконне квазідержавне формулювання на Сході країни – Придністров’я. Відтак у цій країні існує реальна загроза збройного конфлікту.   

Право на володіння і носіння зброї громадяни Молдови можуть отримати у 21 рік за умови відсутності медичних протипоказань (необхідно надати медичні довідки від нарколога та психолога) та непогашеної судимості.

Для отримання дозволу треба пройти теоретичний і практичний курс поводження зі зброєю (окрім людей, які пройшли належну підготовку у війську та правоохоронних органах), мати всі умови для зберігання зброї (сейф), бути психічно здоровим та мати документи про несудимість. У видачі дозволу на зброю можуть відмовити людині, котра систематично порушує громадський порядок, зловживає алкогольними напоями, наркотичними засобами чи психотропними речовинами.

Дозволи на зброю видає Міністерство внутрішніх справ, яке вносить відповідну інформацію до державного реєстру. На кожне нове придбання зброї необхідно отримувати новий дозвіл. Кількість таких дозволів законом не обмежується, але стримувальним чинником є вартість зброї – від кількох сотень доларів.

Як і в Німеччині, автоматична зброя в Молдові заборонена. Також, встановлено перелік забороненої зброї (категорія «А»), серед якої є військові пускові установки, наприклад РСЗВ «Град», міномети та інші види військової зброї. Ця норма є актуальною у зв’язку із можливим поновленням воєнних дій, внаслідок яких цивільне населення може заволодіти військовою зброєю.

Гідною уваги є класифікація зброї за законодавством Молдови:

1.    Категорія «В», одиниці якої необхідно «авторизувати», тобто для того, щоб мати її у власності, необхідно отримати дозвіл від МВС. До такої зброї відносять короткоствольну напівавтоматичну/однозарядну зброю (пістолети та револьвери), довгоствольну вогнепальну багатозарядну, однозарядну зброю (різноманітні дробовики, рушниці) тощо.

2.    Категорія «С», яка підлягає декларуванню, тобто зброя, про наявність якої просто слід повідомити МВС, без отримання дозволу. До такої відносять пневматичну зброю із дульною енергією понад 3 Дж, газові пістолети, арбалети, зброя із транквілізаторами.

3.    Категорія «D», про яку не треба навіть повідомляти органам МВС. До такої належать пневматика із дульною енергією менше за 3 Дж, деактивована зброя тощо.  

Важливо те, що у Молдові, як і у Німеччині, для отримання дозволів на зброю необхідним є дотримання певних цілей використання зброї. У Молдові, це стосується зброї категорії «В»: для права на володіння цією зброєю необхідно, щоб користування полягало у самообороні, спорті, мисливстві чи колекціонуванні.

Для того, щоб отримати дозвіл у зв’язку з мисливством, необхідно бути мисливцем (для цього треба здати іспит) та членом асоціації спортивних мисливців.

Набагато легше отримати зброю у зв’язку із самообороною, адже для неї не треба проходити додаткові процедури, як наприклад у разі мисливства, тобто зброя для самооборони доступна кожному громадянину Молдови, із дотриманням загальних вимог (вік, неосудність і тд.).

Зброю у Молдові можна носити відкрито, але її не можна брати з собою у громадські місця, зокрема, стадіони чи будівлі державних структур, а також – якщо власник у нетверезому стані чи не має дозволу на цю зброю безпосередньо при собі.  

Цікавим прикладом у прихованому носіння зброї слугує, на диво, Чехія.

Загалом, ця країна є «фортецею» ліберального зброярського законодавства у Європі. Зокрема, Чехія виступала проти директиви ЄС, яка посилювала правила володіння зброєю, а також – подала позов проти цього акту (щоправда, безуспішний). Задля протидії такої директиви, довелося закріпити право на зброю у основному нормативно-правовому акті країни.

Право на купівлю зброї для самозахисту від 2021 року закріплене у Конституції, і цьому сприяє норма, яка дозволяє таємно носити зброю навіть у зарядженому вигляді! Але для цього потрібен спеціальний дозвіл. Така практика є досить специфічною (у позитивному значенні цього слова), особливо на теренах Європейського Союзу.

Як і у розглянутих вище країнах, у Чехії зброю можна отримати у разі зайняття мисливством, спортивною стрільбою, з метою самозахисту тощо. Переважна кількість дозволів на зброю стосується саме мети захисту життя, здоров’я і маєтку (250 тисяч з 300 тисяч виданих дозволів). До речі, саме ця підстава (мета самозахисту) дозволяє власнику таємно носити зброю.

Для отримання ліцензії на вогнепальну зброю не вимагається психологічна перевірка, але є обов’язковим висновок від лікаря загальної практики. Також необхідно здати теоретичний та практичний іспит, і у разі їх успішного складання поліція буде перевіряти, чи вчиняла особа правопорушення, яка у неї репутація за місцем проживання. Чеська процедура отримання зброї є одна з найпростіших та найшвидших.

Проте слід зазначити, що у березні цього, 2024, року було посилено збройне регулювання: тепер кожні 5 років власникам зброї треба проходити медичний огляд; правоохоронні органи можуть вилучати зброю у цивільних осіб задля забезпечення безпеки; лікарі тепер будуть мати доступ до баз даних із дозволами на зброю. Такі зміни викликані нещодавньою стрільбою у центрі Празі, внаслідок якого загинуло 14 осіб, а суспільство стало вимагати посилення регулювання дозволів на зброю.  

