ㅤАвторка: Аня
…що ж то щастя? Яке воно? Всі його шукають, а мало хто знаходить. Як спитаєш, як же щастя знайти, земляки наші відповідають таємничо: «Треба набігти тропи». Як же її набігти?...
ㅤГанна Барвінок, «Русалка»
ㅤІ правда, щастя для кожної своє уготовано. Прикладом, 197 років тому, 23 квітня 1828 року, народилась на хуторі Матронівка дівчинка Олександра, дев’ята дитина в родині старосвітського урядовця – народилась та зростала щасливою, і уявлення не мала, що про неї, жінку щасливу, хоч і дійшла вона щастя тернистими перелазами, Сергій Єфремов скаже: «поет(ка) горя і бідування жіночого», а через роки її шляхи до щастя, приховані у затінку літературного генія чоловіка, стануть геть невидимими для літературознавців.
Барвінковий слід Куліша
ㅤІм’я Олександри Білозерської-Куліш (псевдонім – Ганна Барвінок) зустрічаємо здебільшого біля імені «видатного українського письменника» Пантелеймона Куліша. Не будемо применшувати значення постаті чоловіка для української літератури, та пам’ятаємо аксіому: чим важливішою є постать автора в загальному доробку епохи, тим більша тінь падає на його дружину.
ㅤОлександра Білозерська виховувалась у родині освіченій, інтелігентній, хоч сама кінцевої освіти не здобула – власниця Конотопського пансіону померла, тож вихованок відправили додому, не довчивши. Саме вдома, у 15 років, вона і зустріла своє роковане кохання – 24-річного вчителя Пантелеймона, друга її брата. Заполонив серце дівчини чоловік не чорними бровами та нечуваною вродою, а прагненням до культури української:
ㅤ«…розумом, блиськавою розмовою розвитої людини і все розмовляв по нашому, по українськи; то там ще більш дивував... Бо ні на балях, ні на вечоринках ніде не чули од поступового чоловіка мужичої мови... А Куліш було: так і не запнеться ні на однім слові, так і креше гостро-гарно пословицями-піснями, ріжними текстами із Святого Письма, в такій бавливій рамці красоти…»
ㅤСпершу мати Олександри була проти цього союзу – довела вона цим, за спогадами Білозерської, Куліша до сліз. Та дівчина була невблаганна: або за коханого, або ніколи і ні за кого. Кохання це було самовіддане, щире, наївне – і невимовно зворушливе:
ㅤ«Всі його слідочки барвінком обтичу, щоб і піша птиця не походила та щоб і стежечки не заростали... Якими б манівцями Куліш не ходив в гай і по саду, то по боках тієї доріжки посаджу було ягід, чорної смородини, полуниць».
ㅤУ 1847 році Олександра Білозерська стає Олександрою Куліш. На весіллі дружкою Пантелеймона був Тарас Шевченко, що визнавав у молодій нареченій справжню знавчиню української мови та звичаїв.
ㅤУ шлюбній подорожі Олександра вигадує собі народницький псевдонім – Ганна Барвінок – і створює своє перше оповідання.
ㅤДні молодого подружжя спливають щасливо: ввечері в них повсякчас гості, вони читають вголос книги, спілкуються про культуру – виключно українською. Щоправда, триває щастя геть недовго.
ㅤТого ж року Куліша ув’язнюють, і Олександра вирушає за ним у заслання. Дорогою вона втрачає дитину (викидень та нервове виснаження призвели до того, що більше Білозерська завагітніти не змогла). Всі ці події суттєво впливають на психіку молодої жінки. Чоловік її теж «зістрибує з рейок», шукає себе – і не найправеднішими шляхами.
