У Європейському парламенті в Брюсселі відбулася експертна конференція, на якій учені зі США, Ізраїлю, Німеччини, Італії та Чехії представили результати досліджень про вплив нанопластику на здоров’я та клімат. Захід під назвою «НАНОПЛАСТИК: ПРИХОВАНІ ЗВ’ЯЗКИ ТА НОВІ РИЗИКИ» був організований політичною групою Patriots for Europe та Глобальним дослідницьким центром АЛЛАТРА. Модератором конференції виступив чеський депутат Європарламенту Ондржей Кнотек. Серед спікерів був також пастор Марк Бернс, духовний радник президента США Дональда Трампа. Представлені дані складаються в єдину картину: нанопластик уже давно став частиною людського тіла і, за оцінкою дослідників, також впливає на клімат.
З однієї пластикової пляшки утворюються сотні мільярдів невидимих частинок
Викинута пластикова пляшка не зникає. Спочатку вона розпадається на фрагменти розміром менше п’яти міліметрів — так званий мікропластик, — а потім ці фрагменти розпадаються далі на частинки, які в тисячу разів менші за товщину людської волосини. Ці частинки нанопластику невидимі неозброєним оком і вже не розрізняються навіть за допомогою звичайних мікроскопів.
Анна Котляр, фахівчиня з геології, географії та екології з Глобального дослідницького центру АЛЛАТРА, пояснила цей механізм: з одного пластикового фрагмента діаметром 5 міліметрів під час подальшого розпаду можуть утворитися сотні мільярдів мікроскопічних частинок. При цьому їхня загальна поверхня багаторазово збільшується, що суттєво підвищує їхню хімічну реактивність і здатність взаємодіяти з живими тканинами.
Із середини XX століття у світі було вироблено понад дев’ять мільярдів тонн пластику. Менше десяти відсотків було перероблено. Решта накопичується в довкіллі.
Сьогодні океани містять понад 200 мільйонів тонн пластикового сміття. За даними дослідників, морські бризи щороку переносять до узбереж до 136 000 тонн мікропластику, що відповідає щоденному перенесенню понад 370 тонн. Особливо сильно постраждало Середземне море: концентрація мікропластику на його поверхні у 7 разів вища за середньосвітовий рівень і в 4 рази вища, ніж у північній частині Тихого океану, який широко відомий своїм пластиковим забрудненням.
Нанопластик у людському мозку: концентрація вища, ніж у печінці та нирках
Інженер-хімік доктор Джон Ан, дослідник Глобального дослідницького центру АЛЛАТРА, який здобув докторський ступінь у Мюнхенському технічному університеті, послався на клінічні дослідження: за його словами, частинки мікро- та нанопластику були виявлені в крові, легенях, печінці, нирках, серцево-судинних тканинах, плаценті та грудному молоці. Актуальна стаття на цю тему була опублікована в науковому журналі Nature Medicine.
Особливу увагу Ан звернув на показники в тканинах мозку. Він послався на дані Університету Нью-Мексико, згідно з якими в досліджених зразках мозкової тканини людей середнього віку в середньому було виявлено близько 4 900 мікрограмів пластику на грам тканини, що відповідає приблизно 0,5 відсотка ваги. У перерахунку на середньостатистичну дорослу людину це, за словами Ана, могло б становити близько 7 грамів пластику в мозку — приблизно стільки важить маленька пластикова ложка. При цьому виміряна концентрація в мозковій тканині була у 7–30 разів вищою, ніж у печінці або нирках.
Як ці частинки можуть потрапляти в мозок, доктор Ан пояснив на основі актуальних даних: під час вдихання повітря частинки мікро- та нанопластику можуть переміщуватися через нюховий нерв у напрямку мозку; при цьому, згідно з поясненням Ана, важливу роль може відігравати їхній поверхневий заряд. За даними дослідження, проведеного в прибережному місті на сході Китаю, люди, які перебувають на відкритому повітрі, можуть вдихати до одного мільйона частинок мікропластику на рік.
Європейська академія неврології зафіксувала в прибережних регіонах із підвищеним навантаженням нанопластиком на 9 відсотків вищий рівень когнітивних порушень, на 6 відсотків вищий рівень порушень рухливості та на 16 відсотків вищий рівень обмежень у самообслуговуванні порівняно з менш забрудненими районами. Як спеціально підкреслив Ан, причинно-наслідковий зв’язок на основі цих асоціативних даних встановити не можна, однак отримані результати узгоджуються з відомими біологічними механізмами впливу.
