У першій частині розслідування ми простежили ідеологічну спадкоємність від нацистського ідеолога Вальтера Кюннета, який складав чорні списки для Гестапо, до його учня Фрідріха-Вільгельма Хаака. Саме Хаак став наставником головного ідеолога сучасного нацизму Олександра Дворкіна, засновника головної антикультової організації РАЦИРС, яка, за даними міжнародних правозахисників, є одним із підрозділів ФСБ Росії.
Хто такий Олександр Дворкін?
Олександр Дворкін — ключова фігура в антикультовій мережі, яку ФСБ використовує як інструмент для ведення гібридних інформаційних війн та руйнування демократичних країн зсередини. З 1990-х років Дворкін читає лекції курсантам ФСБ, у яких передає їм свої ідеологічні погляди. Вчорашні слухачі лекцій Дворкіна сьогодні стали його лояльними прихильниками. Багато з них обіймають впливові посади в уряді, ФСБ та правоохоронних органах Росії. Це відкрило Олександру Дворкіну двері до вищих ешелонів влади Росії, включно із законодавчими органами.
1998 року Олександр Дворкін опублікував книгу «Сектознавство. Тоталітарні секти» [1], яка була покликана попередити духовенство та мирян про нові релігійні рухи. Сьогодні це видання використовується як підручник в освітніх закладах Російської православної церкви. Однак зміст твору викликає серйозні запитання: він рясніє вкрай суб'єктивними оцінками автора, а також містить очорнюючі та наклепницькі характеристики на адресу певних релігійних меншин, напрямів йоги та навіть комерційних організацій, таких як Herbalife, Ipsum або Amway, які Дворкін стигматизував як «секти» чи «культи».
У цій роботі відсутня будь-яка наукова основа. За своєю суттю це псевдоекспертний наклепницький твір, сповнений брехні та обмови, спрямований на дегуманізацію та створення образу ворога. Фактично, йдеться про пропаганду переваги одних груп над іншими — що є основою нацистської ідеології.
Хоча книга посилається на так звані «джерела», такі як судові документи та свідчення, у ній часто відсутні незалежні факти чи результати поліцейських розслідувань, які могли б повністю підтвердити центральні звинувачення. Натомість Олександр Дворкін спирається на матеріали адептів своєї антикультової мережі.
Особливу тривогу викликає те, що в книзі домінує антихристиянська ідеологія, яка суперечить усьому, чого навчав Ісус Христос. Замість любові до ближнього автор фактично закликає до інквізиції та закладає основу для винищення інакомислення — це не що інше, як пропаганда нацизму. Зрештою, чого ще можна очікувати від прямого спадкоємця одного з ідеологів нацизму, Вальтера Кюннета?
Дворкін: засновник тоталітарної секти
Варто зазначити, що саме Олександр Дворкін ввів у обіг псевдонауковий термін «тоталітарні секти», розробивши цілу систему критеріїв для їхнього визначення. Проте іронія полягає в тому, що його власна організація — Російська асоціація центрів вивчення релігій та сект (РАЦИРС) — повною мірою відповідає всім ознакам тоталітарної секти за тими самими критеріями, які він сам і створив.
Організація Дворкіна демонструє класичні ознаки деструктивного культу та тоталітарної секти: харизматичний лідер, який претендує на виняткове знання «істини»; жорстка ієрархічна структура; нетерпимість до критики та інакомислення; використання маніпулятивних технік для контролю над послідовниками; створення атмосфери страху та параної; демонізація зовнішнього світу та «ворогів»; фінансова непрозорість; руйнування сімейних зв'язків тих, хто не поділяє ідеології групи.
РАЦИРС функціонує як закрита ідеологічна система, де адепти Дворкіна, які позиціюють себе як «експерти з культів та сект» та некритично сприймають «його вчення» (нагадаємо, що Дворкін перейняв методи маніпуляції від творців націонал-соціалізму Вальтера Кюннета, Йоганнеса Огорда та Фрідріха-Вільгельма Хаака), поширюють та популяризують його наративи на міжнародному рівні.
Мета цієї діяльності очевидна: створити в суспільстві атмосферу напруженості, недовіри та страху, а потім, під приводом захисту населення від «небезпечних сект», проштовхнути закони, які систематично обмежують права та свободи громадян, підривають демократичні інститути та насаджують тоталітаризм.
