Російські сили в Україні використовують тактики терористичної групи «Ісламська держава» (ІДІЛ), які були помічені в Сирії та Іраку. У Криму ця гібридна модель війни спрацювала добре, але коли вона не вдалася для окупації Києва, продовження спроби вже коштувало Москві тисяч солдатів. «Вони можуть жертвувати людьми, поки зможуть їх замінити. Коли не зможуть, все закінчиться», – в ексклюзивному інтерв'ю LRT зазначає викладач університету Ексетера доктор Омар Ашур.
Дослідник ісламізації, джихадистів та війни підкреслює, що Росія добре освоїла тактики гібридної війни, навчалася у терористичних груп, але не змогла повторити успіх анексії Криму і була змушена перейти до традиційної війни в масах. Проте нестача солдатів створює проблеми Кремлю, і якщо він буде змушений використовувати багато солдатів, незадоволення суспільства змусить припинити війну.
«Якщо в Росії спалахне великий протестний рух проти мобілізації, відправки солдатів на смерть, боротьба припиниться. Для цього навіть не потрібна перемога України», – стверджує О. Ашур. – У своїх дослідженнях ви стверджуєте, що російські солдати та бойовики використовують тактики «Ісламської держави». Чи Росія навчалася в ІДІЛ та інших груп щодо стратегії бойових дій?
– Нещодавно я випустив книгу «Як воює ІДІЛ: війська тактики в Іраку, Сирії, Лівії та Єгипті». Це частина більшого проєкту, в якому я аналізую, як воює менша, слабкіша сторона. Коли я писав цю книгу, я був в Україні та намагався зрозуміти, як Україна, слабкіша сторона, боролася у 2014 та 2015 роках.
Я досліджував перший український контрнаступ влітку 2014 року і розмовляв з солдатами, які покинули Крим. Вони пояснили мені, що сталося на півострові до вторгнення та анексії в січні-березні 2014 року. Те, що вони розповіли, дуже нагадувало те, що я бачив, досліджуючи події в Ракці, яку ІДІЛ атакував двічі, вперше – у вересні 2013 року. Там відбувалася ціла серія інформаційних та психологічних операцій, які намагалися або «злякати противника», або мобілізувати цивільних, частину збройних сил на свої цілі. Відбувалася інфільтрація – в Ракці у ряди повстанців, в Криму – у служби безпеки та військові служби України, серії вбивств та викрадень, створення безлічі фальшивих організацій, які нібито є релігійними, політичними або соціальними, але насправді є частинами гібридних військових операцій. Коли ти достатньо дестабілізуєш суспільство, як це було зроблено в Криму та Ракці, тоді ти забезпечуєш перемогу конвенційними силами, м'язами.
В Криму 20 тисяч російських солдатів просто охороняли перемогу, а не досягли її. ІДІЛ зробив те саме в Ракці, де не мав великих сил. Все було схоже і в Донбасі 2014–2015: росіяни використовували безліч саморобних вибухових пристроїв, якими прикривали відступ і наступ своїх сил, здійснювали різні форми тероризму, викрадали цивільних, скоювали вбивства, сексуальне насильство, зґвалтування, які включають і чоловіків – частина українських солдатів у полоні була кастрована в Донецькій лікарні. Перетворення сексуального насильства на зброю в українській війні триває з самого початку, це тактика ІДІЛ.
Продовжую дослідження, оскільки ми дізнаємося все більше про те, що сталося в Херсоні, де під час окупації росіяни. Більше дізнаємося також про те, що відбулося в Київській області, де під час окупації було залишено 18 тисяч снарядів у будинках людей, дитячих парках, що мало на меті не тільки прикрити відступ, але й вбити якомога більше людей – фактично тероризувати суспільство. Ми це називаємо тероризмом масових вбивств, оскільки його мета не лише викликати психологічний ефект, страх, як це робила, наприклад, ІРА – клала бомбу в торговому центрі та дзвонила в поліцію – але й завдати реальної шкоди. Такий тероризм є характеристикою ІДІЛ, але й стилю Путіна.