Біохімік Олександр Масний пояснив на основі схематичної моделі, як заряджені частинки нанопластику можуть впливати на нейронні процеси: кожен нейрон працює як маленька батарея, підтримуючи електричний потенціал між внутрішнім і зовнішнім середовищем клітини. Заряджені частинки нанопластику можуть порушувати цю рівновагу. Вони здатні взаємодіяти з іонними каналами — молекулярними перемикачами, через які нервові клітини передають сигнали. Якщо ці канали відкриваються в невідповідний момент або залишаються відкритими занадто довго, передавання сигналів між нейронами стає неточним. Крім того, частинки нанопластику можуть проникати в мітохондрії — енергетичні центри клітини — і порушувати їхню функцію.
Залишки пластику в материнській утробі: кореляція з передчасними пологами та зниженим ростом мозку
Професор Антоніо Рагуза, італійський гінеколог і акушер, торкнувся особливо чутливої частини конференції: вагітності та раннього розвитку. Професор Рагуза був першим ученим, який у 2021 році опублікував докази наявності мікропластику в людській плаценті. Відтоді його дослідницька група виявила частинки пластику також у навколоплідних водах і грудному молоці.
Рагуза ввів для цього термін «кіборг-дитина»: він хотів підкреслити, що в новонароджених сьогодні виявляються також неорганічні частинки. Його команда локалізувала пластикові частинки всередині клітин плаценти, у безпосередній близькості до мітохондрій та ендоплазматичного ретикулума. Що ближче частинки перебували до цих органел, то більш вираженими були їхні структурні деформації.
Дані експериментів на тваринах показали, що вплив мікропластику змінює ріст плода. Рагуза додав, що в людей у вивчених даних простежувався зворотний зв’язок між кількістю пластику, виявленого в плаценті, і такими параметрами росту, як зріст тіла, розмір мозку та окружність голови. За словами Рагузи, дані показали: більша кількість пластику в плаценті супроводжувалася нижчими показниками розміру мозку та окружності голови.
За наявними даними, пластикове навантаження плаценти також корелює з передчасними пологами. Наразі у світі 10 відсотків усіх дітей народжуються передчасно. За словами Рагузи, передчасні пологи є найбільшою окремою причиною інвалідності у світі. Він послався на дослідження з Гаваїв “Rise of microplastics discovered in placentas of Hawaiʻi mothers”. У ньому вивчали по десять плацент за 2006, 2013 і 2021 роки. У 2006 році мікропластик було виявлено в 6 із 10 плацент, у 2013 році — у 9 із 10, а у 2021 році — в усіх 10 досліджених плацентах. Автори говорять про значне зростання накопичення мікропластику в плацентах за 15 років. Для порівняння Рагуза згадав 1960-ті роки й сказав, що тоді в плаценті його матері було лише трохи пластику.
«Коли ми викидаємо пластикову пляшку на пляж, це все одно що викинути її в утробу наших матерів, тому що всі середовища існування взаємопов’язані — ми є частиною єдиної цілісної мережі», — сказав Рагуза під час свого виступу.
Говорячи про грудне вигодовування, Рагуза підкреслив, що грудне молоко, попри виявлені пластикові частинки, залишається найкращим харчуванням для новонароджених, оскільки дитяче харчування з пляшечки містить ще вищі частки пластику.
Мікропластик у яєчниках і артеріях: зачеплені репродуктивна функція та здоров’я серця
Дослідження, опубліковане у 2025 році під назвою “First evidence of microplastics in human ovarian follicular fluid: An emerging threat to female fertility”, виявило частинки мікропластику у фолікулярній рідині яєчників у 14 із 18 обстежених жінок, із середньою концентрацією понад 2 000 частинок на мілілітр. Доповідачі оцінили це як вказівку на те, що мікро- та нанопластик може бути значущим уже на найранніших етапах репродуктивного процесу.
Масний послався на дослідження 2024 року, опубліковане в New England Journal of Medicine, “Microplastics and Nanoplastics in Atheromas and Cardiovascular Events”. У ньому частинки мікро- та нанопластику були виявлені у відкладеннях сонних артерій. Пацієнти, у яких такі частинки були виявлені, у наступні 34 місяці значно частіше переносили інфаркт або інсульт чи помирали. Ризик був приблизно у 4,5 раза вищим, ніж у пацієнтів без виявлених пластикових частинок у судинних відкладеннях.