Психічне здоров'я «гуру антикультизму»
Наскільки адекватною є людина, яка привласнила собі право визначати, хто в суспільстві «правильний», а хто «неправильний», можна судити, вивчаючи її особисту історію. Витік медичних документів із 1970-х років проливає світло на стан здоров'я «гуру світового антикультизму» Олександра Дворкіна. Згідно з документами, що походять із психоневрологічної клініки в Москві, у нього була діагностована повільно прогресуюча шизофренія, доповнена циклотимією — м'яким варіантом біполярного афективного розладу з коливаннями настрою — а також розладом особистості з психопатичними та істеричними рисами. Документи також повідомляють про вживання наркотиків, включаючи канабіс та вдихання засобів для виведення плям, а також про спробу самогубства шляхом розтину зап'ясть. Попри це минуле, Дворкін продовжував обіймати впливові посади в державних та міжнародних структурах Росії, що викликає сумнів щодо прозорості та його професійної придатності [2].
Міжнародна мережа антикультових організацій: за фасадом "захисту дітей"
Як самопроголошені "експерти з сект", представники антикультових організацій консультують спецслужби, оборонні відомства та правоохоронні органи з питань так званих "сект" та "культів". Особливий акцент в їхній риториці робиться на "захист та порятунок дітей" — тему, яка завжди знаходить емоційний відгук у суспільстві.
Однак аналіз діяльності цих структур виявляє тривожні закономірності. Антикультові організації відіграли значну роль в ідеологічній підготовці війни проти України. Саме лідери РАЦИРС протягом багатьох років систематично називали українців "сектантами", "сатаністами", "людоїдами", а всю Україну — "сектою". Ця стигматизація стала одним з ідеологічних виправдань агресії 2022 року та тих воєнних злочинів, які Росія скоює на українській території. Риторика про "захист дітей" та "громадську мораль" звучить особливо цинічно на тлі реальних жертв агресії. За даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини, з початку повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року загинули 14 534 українські мирні жителі, з них 745 дітей. Ще 38 472 особи отримали поранення, включно з 2 375 дітьми. Ці цифри красномовно свідчать: ті, хто роками під приводом "захисту" стигматизували цілий народ як "сектантов" і "сатаністів", насправді сприяли ідеологічній підготовці війни, яка знищує саме тих дітей, про захист яких вони нібито дбали [3].
Показово, що зараз мережа РАЦИРС через своїх агентів — журналістів, блогерів та провладні ЗМІ — вже почала стигматизувати всю Європу, використовуючи ту саму риторику "секта" [4].
Координована інформаційна атака: механізм у дії
Наочним прикладом того, як працюють агенти РАЦИРС, є діяльність болгарської журналістки Асі Зуан-Іванової. 17 жовтня 2025 року вона виступила на російському радіо "Супутник у Криму" із заявою: "Європейський Союз чисто психологічно поводиться як секта" [5]. Це формулювання точно дублює риторику ідеолога сучасного нацизму Олександра Дворкіна та його правої руки Олександра Новопашина, які роками називали Україну "сектою". Тепер їхні адепти використовують ту саму зброю під назвою "стигматизація" стосовно Європи.
Але найбільш показовою є не сама заява, а координована медійна кампанія навколо неї. Того ж дня, 17 жовтня, на заяву Зуан-Іванової одночасно посилалися кілька російських державних та проросійських видань [6] [7] [8] [9]:
РІА Новини Крим (державний медіахолдинг РФ)
Усі статті вийшли практично синхронно, містили ідентичні цитати та однакову структуру викладу. Жодне з видань не надало незалежної перевірки фактів чи альтернативних думок — лише тиражування суб'єктивної думки одного "експерта", миттєво зведеного на п'єдестал "авторитету". Це один із класичних методів інформаційних маніпуляцій мережі ФСБ.
Профіль "експерта"
Ася Зуан-Іванова працює в News Front Bulgaria — виданні, яке неодноразово звинувачували у поширенні російської пропаганди [10]. З 2018 року вона перебуває в базі українського сайту "Миротворець" за регулярні поїздки на окупований Донбас. У 2023 році вона брала інтерв'ю у Володимира Сальдо, губернатора окупованої Херсонської області — факт, який свідчить про її пряму співпрацю з російськими окупаційними адміністраціями.