Щодо загального підходу до ведення війни росіянами, можна виділити два різних способи ведення бойових дій, хоча це й дещо спрощений погляд. В Криму проводилася операція в стилі ІДІЛ, яка була на 100% успішною. Вони зайняли геостратегічно важливу частину України й за це не заплатили, адже справжні санкції були введені лише після збиття рейсу MH17, а анексія Криму коштувала всього 1 життя бійця, навіть не регулярного солдата Росії. Для України це коштувало всій території та повітряним, береговим охоронним силам.
Коли вони спробували повторити цю операцію у Харкові, їм не вдалося. 7 квітня 2014 року була проголошена Харківська «народна республіка», яка проіснувала всього 12 годин. Росіяни проводили гібридні, психологічні операції, інфільтрації, поширювали пропаганду, але не мали сил захистити перемогу, тому «республіка» впала. Вони спробували повторити кримську операцію в Київській області в лютому 2022 року, проводили інфільтрації, вбивства, до Бучі, Ірпеня та інших місць прибули спецпідрозділи, але операція зазнала краху. Тоді вони спробували досягти перемоги конвенційними силами. Всі сили, які напали на Україну в лютому 2022 року, були знищені. Таким чином, дві великі категорії – це конвенційна та гібридна війна, остання, метод ведення війни ІДІЛ, була значно успішнішою.
– ІДІЛ є недержавним гравцем, організацією і слабкішою стороною, яка воювала з державою. Чому Росія вдається до таких тактик?
– Це дуже дешевий, з погляду витрат, ефективний спосіб ведення війни. Здається, що колишній керівник ЦРУ говорив, що іноді дракони воюють як змії, про це писав колега Девід Кілкуллен. Як я вже сказав, операція в Криму коштувала їм 1 життя.
– Скільки тут є російських „інновацій“, а скільки це взагалі тактика партизанської війни?
– Росіяни мають великі знання в гібридній війні, які кореняться ще в радянській „маскеровці“, що згадується в радянських військових енциклопедіях ще в 5-му десятилітті минулого століття.
Але також відомо, що армії забувають уроки, які вивчили. Яскравий приклад – американці, які зовсім забули уроки боротьби з повстанцями у В’єтнамі й Іраку і змушені були вивчати їх заново. Те ж саме сталося з росіянами, які забули уроки радянської армії й тепер багато з них знову навчилися.
ІДІЛ був дуже невеликою організацією, без переваги у зброї, вона була слабкішою не тільки порівняно з державними силами, але й з повстанцями. Коли в Фаллуджі вона уклала союз з іншими 6 повстанськими організаціями, вона була найменшою з них, те ж саме сталося і в Ракі, Сирії та Іраку. Проте за допомогою надзвичайно ефективних методів їм вдалося не тільки зайняти та контролювати території значно сильніших опонентів, але й утримувати їх певний час.
Я вважаю, що росіяни вчилися з цього досвіду, адже вони досить уважно стежили за Сирією як до своєї інтервенції, так і під час неї, хоча це ще потребує детальнішого дослідження. Думаю, там вони зрозуміли, що потрібно діяти саме так, а їхні можливості набагато більші, тому їм було легше, ніж ІДІЛ.
– Однак такі тактики можна використовувати лише кілька разів, адже противник також навчається. Як відбувається цей процес, чи Західні країни вивчають і реагують на те, що може зробити Росія?
– Звісно, багато чого залежить від іншої сторони. Стиль ведення війни в Україні суттєво змінюється кожні три місяці, оскільки противник адаптується і сам інноваційно підходить до ситуації, тому постійно потрібно вживати нові заходи.
У 2022 році я був одним з небагатьох експертів, які публічно заявили, що плани Росії не здійсняться, хоча начальник штабу США говорив, що Київ впаде протягом 72 годин, а аналітики ЦРУ в таких виданнях, як «Newsweek» і «The Times», стверджували, що Київ впаде протягом 72-96 годин.
Звичайно, все могло піти будь-яким шляхом, але я був впевнений у своїй позиції, оскільки бачив, що відбулося в українських збройних силах, добровольчих підрозділах, суспільстві та інституціях у період з 2014 по 2022 рік. Зміни були помітні, вони були краще підготовлені, і навіть якщо багато російських тактик спрацювало – ми бачили події на півдні України, де 58-ма армія Росії не тільки досягла Херсона з Криму, але й місць, таких як Мелітополь, який мав бути укріплений. Україна не повірила в стягування російських сил у Білорусі, вважала це брехнею, спробою змусити сили залишатися біля Києва. (...) Але коли почалася інвазія, вони стали в бій, Національна гвардія, армія, всі боролися. Це дуже відрізнялося від того, що відбувалося в Криму. Вони були набагато краще підготовлені психологічно, можливо, не завжди логістично й організаційно. Подібно до того, як це було у випадку з Харковом у 2014 році, всі бачили, що відбулося в Криму і були краще підготовлені.
