За тридцять років незалежності ми пройшли шлях від Чорнобиля до сонячних дахів. Побачили, як природа лікує свої рани — і як ми продовжуємо їх завдавати. Повітря, яким дихаємо; вода, яку п’ємо; ліси, що ще тримають баланс — усе це показує, наскільки крихке й цінне наше довкілля.
А потім — війна.
Наймасштабніше техногенно-екологічне потрясіння в Європі з часів Чорнобиля. Знищені ліси, затоплені шахти, підірвані дамби, мільйони гектарів зруйнованої землі, спалені поля, хімічне забруднення, мертві водойми. Україна сьогодні відчуває на собі не лише ціну свободи — а й повну вартість екологічного колапсу, який не знали навіть країни ЄС під час найгостріших криз.
Наступні десятиліття стануть вирішальними. Якщо ми справді хочемо бачити Україну сильною, сучасною й безпечною, маємо зробити ставку не на видобуток і спалювання, а на відновлення і збереження. Енергетична незалежність — це не про черговий блок АЕС чи ТЕС, а про енергоефективні міста, сонячні станції й усвідомлене споживання.
Ми можемо і повинні перейти до кліматично нейтральної економіки — де повітря чисте, транспорт громадський і зручний, а сміття не стає ландшафтом. Наші вугільні регіони можуть перетворитися на зелені технологічні центри, а села — на приклади сталого агровиробництва без виснаження ґрунтів і водойм.
Нам потрібна інша культура ставлення до природи. Не як до ресурсу, а як до спільного дому. Вода — це вже не комунальне питання, а стратегічна безпека. Ліс — не товар, а захист від кліматичних ризиків. Повітря — не фон, а наша спільна відповідальність.
Україна має всі шанси стати прикладом зеленої трансформації для Європи. Не колись, а вже зараз — з чіткими рішеннями, прозорою екополітикою і реальною участю громад у змінах.
Ми не можемо повернути минуле, але можемо зробити так, щоб майбутнє було чистим.