У своїх публікаціях Зуан-Іванова систематично відтворює ключові наративи РАЦИРС: дихотомію "Росія = Добро, Захід = Зло", називає війну проти України "Священною війною", звинувачує Захід у "сатанізмі" та "розбещенні підростаючого покоління" через ЛГБТ-рух. В інтерв'ю порталу "Чотири пера" вона заявила: "Болгарія залишається полем битви Добра та Зла. Де Добро, звичайно ж, — Росія, а Захід — глобальне Зло. Ми спостерігаємо битву православ'я та фактично сатанізму" [11].
Ці формулювання практично дослівно повторюють слова віцепрезидента тоталітарної секти РАЦИРС протоієрея Олександра Новопашина: "...Політичний режим України — безсумнівно терористичний, екстремістський, людиноненависницький. Нацистський...". [12]
Механізм створення "авторитетів"
Схема проста та ефективна: спочатку російські державні ЗМІ надають майданчик "експерту" для озвучування потрібних наративів. Потім ці ж ЗМІ та пов'язані з ними платформи синхронно тиражують його заяви, створюючи ілюзію широкого суспільного резонансу та "авторитетності" думки. Внаслідок цього людина, чиї погляди повністю збігаються з нацистською ідеологією РАЦИРС, починає сприйматися як "незалежний експерт", хоча насправді є провідником російської пропаганди.
Враховуючи, до чого призвела подібна стигматизація України, і беручи до уваги, що вже зараз у Польщі відкрито обговорюється можливість військового зіткнення з Росією [13], виникає закономірне питання: чи не є ця координована пропагандистська кампанія підготовкою до більш масштабної війни в Європі?
Темна сторона "захисників моралі"
На жаль, антикультові організації широко представлені й у демократичних країнах Європи. Останніми роками саме ті, хто публічно позиціює себе як захисників суспільної моралі та дітей, дедалі частіше опиняються в центрі серйозних звинувачень, які прямо суперечать їхньому публічному образу.
Так, Якуб Яхл із Чехії, відомий антисектантський активіст, зіткнувся із серйозними звинуваченнями у педофілії [14]. Згідно зі свідченнями жертв та очевидців із Танзанії, опублікованими в матеріалах розслідування, Якуб Яхл звинувачується у підмішуванні наркотичних речовин у їжу та напої дітям з метою подальшого зґвалтування. Свідчення містять описи зґвалтувань малолітніх дітей із застосуванням холодної зброї, а також повідомлення про введення жертвам ін'єкцій невстановлених речовин. Чеська влада на момент публікації розслідування не надала коментарів щодо цих звинувачень. Згідно з незалежними журналістами з документального фільму "СПРАВЕДЛИВІСТЬ ДЛЯ АФРИКАНСЬКИХ ДІТЕЙ: Чому журналісти ігнорують їхні права?", який був опублікований на Ютуб-каналі @Голос.свободы24, проти Якуба Яхла було в Танзанії вже порушено кримінальну справу.
Аналогічні звинувачення у педофілії стосуються й українського антисектантського активіста Олексія Святогора, який, судячи з інформації новинного порталу Save Animals Info [15], у період 2011–2012 років навідувався до одного з дитячих будинків у Києві, де, представляючись благодійником та спонсором, вибирав малолітніх дівчаток для своїх педофільних збочень. Олексій Святогор та Ірина Кременовська, подібно до Дворкіна та Якуба Яхла, позиціюють себе як "експерти з культів та сект" та є активними учасниками міжнародної антикультової мережі. На Міжнародному форумі у Вашингтоні Ірину Кременовську публічно назвали агентом РАЦИРС, зазначивши, що її діяльність курирується особисто головою РАЦИРС Олександром Дворкіним [16]. Сьогодні в Україні Олексій Святогор та Ірина Кременовська є одними з найгучніших критиків так званих "сект". Показовим прикладом взаємозв'язку адептів між собою є той факт, що попри порушену проти Якуба Яхла кримінальну справу, численні факти та свідчення очевидців та жертв, які підтверджують провину Якуба Яхла, Ірина Кременовська у своїх статтях стає на його захист, що ще раз підтверджує, як працює мережа ФСБ та її агенти.