Але ще потрібно вивчити багато уроків, і країни НАТО приділяють цьому недостатньо уваги. Альянс не має стратегій і планів для наступальних дій, суспільство вважає, що живе в абсолютному мирі, не бачить великих загроз. Тому потрібно провести ще багато роботи й в Україні, і в інших країнах.
– В останній час багато говорять про гібридні операції Росії, саботаж на Заході, що стає все агресивнішим. До чого це може призвести?
– Ми бачили великі вибухи військових складів, атаки на політиків, на людей, які працюють на російський режим. Але завдяки готовності розвідувальних служб захист зараз посилено.
Однак такі атаки можуть відбуватися, оскільки це частина російської тактики та способів дії – намагаються скористатися можливостями. Вони шукають, де можна щось зробити. Що трохи стримує їх, так це події в Україні, тому ми повинні бути вдячні українцям, які сьогодні є першою лінією оборони, за їхню відданість.
– Росія намагається розв'язати військові проблеми також шляхом вербування бійців за кордоном.
– Так, Росії потрібно багато солдатів, тому вона вдалася до несистемних заходів – відбулася „часткова мобілізація“, „Вагнер“ проводив мобілізацію в російських колоніях й вербуючи бійців за кордоном. Тепер у складі російської армії воюють люди з країн від Філіппін до Нігеру, Нігерії та Сенегалу. Є непальці, які стверджують, що їх обманом заманили, нібито їм обіцяли роботу охоронців у торгових центрах, а вони стали солдатами в Україні.
Політична ціна такого вербування іноземців менша. Росія програла першу чеченську війну, оскільки в ній використовувалися призовники, які були погано підготовлені, тому швидко або гинули, або ставали полоненими, були молодими, тому їхні матері протестували. Коли чеченці оточили Грозний, де було близько 10 тисяч російських солдатів, серед яких багато призовників, їхні матері йшли до Кремля, щоб той розв'язав питання.
Щоб уникнути таких помилок, Путін намагався уникати посилання призовників і інших політично важливих солдатів в Україну, замість цього відправляючи або регулярні частини армії, які краще підготовлені, або мобілізуючи в'язнів і іноземців. Але людей все ще не вистачає, і їм доведеться знайти способи продовжити мобілізацію, можливо, в майбутньому ми побачимо ще одне часткове або загальне мобілізування.
Зараз вони намагаються закрити дірки, які виникли через втрати, але не мають можливостей для ведення наступу. Як ми бачили в Харкові, вони неефективні саме через нестачу людей. Їхні дії ґрунтуються на масі, і Україна втратила частину територій не через свою бойову неефективність, а, тому що Росія має велику масову перевагу. В один момент у Бахмуті співвідношення втрат між українськими та російськими солдатами становило 1:7, але проблема в тому, що росіяни могли замінити цих 7, а українці одного — ні. Однак нас здивувало, що багато громадян Росії та колишніх радянських країн готові брати гроші в обмін на ризик брати участь у боях. Але це вже інше питання, питання санкцій.
– Але чи є такі російські підрозділи неефективними, погано підготовленими?
– Так, у них є багато проблем, тому ми не бачимо великих досягнень Росії. Це має величезну ціну; за даними Міністерства оборони Великобританії, вони втрачали понад 800 людей на день. Це величезна кількість, я не знаю жодної країни, яка змогла б щодня втрачати стільки солдатів і продовжувати наступ. За два роки вони втратили близько 450 тисяч солдатів і все ще продовжують наступ, інвазія — це зовсім інше, коли ти захищаєш свої будинки. Це показує, що авторитаризм є дуже небезпечним не тільки для сусідів, але й для громадян тієї ж країни, які є жертвами.
І хоча це не ефективний спосіб ведення бою, він приніс Росії та Радянському Союзу великі перемоги. Вони можуть жертвувати людьми, поки здатні їх замінювати. Коли вже не зможуть, все закінчиться.