Варто також згадати країну, яка нині перебуває у стані війни – Ізраїль.

У цій державі дозвіл на зброю можуть отримати лише громадяни, а також – постійні жителі, які проживають у Ізраїлі останні 3 роки.

Мінімальний вік для осіб, які пройшли військову службу, складає 18 років, для інших громадян – 27 років, а для негромадян – цілих 45 років. Перша та остання категорії зумовлені майже безперервним станом ведення бойових дій, а відповідно – постійною небезпекою, яку можуть спричинити негромадяни цієї країни. Також, значно нижчий ценз для осіб, які пройшли службу, покликаний спонукати молодих осіб вступати у збройні сили, щоб мати можливість захищати свій дім.

Також, обов’язковими умовами (має бути хоча б одна) для отримання дозволу на зброю, є проживання, робота чи навчання у небезпечному населеному пункті, служба в органах правопорядку, волонтерська діяльність, робота на певних професіях (інструктор стрільби, пожежник, ветеринар, фермер та інші) тощо.

Також, здійснюється біографічна, медична (у тому числі і психологічна) перевірка кандидата на отримання дозволу на зброю.

Лише після підтвердження вищезгаданих вимог кандидат допускається до теоретичних та практичних іспитів. Але навіть після отримання дозволу, особа зобов’язана кожні 3 роки повторно складати іспити.

Також цікавим моментом є те, що особам, які мають дозвіл на зброю, можна мати максимум один пістолет та 50 набоїв до нього. Проте таку зброю можна носити із собою навіть у зарядженому стані.

Які ж перспективи врегулювання обігу цивільної зброї на національному рівні?

Проаналізувавши досвід європейських країн, тепер можна приступити до проєкту Закону України «Про право на цивільну вогнепальну зброю». У цьому проєкті український законодавець вирішив запровадити більш жорсткий віковий ценз на отримання зброї. Хоч у деяких ситуаціях (а саме – отримання нагородної зброї, участь у спортивних змаганнях, зброя категорії І) і пропонується дозволити її володіння особам, які досягнули 18 років, для інших категорій зброї застосовуються значно більший вік, зокрема – 25-ти річний вік для категорії В (травматичні пістолети) та інші, які будуть згадані нижче.

Проєктом пропонується запровадити загальні та спеціальні вимоги для отримання посвідчення власника зброї: загальні стосуються всіх категорій зброї, а спеціальні – кожної окремої категорії.

Серед загальних вимог є: 

1.    Постійне проживання на території України; 

2.    Дієздатність; 

3.    Відсутність медичних протипоказань до поводження зі зброєю; 

4.    Відсутність у особи непогашеної чи незнятої судимості; 

5.    Відсутність рішення суду про припинення права особи на володіння вогнепальною зброєю тощо.

Спеціальними вимогами для отримання зброї категорії  D (довгоствольна вогнепальна, гладкоствольна) є досягнення 21-річного віку, проходження курсів з вивчення матеріальної частини зброї (саме цієї категорії), правил поводження з нею. Для категорії В (травматичні пістолети) необхідно досягти 25-ти років, Е (довгоствольна вогнепальна нарізна зброя) потрібно досягти 25 років і не вчиняти правопорушень, повʼязаних з незаконним поводженням зі зброєю.

Найбільш жорсткими є вимоги до володіння зброєю категорії С, до якої відносяться вогнепальні пістолети: особа повинна досягти 30 років та мати більш, ніж 5 років досвіду володіння зброєю категорій В, D та Е. Винятком є особи, які брали участь у певних спортивних змаганнях, є майстрами спорту у стрілецькому спорті чи отримали нагородну зброю.

При чому, відповідно до п.1 прикінцевих та перехідних положень, дія пункту про право на отримання зброї категорії С набирає чинності через 5 років після припинення чи скасування воєнного стану в Україні! 

Такий високий віковий ценз – лише півбіди, адже цим проєктом пропонується заборонити носити вогнепальні пістолети та вогнепальну довгоствольну зброю для самооборони, а дозволити це у місцях зберігання зброї, полювання, занять із стрільби, стрілецьких заходів.

Це може спричиняти неправильне розуміння ситуації правоохоронними органами та іншими особами, адже не зовсім зрозуміло, чи справді зброя в руках особи здатна завдати смерті (зловмисник може носити і справжній вогнепальний пістолет, а травматична зброя із меншою ефективністю завдає шкоди тілу людині). У цьому контексті більш безпечними видаються норми Молдавського законодавства, відповідно до яких носіння травматичної зброї на вулиці заборонено (а носіння вогнепальних пістолетів – ні).

Цікаво, що в Україні не пропонуються такі обмеження на придбання зброї як обов’язкова причетність до мисливства, спорту, колекціонування чи спеціалізованих професій, як це нині діє в Німеччині. Проте законопроєктом пропонуються норми, які суттєво відрізняються від європейських. Зокрема, це стосується віку, з якого можна отримати вогнепальні пістолети, із прив’язкою до закінчення воєнного стану; а також  це стосується правил носіння зброї, які не тільки не сприятимуть розвитку проблемного (у нашій державі) інституту самооборони, а й фактично позбавлять населення важливого інструменту особистого захисту. Це спричинено тим, що травматична зброя далеко не у всіх випадках доречна для самооборони, а нагородна зброя, із зрозумілих причин, не може стати нормою для населення.