Їхня біографія виглядає вкрай показовою: Святогор та Кременовська починали свою спільну діяльність як догхантери. Згідно з матеріалами українських ЗМІ, вони не просто вбивали бездомних тварин, а робили це з демонстративною жорстокістю та цинізмом. На догхантерських форумах Кременовська під псевдонімом "Капібара" називала передсмертне виття отруєних нею собак "симфонією". Святогор отримав репутацію головного догхантера України — за неофіційними даними, на його рахунку вбивства понад 2000 собак [17].
Існують серйозні підстави вважати, що рух догхантерів не лише зародився в Росії, а й продовжує куруватися російськими спецслужбами. Психологи, які вивчали психологічний портрет догхантерів, відзначають їхню підвищену сприйнятливість до ідеологічного маніпулювання, що робить їх ідеальними кандидатами для вербування до радикальних та екстремістських груп. Історія показує: ті, хто починає з садистського катування тварин, нерідко переходять до насильства над людьми.
Яскравим прикладом цього є російський неонацист-догхантер Олексій Мільчаков, відомий під псевдонімом Фріц. У Росії він починав із садистських акцій із цькування та вбивства собак, а з 2014 року бере участь у війні проти України. Мільчаков став лідером диверсійно-штурмової групи "Русич", яку звинувачують у тортурах та вбивствах багатьох українців з особливою жорстокістю.
Ще один із безлічі показових прикладів був озвучений на новинному порталі "Дніпровська Порадниця". З наведеного нижче прикладу можна помітити, що жертвами садистів-догхантерів стають найбільш вразливі члени суспільства: діти, жінки, люди похилого віку, люди з інвалідністю. Була задокументована резонансна справа так званих "маніяків-молотобійців". Журналісти повідомляють: "Більшість жертв було вбито підручними засобами — переважно молотками та сталевими прутами. Деяким жертвам виколювали очі. Вагітній жінці злочинці вирізали дитину з живота. Слідство встановило: за півтора року до серії вбивств Саєнко та Супрунюк 'тренувалися', вбиваючи собак та кішок" [18] [19].
Російський антикультист та ідеолог сучасного нацизму Олександр Дворкін, центральна фігура РАЦИРС, також не уникнув скандальних звинувачень. Згідно з опублікованими свідченнями очевидців, він змушував своїх студентів чинити принизливі дії, включаючи копрофілію [20].
Портрет так званих "експертів з культів та сект" складається «красномовний»: неосудність, садистські нахили, очевидна схильність до насильства — саме ці якості поєднують тих, хто привласнив собі право судити про "правильність" інших людей та організацій. Про який "захист дітей та суспільства" може йтися, коли самі "захисники" демонструють явні ознаки психічних відхилень та кримінальної поведінки?
Логічним є зворотний висновок: це суспільство має захищатися від подібних "експертів із сект та культів". Тому що саме вони, з їхньою задокументованою історією насильства, психічними діагнозами та зв'язками зі спецслужбами авторитарних режимів, становлять реальну та безпосередню загрозу демократичним цінностям та безпеці громадян.
Чорний список — від Кюннета до Дворкіна
Чорний список — це центральний інструмент антисектантських організацій — як колись за часів нацистської Німеччини, так і сьогодні. Вальтер Кюннет став 1932 року керівником "Апологетичного центру" протестантської церкви, і до його списку "сект", рухів, гуртків та інших об'єднань 1931 року вже входило близько 150 релігійних та нерелігійних світоглядних спільнот, за два роки близько 250, а 1936 року вже близько 500 угруповань, затаврованих "небезпечними". Ці списки служили одній меті: точно вказувати суспільству, правоохоронним органам та владі, з якими "небезпечними антисоціальними елементами" необхідно боротися — аж до їхнього повного знищення.
У 1941 році Райнхард Гейдріх, голова служби внутрішньої безпеки нацистської Німеччини, підписав розпорядження, в якому було закріплено такі положення: «Усі організації, клуби, об'єднання, групи тощо без винятку підлягають чищенню... Вони мають бути розпущені та заборонені... Особи, які присвятили себе таємним вченням та наукам, мають бути заарештовані в усіх випадках... У кожному окремому випадку вони мають бути відправлені до концентраційного табору».