Імунні клітини також чутливо реагували на частинки пластику: за даними Університетського медичного центру Утрехта, у лабораторних експериментах протягом 24 годин гинули близько 60 відсотків імунних клітин, які зазнали впливу мікропластику. Без мікропластику цей показник становив близько 20 відсотків.
Град і зливи: нанопластик як можливий фактор впливу
Доктор Ян Кара з Глобального дослідницького центру АЛЛАТРА здобув докторський ступінь у Карловому університеті в Празі в галузі дискретної математики та алгоритміки; його дослідницькі інтереси охоплюють природні катастрофи, геодинамічні зміни та екологічні наслідки мікро- і нанопластику. Доктор Кара послався на дослідження, які, за його оцінкою, вказують на можливу роль мікро- і нанопластику в атмосферних процесах.
Водяна пара в повітрі не конденсується сама по собі, а потребує ядер конденсації — також званих хмарними ядрами конденсації або аерозолями, — на яких можуть утворюватися краплі. У природі такими ядрами є частинки пилу, морська сіль або сажа. У роботі, опублікованій у Nature, “Potential impacts of atmospheric microplastics and nanoplastics on cloud formation processes”, зокрема пояснюється, як частинки пластику в повітрі можуть діяти також як льодоутворювальні частинки.
Наслідок такий: якщо в повітрі міститься більше ядер конденсації, одна й та сама кількість води розподіляється на більшу кількість крапель. У результаті спочатку утворюється більше, але дрібніших водяних крапель. Цим дрібним краплям потрібно більше часу, щоб вирости в більші й зрештою випасти дощем. Коли дощ нарешті починається, у хмарі вже накопичилося більше води. Тому опади в результаті часто стають значно сильнішими й інтенсивнішими.
Модель виглядає так: спочатку періоди посухи, потім екстремальні зливи з підвищеним ризиком повеней.
Дослідження Пенсильванського державного університету “Microplastics impact cloud formation, likely affecting weather and climate” показують ще один ефект: за наявності забруднення нанопластиком водяні краплі замерзають уже за температури від мінус 18 до мінус 24 градусів Цельсія, замість звичайних мінус 38 градусів. За словами Кари, це може сприяти формуванню граду на меншій висоті та за певних умов сприяти утворенню більших градин.
Згідно з даними European Severe Weather Database, як зазначив Кара, ймовірність великого граду в Європі з 1990-х років зростає приблизно на 20 відсотків за десятиліття.
Для Середземномор’я та кліматичних умов Південної Європи це, за оцінкою Кари, має особливе значення: концентрація мікропластику в Середземному морі у 7 разів вища за середньосвітовий рівень, що сприяє порівняно високій щільності атмосферних пластикових частинок. Тому Кара вважав можливим, що мікро- і нанопластик робить внесок у зростання певних екстремальних погодних явищ.
Потепління океану до великих глибин: АЛЛАТРА розглядає нанопластик як можливий фактор
Доктор Ян Кара і доктор Джон Ан послалися на дані вимірювань, згідно з якими темпи нагрівання Світового океану за останні десятиліття прискорилися на 450 відсотків. Особливо помітне потепління на великих глибинах: в аргентинській глибоководній зоні, на глибині понад 4 500 метрів, учені NOAA у період з 2009 по 2019 рік зареєстрували підвищення температури приблизно на 0,02 градуса Цельсія. Теплопоглинання, необхідне для цього, за розрахунками дослідників приблизно відповідає чотириразовому річному енергоспоживанню Європи.
Кара процитував кліматолога NASA доктора Гевіна Шмідта, який оцінив виняткове потепління 2023 року як явище, що містило, крім відомих факторів, додаткову, ще не повністю пояснену складову.
Глобальний дослідницький центр АЛЛАТРА висуває гіпотезу, що частинки нанопластику в океані, взаємодіючи з молекулами води на рівні водневих зв’язків, можуть уповільнювати віддачу тепла в атмосферу та сприяти формуванню зон перегріву всередині океану. За словами Кари, нанопластик як можлива причина поки не враховується в наявних кліматичних і погодних моделях. Як додатковий можливий фактор дослідники назвали геодинамічні зміни, тобто підвищену активність у надрах Землі, що вивільняє тепло знизу в океани.
Детокс-процедури не можуть видалити нанопластик із мозку та органів
Масний розкритикував так звані детокс-протоколи з біохакінг-спільнот, які стверджують, що можуть виводити нанопластик з організму. Жодна з цих процедур — ні сауна, ні харчові добавки — не здатна витягти частинки, які вже подолали гематоенцефалічний бар’єр і вбудувалися в органи.
