Авторка: Даля
Причин виникнення такого явища доволі багато. А саме по собі воно значить тенденцію до гендерного розриву в бідності. Це значить те, що жінок, котрі страждають від бідності більше, ніж чоловіків. Бідність нещадно торкається жінок й це підтверджується статистикою, яка свідчить, що кількість бідних жінок більша за кількість бідних чоловіків у будь-якій країні, але найбільше в країнах Азії та Африки.
Фемінізація бідності виникає не тільки через гендерний розрив праці. Хоча й це важливий фактор (відсоток якого в України на 2021 рік складав майже 18%). Як головними причинами розповсюдження цієї тенденції розглядаються не самі причини бідності, а саме те, що призводить до гендерного розриву, тобто всі фактори фемінізації бідності є гендерно обумовленими і впливають у більшості своїй саме на жінок і не є апріорі універсальними.
Серед дітей, що ростуть без одного чи обох із батьків: 2,4% ростуть без матері, 95,8% без батька, 1,8% без обох.
Як приклад, одним із головних факторів є сімейний статус матері-одиначки. На 2021 рік виплати отримувало близько 120 тисяч сімей, хоча насправді число одиноких матерів набагато більше. Щоби не залишати цей фактор відкритим для спекуляцій: серед дітей, що ростуть без одного чи обох із батьків – 2,4% ростуть без матері, 95,8% без батька, 1,8% без обох, тобто живуть з іншими родичами. І хоча кількість виплат (число отримувачів) одиноким матерям кожного року в України зменшується, це лише зовні виглядає як позитивна статистика, але насправді є наслідком посилення вимог і критеріїв до відбору тих, кому вона потрібна. Виплата на одну дитину складає 2000–2500 гривень, якщо жінка не отримує мінімальну заробітну плату. Ну і звісно, у соціальному плані одинокі матері наштовхуються на так званий "штраф на материнство" – коли жінок із дітьми не бажають приймати на роботу. Отже, одиноке материнство – це та пастка, яка ув’язнуює жінок у глибокій бідності та спробах не жити, а вижити.
І хоча ми вже трошки зачепили питання працевлаштування й самої праці, коли це стосується бідності й жінок, воно залишається одним з основоположних, ледь не правилом, що замкнутим колом тримає жінок у злиднях. За статистикою за 2016 рік загальний рівень працевлаштування для жінок складав 51,6%, а для чоловіків 61,6%, зберігаючи таке співвідношення у всіх вікових групах. Якщо ми розглянемо, гендерний розрив в оплаті праці на той самий рік, то показник становить 25,4% (рівень гендерної нерівності складав 0,7%).
Тобто жінки не тільки менше офіційно залучені в економіку країни за різних причин, але й одночасно з цим середня заробітна плата на чверть менше.
Таке явище виникає через стигматизацію жінок і загнання їх у стереотипне становище матері, берегині, домогосподарки. З цього випливає й дискримінація при прийомі на роботу, коли жінка одразу ж розглядається як нестабільний суб’єкт, що в будь-яку мить може завагітніти. Це також накладає на жінку психологічні обов’язки виконання стереотипних для неї задач, таких як введення побуту, що призводить до подвійної праці, при тому одна з яких є неоплачувальною.
У 2013 році жінки володіли 20-22% малого й середнього бізнесу, і лише 2% великого.
У принципі, враховуючи, що такі стереотипи нав’язуються нам із дитинства, вони, зокрема, призводить до нижчої самооцінки. Як наслідок, ринок праці в усьому світі ділиться на жіночі та чоловічі роботи, де жіночі – це професії з низьким рівнем заробітку (прибиральниці, виховательки, санітарки тощо), а чоловічі – це керівні посади (галузь технологій, будування, управління). Говорячи цифрами, у 2013 році жінки володіли 20-22% малого й середнього бізнесу, і лише 2% великого. Це все називається гендерна сегрегація ринку праці.
Розглядаючи фемінізацію бідності на рівні світового масштабу, не можна не згадати про обмеження доступу до освіти для жінок, що доволі часто може випливати зі ставлення до жінки лише як майбутньої матері, зі стереотипів про неможливість жінок аналітично мислити й розуміти точні науки, і позиції, що жінкам це все одно не потрібно, бо їх життєва мета в іншому.
Наступними факторами є сексуальне насильство, світові зміни такі як пандемія ковіду чи кліматичні проблеми, рівень доступу до медицини, більший ризик захворіти на венеричні захворювання, у випадку якщо бідна жінка, яка є вразливим елементом суспільства потрапляє в проституцію, менше часу для себе і для рефлексій, з чого випливають психологічні проблеми тощо.
Насправді, з усіма цими жахами реальності можна боротись. І треба. Одним із прикладів урегулювання цієї проблеми, наприклад, є міжнародний документ "Принципи розширення прав та можливостей жінок", який визначає декілька принципів, яких компаніям треба дотримуватись, щоби знизити рівень дискримінації. Ця програма діє в Україні з 2019 року й деякі компанії вже підписали цей документ, а ми можемо спостерігати за результатами, і закликати й інших приєднуватись до цієї прекрасної ініціативи.
