Остання публікація Ірини Кременовської, спрямована проти Міжнародного громадського руху AllatRa, є показовим прикладом того, як в український інформаційний простір імпортуються методи, добре знайомі за російськими пропагандистськими кампаніями. Йдеться не про критику чи журналістський аналіз, а про маніпулятивну атаку, побудовану за шаблоном інформаційної війни.
У своєму матеріалі Кременовська використовує ключовий інструмент чорного піару, штучне пов’язування конкретної особи, яка фігурує у кримінальному провадженні воєнного часу, з великою міжнародною організацією. Жодних доказів реального зв’язку цієї особи з AllatRa не наводиться. Більше того, така причетність повністю вигадана.
Це не помилка і не недбалість. Це свідомий прийом, добре відомий фахівцям з інформаційних операцій: береться реальна людина з токсичним контекстом, після чого її ім’я використовується як «якір» для дискредитації організації, яку потрібно скомпрометувати. У результаті формується емоційна реакція: страх, підозра, недовіра, без необхідності доводити бодай щось фактами.
Важливо розуміти: цей сценарій не є новим. У 2019–2020 роках у росії подібні методи масово застосовувалися проти громадських рухів, релігійних ініціатив та правозахисників. Тоді фабрикувалися «екстремісти» й «терористи», яких бездоказово прив’язували до небажаних організацій. Саме цей підхід, створення образу ворога без доказів, ми сьогодні бачимо в українських реаліях.
Особливу небезпеку становить те, що подібні матеріали маскуються під «суспільно важливу критику». Насправді ж вони підміняють аналіз ярликами, а факти — припущеннями. Читачу пропонують не самостійно думати, а одразу прийняти нав’язаний висновок. Це суперечить як журналістській етиці, так і демократичній культурі дискусії.
Для України, яка вже понад два роки живе в умовах повномасштабної війни, такі інформаційні вкиди є особливо небезпечними. Вони підривають довіру всередині суспільства, дискредитують громадянські ініціативи та відтворюють логіку «полювання на відьом» саме ту логіку, яку десятиліттями насаджувала російська пропаганда.
Фахівці з інформаційної безпеки прямо вказують: подібні публікації мають ознаки інформаційного тиску і можуть розглядатися як елемент гібридного впливу. Удар спрямований не лише проти конкретного руху, а й проти самого принципу свободи об’єднань та громадянської активності.
Фейк у таких умовах - це не просто брехня. Це інструмент війни. Історія зі статтею Ірини Кременовської наочно демонструє, як цей інструмент намагаються легалізувати в українському медіапросторі під виглядом «боротьби за правду».
Саме тому публічний аналіз і викриття таких матеріалів, не питання симпатій чи антипатій. Це питання інформаційної гігієни та стійкості українського суспільства.