Поширені медичні методи очищення, такі як плазмаферез або гемадсорбція, самі використовують пластикові компоненти й не можуть вивільнити частинки з клітин, нейтралізувати поверхневі заряди або відновити порушені клітинні шляхи. Масний процитував професора Сарджу Ганатру, який зазначив, що для таких речовин не існує безпечної для здоров’я кількості в організмі.
Переробка також не розв’язує проблему повністю. Навпаки: під час переробки пластик зазнає сильного механічного впливу. Через це перероблений пластик може швидше розпадатися на мікро- і наночастинки, ніж новий, ще не оброблений пластик. Загалом людство вже виробило близько 10 мільярдів тонн пластику. Навіть якщо з цього моменту в океани перестане потрапляти новий пластик, за швидкості очищення близько 20 000 тонн на рік знадобиться приблизно 10 000 років, щоб видалити вже наявну кількість.
Дослідники пропонують міжнародну наукову ініціативу з нейтралізації заряду мікро- та нанопластику
У завершальному блоці Глобальний дослідницький центр АЛЛАТРА представив науковий підхід до розв’язання проблеми. Оскільки біологічний вплив частинок нанопластику значною мірою визначається їхнім електричним поверхневим зарядом, нейтралізація цього заряду розглядається як перспективна точка докладання зусиль. Якщо вдасться знизити або усунути поверхневий заряд, то, за словами дослідників, можна буде зменшити клітинне поглинання, зв’язування з ДНК і білками, перенесення через захисні бар’єри та прикріплення шкідливих речовин.
Ан окреслив масштаб необхідних дослідницьких зусиль: потрібна скоординована міжнародна ініціатива, співставна за масштабом із проєктом «Геном людини».
Кара назвав чотири конкретні прогалини в поточному стані досліджень:
Відсутні єдині європейські стандарти моніторингу частинок розміром менше 10 мікрометрів.
Бракує стандартизованих протоколів вивчення наслідків для здоров’я.
Недостатньо масштабних міждисциплінарних досліджень.
Кліматичні моделі поки не враховують нанопластик як можливий фактор впливу.
Кнотек під час дискусії додав за змістом, що політично складно вводити додаткові фактори в кліматичну дискусію, якщо протягом десятиліть вона була значною мірою зосереджена на парникових газах.
«Це потужна можливість для громадськості голосніше заявити про цю тему», — сказав Кнотек.
Нанопластик залишається сліпою плямою в запланованій глобальній угоді щодо пластику
Одна з учасниць конференції зазначила, що в поточних переговорах ООН щодо глобальної угоди проти пластикового забруднення нанопластик поки взагалі не згадується, а мікропластик порушується лише побіжно. Кара загалом оцінив такий договір як корисний, оскільки він скоротив би подальше надходження пластику в довкілля. Однак, за його словами, цього недостатньо: уже вироблені десять мільярдів тонн пластику продовжують розпадатися до нанорозмірів, навіть якщо виробництво буде зупинене завтра. Для цієї довгострокової проблеми поки не існує науково підтвердженого рішення.
Витрати ЄС на охорону здоров’я у 2023 році становили близько 1,7 трильйона євро, приблизно 10 відсотків валового внутрішнього продукту, при зростанні витрат на душу населення на 44 відсотки за останнє десятиліття. Прогнозоване навантаження, пов’язане зі зростанням хронічних захворювань, поки не враховує подальші витрати, спричинені впливом нанопластику. Водночас середні щорічні втрати ЄС, пов’язані з катастрофами, у період з 2009 по 2024 рік зросли на 54 відсотки, при цьому Німеччина, Франція, Італія та Іспанія опинилися серед найбільш постраждалих країн.
Представлені на конференції результати досліджень базуються на доповіді Глобального дослідницького центру АЛЛАТРА, опублікованій у 2025 році під назвою «НАНОПЛАСТИК У БІОСФЕРІ. ВІД МОЛЕКУЛЯРНОГО ВПЛИВУ ДО ПЛАНЕТАРНОЇ КРИЗИ». Глобальний дослідницький центр АЛЛАТРА є незалежним дослідницьким центром, зареєстрованим у США як некомерційна організація та внесеним до Реєстру прозорості ЄС. На основі цих багаторічних міждисциплінарних досліджень також було створено науково-популярний документальний фільм «Нанопластик — загроза життю», прем’єра якого відбулася в листопаді 2025 року і який отримав нагороди на фестивалі в Мангеймі, London Independent Film Awards і Latitude Film Awards.