ㅤНаприклад, віднаходить себе у численних позашлюбних романах – часто лише епістолярних, але від цього жінці, що продовжує вперто вистилати його сліди барвінком, не легшає. У «Споминах про Марка Вовчка» Барвінок без приховувань пише про неговірку «московку» Вілінську, що її привів до них у гості друг родини Опанас Маркович, як про «спицю в нашому колесі». Куліш, якого так щиро ще дитиною полюбила Білозерська, «створює» Вовчка, тягнеться до неї, має роман, та такий палкий, що ледь не вкорочує собі віку, коли Вовчок втікає з Тургєнєвим до Парижа. Весь цей час Білозерська бачить у Вілінській-Вовчку московку, жорстоку до селян поза очі, але нічого не може вдіяти. Після роману та літературних експериментів, розбитий і зневажений, Куліш повертається до дружини та останні свої дні проводить обіч неї у Матронівці, але ця подружня зрада не проходить безслідно для жінки – і більшість героїнь її доробку страждають в той чи інший спосіб від чоловічої нелюбові. Бо була це зрада і коханого, і письменника – так прагнув він видавати чужинку, загасивши літературну зірку дружини.
Чому творчість Ганни Барвінок все ще є цінною?
ㅤУ давній українській літературі жіночих постатей обмаль, через маскулінну ж літературу легко можна прослідкувати політичні процеси, але не зміни у людській психології та актуальні соціальні проблеми. Бо маскулінна література – це суцільні гасла, фемінінна ж – довірлива сповідь.
ㅤНа питання про першу відому письменницю у літературному процесі ХІХ століття відповідь зазвичай однозначна – Марія Вілінська. А направду Ганна Барвінок та Марія Вілінська виходять на літературну сцену майже одночасно. Ба навіть більше – у 1847 році, коли Ганна Барвінок створює своє перше оповідання, Вілінська ще живе в російському місті Орлі та не знає і слова українською.
ㅤГанна Барвінок, хоч і наслідує подеколи Шевченка, Квітку-Основ’яненка та Куліша, набагато менш залежна від російських літературних чинників, ніж Марія Вілінська. Тож вона не віктімізує селянство, а створює повнокровні картини психології простої людини (бо людина – завжди людина, незалежно від соціального прошарку). Так чи інакше, її героїні переживають ті ж травми, що і вона – і які на сьогодні все ще переживають тисячі жінок. Її проза – це прозоре органічне «я», оточене красою і любов’ю попри нелегкі життєві обставини.
ㅤМаркером важливості прози авторки у феміністичній оптиці є те, що оповідання Ганни Барвінок (на відміну від Вілінської) були опубліковані в феміністичному альманасі «Перший вінок». Наталія Кобринська сприймала Білозерську-Барвінок як окрему видатну літераторку і наполегливо закликала надіслати оповідання для видання.
З чого почати читати?
ㅤДоробок Ганни Барвінок відносно невеликий, але її оповідання, попри народницький флер, навдивовижу не втрачають актуальності.
ㅤУ маскулінній літературі жінка зазвичай має два шляхи: вийти заміж за коханого або за нелюба. Щоправда, деякі письменники таки прагнуть розриву шаблону – і вбивають головну героїню. Нещасні жінки гинуть з туги за коханим. Або ідуть до монастиря – і гинуть від тієї ж туги вже там. Квітка-Основ’яненко, який спочатку вирішує дати жінці шанс на друге щасливе кохання, згодом переписує фінал «Щирої любові», бо, як він пише у листах, «закінчення неправдоподібне, не варте почуттів її, неприродне» (переклад мій). Смерть – це єдина боротьба, на яку здатна жінка у чоловічій оптиці.
ㅤСаме тому найбільш комфортним входом у творчість авторки є оповідання «Перемогла», опубліковане у збірці «Перший вінок» – перший літературний твір, у якому без драматизації зображено жіноче заробітчанство. Тут жінка і справді перемагає, виривається з циклу «донька – дружина», стає незалежною хазяйкою власної долі. Замість іти заміж за статечного селянина, що має, окрім волів та пашні, – о боги! – велику ікону з фольги, головна героїня, Харитина, обирає чекати коханого зі служби. Такий перебіг подій не влаштовує батьків, тож, не бажаючи коритись їхній волі, Харитина іде на заробітки. Тут немає драми розриву з рідним домом рівня шевченківської «Катерини», - почуття героїв авторка не гіперболізує, натомість скрупульозно збирає та відбиває у прозі їхню психіку та побутові деталі, що і сьогодні не можуть не відгукнутись у читачок.