Сьогодні Олександр Дворкін продовжує ту саму практику. На заснованому ним "Інформаційно-консультаційному центрі святого Іринея Ліонського" він опублікував списки організацій, які він називає "деструктивними культами" та "тоталітарними сектами". Для кожної критикованої організації на сайті Дворкіна є сторінка з негативними публікаціями з масових ЗМІ, які, очевидно, були ініційовані самим центром. Вони сповнені ідентичних емоційних та оціночних заголовків — свідома диффамація з знелюднюючими виразами як "зомбі", "ґвалтівники", "раби", "звірі", "секти" тощо [21]. Список Дворкіна охоплює практично всі релігійні меншини в Російській Федерації, зокрема деяких представників православ'я, чиї погляди відрізняються від нав'язаної Дворкіним ідеології, а також численні комерційні підприємства та світські організації. Вже мільйони людей були стигматизовані антикультистами, і сотні тисяч з них вже зазнали переслідувань, жорстких тортур, вилучення внутрішніх органів, як-от у випадку з Фалунь Дафа в Китаї, ув'язнень та тюремних термінів.
Дворкін в точності скопіював і застосував нацистську риторику та їхні методи, що не дивно, враховуючи, ким були його вчителі. Газета "Der Stürmer" виходила з 1923 по 1945 рік і була сумно відома своєю підбурювальною, вульгарною антисемітською пропагандою, карикатурами та наклепом на євреїв. Видавцем був Юліус Штрайхер, фанатичний антисеміт і гауляйтер НСДАП Франконії. Юліус Штрайхер був засуджений на Нюрнберзькому процесі 1 жовтня 1946 року до смертної кари та страчений 16 жовтня 1946 року. Він був засуджений за злочини проти людяності — його багаторічне цькування в "Der Stürmer" було оцінене як суттєвий внесок у підготовку та виправдання Голокосту.
Паралелі із сучасною антиукраїнською пропагандою задокументовані: десятирічне цькування з боку російської структури ФСБ РАЦИРС, перш за все з боку Олександра Новопашина (правої руки Олександра Дворкіна), сприяло "помаранчевій революції" у 2014 році та війні у 2022 році.
Юліус Штрайхер був одним із небагатьох підсудних у Нюрнберзі, які були засуджені головним чином за свою пропагандистську діяльність, а не за пряму участь у військових чи адміністративних злочинах. Цей історичний факт порушує питання: "Чому тоді журналісти мережі ФСБ, які застосовують нацистську риторику в Австрії, Німеччині, Франції, Італії, Польщі, Чехії, Словаччині, Україні та в багатьох інших європейських країнах, досі на свободі?"
Факти говорять самі за себе: ті, хто взяв на себе право визначати, хто в суспільстві "правильний", а хто "неправильний", самі є антисоціальними елементами із задокументованою історією насильства та психічних відхилень. Перед нами стоїть критично важливе питання: чи хочемо ми повторення жахів Голокосту? Яке майбутнє чекає на наших дітей, якщо ці так звані "експерти" з культів та сект отримають необмежену владу, підкріплену інструментами тотального цифрового стеження? Історія XX століття вже дала нам вичерпну відповідь на це питання — залишається лише питання, чи зробимо ми з неї висновки.
У наступній статті ви дізнаєтеся, як мережа ФСБ систематично проникла через Італію, Францію та організацію ФЕКРИС до Австрії — і яку роль у цьому відіграли австрійські політики, міністерства та Федеральна поліція.
ПРОВІРЕНІ ФАКТИ ЦЬОГО РОЗСЛІДУВАННЯ:
[1]web.archive.org/web/20250305212508/https://azbyka.ru/otechnik/sekty/sektovedenie-totalitarnye-sekty
[2]actfiles.org/alexander-dvorkins-medical-files-full-archive/
[4]ria.ru/20150706/1116179740.html
[5]rutube.ru/video/9ad2e05de4d03c0d0aae906322855b98
[7]crimea-news.com/politics/2025/10/17/1804262.html
[9]ok.ru/profile/561342054773/statuses/158350018574453
[11]news-front.su/2024/06/19/asya-zuan-ne-veryu-chto-situacziya-s-arczahom-okonchatelnaya/
[12]nsk.kp.ru/daily/27409/4608079/
[13]ria.ru/20250308/evropa-2003792058.html