ㅤСудіть самі: героїня тут – не втілення матері-берегині, яка пригорне до себе будь-яку дитину, вона не хоче «чужих дітей», та й зі своїми не квапиться, аж доки не почує твердий ґрунт під ногами. Герої не мислять категоріями «кохаю – не кохаю»: наприклад, в одному з епізодів Харитина заперечує слова парубка, що зізнається їй у коханні, бо знає – насправді він лише бачить у ній фігуру матері, якої не мав змалечку. А ще всі без винятку персонажі тут мають захоплення: чоловік годинами може розповідати про те, як ремиґають воли, жінка знає пісні на будь-який життєвий випадок (і співає не тому, що всі співають, а задля самовираження чи заспокоєння).
ㅤ«Перемогла», як і інші твори Барвінок, можна було б назвати етнографічною розвідкою – настільки гарно тут відбиті деталі одягу, інтер’єру, особливості мовлення. Але авторка не ідеалізує народну культуру, бо подеколи традиції перетворюються на забобони, від яких страждають невинні.
ㅤПитання домашнього насильства в українській літературі також висвітлювалось чоловіками у своєрідний спосіб. Наприклад, побиття чоловіком та дружиною одне одного нерідко ставало приводом для жартів. Натомість Ганна Барвінок в оповіданні «Хатнє лихо» ніяким чином не виправдовує насильство у родині, ба більше – дає читач_ам змогу прослідкувати те, як кривдник «намацує» межі дозволеного, починаючи з психологічного тиску та закінчуючи фізичною агресією. Авторка пояснює, чому жінка не може піти – це питання не тільки економічне, а й психологічне: кривдник поступово обмежує героїні спілкування з оточенням, змушує її сумніватись у власній цінності. Якщо перші тривожні дзвіночки звучать як доволі безглузді звинувачення у спалаху люті (не так сповиває дитину, не так місить хліб тощо), то з плином часу для жінки вони починають набувати сенсу. У «Хатньому лихові» оповідачкою стає сусідка постраждалої, яка помічає щось недобре та всіма силами намагається врятувати або бодай полегшити життя товаришці.
ㅤУ повісті «Русалка», яку дослідники визначають як перехідну до модернізму, сестринство попри соціальну ієрархію, провідний мотив для Ганни Барвінок, проступає найбільш явно. Долею сироти-знайди, яку селяни оминають та таврують як нечисть, опікується панночка. Вона готова шукати русалку по інших селах, питати в простих людей, стати на її захист за потреби – бо перейнялась долею Іншої. Інакшість, otherness, такий популярний тип героя у європейських творах і дотепер, опрацьовується в українській літературі вперше. Напівміфічна героїня без минулого і, що найімовірніше, – без майбутнього, яку відкидають на маргінес за фактом її походження, повсякчас шукає відповідь на питання: «Хто я? Навіщо я?». Та й сама міфологія тут переходить в іншу, не фольклорну площину: русалка – це конкретний життєвий образ, не романтизований, хоча й оповитий серпанком загадковості.
ㅤПроза Ганни Барвінок – ковток свіжого повітря. Її персонажки, оточені ореолом авторського співпереживання, неодмінно викликають у читачів емпатію, «…мова тече як річка, вихлясто, з закрутами і бічними одхилами широкими плесами, стоїть або вузенькою смужкою простягається» (М. Шаповал), а тотожність проблематики, так щиро і без купюр опрацьованої, ніби стирає будь-які часові розриви.
Список використаних джерел:
Ганна Барвінок. Вибране (вид. Ще одну сторінку): https://readeat.com/product/204014-hanna-barvinok-vybrane
Відеолекція від ЇЇЛекторій: https://youtu.be/WhBiWbc2cfw
С. Єфремов. Ганна Барвінок: посмертна згадка.
М. Шаповал. Ганна Барвінок: кілька слів з нагоди ювілею.
В. Подзігун. Творчість Ганни Барвінок в українському літературному процесі другої половини ХІХ століття.
