ㅤАвторка: Анастасія
ㅤПочнемо з того, що Україна — країна з багатолітнім впливовим підґрунтям релігійних традицій, де православ’я є домінуючою конфесією. Українська православна церква завжди мала значний вплив на формування світогляду людей, зокрема на питання моралі, етики та соціальних ролей. Тому, під кутом патріархального світосприйняття церквою цілеспрямовано вибудовувалося розділення на «правильні» моделі поведінки для жінки та чоловіка. Протягом історії православна церква часто дотримувалася патріархальних поглядів, що визначали роль жінки у суспільстві як підпорядковану роль для чоловіка. Питання участі жінок у церковному житті та їх права на духовне служіння були предметом численних дебатів і змін, особливо в контексті сучасних рухів за гендерну рівність.
Позиція Української православної церкви на фемінізм
ㅤУкраїнська православна церква, хоча і не має офіційної доктрини, яка прямо підтримує фемінізм, визнає важливість жінки в релігійному житті, хоча і в межах традиційної ролі. У 2018 році митрополит Київський і всієї України Епіфаній під час звернення відзначив важливість жінки в церкві, але також підкреслив, що чоловік і жінка повинні мати різні ролі в церковній ієрархії. Така позиція відображає загальний підхід православ’я до гендерних ролей, де чоловік традиційно вважається лідером у сім’ї і громаді, а жінка має підтримувати його у цих ролях. Подібної думки дотримуються різі представники церкви, які загалом є чоловіками.
ㅤПозицію Православної Церкви України пояснює протоієрей Володимир Подолець.
ㅤ«По своїй суті всі люди рівні між собою. Бог створив людину чоловіком і жінкою. Так само як руки: вони однакові, але є права, а є ліва. І кожна з них виконує свою функцію. Тому рівність жінки й чоловіка має поважатися не лише людьми, вона поважається самим Богом. Слухайте, як запитує священник під час вінчання: «Чи згідна ти взяти собі чоловіком такого-то?». Не «бути дружиною такого-то», а «взяти за чоловіка». Тобто, чи є в тебе воля такого вибору, чи робиш це ти без примусу. Тому в таїнстві вінчання церква відстоює формулу свободи, добровільності й рівності. Церква запитує, чи готова жінка разом із цим чоловіком до виконання ролі жінки-матері. Адже те, заради чого Бог покликав жінку у цей світ, те, що може тільки вона і те, чого чоловік без неї не зробить – бути матір’ю.
ㅤЖінки вже набагато сильніші, ніж чоловіки. Навіть ті ж апостоли, коли Ісуса розіп’яли, де були? Поховалися. Бо розум підказував, що можуть і їх розіп’яти. А жінки де боялися йти до його могили.
ㅤЯ з 1976 року співав у церковному хорі. Тоді більшість хору становили жінки. Чоловіків була меншість у церкві, а жінки не боялися войовничого атеїзму. І багато у чому жінки захистили право церкви на існування у тому радянському просторі. Відстояли й храм і священника. Тобто, мужність жінок не є меншою від чоловічої, її лишень потрібно «підігріти» правильно. Але лише там, де не працює чоловіча логіка, а працює жіноча.
ㅤЩодо фемінізму, то була колись така цікава історія. Жінки-феміністки оточили архієрея і допитувалися, чому їм не можна бути священниками. Він сказав цікаву думку: “Я – чоловік, а ви – жінка. Ви можете зачати, виношувати й народити дитину, а я – ні. Я теж цього хочу, але ж не можу відчути серцебиття своєї дитини під своїм серцем. Ви можете народити й не одного священника і виховати його. Це теж героїзм.”»
ㅤСвященник Української Православної Церкви Олег Точинський має аналогічну позицію та наполягає на тому, що «позитивна дискримінація» повинна лишатися.
ㅤ«Питання гендерної рівності треба розглядати з кількох точок зору. У сучасному суспільстві чоловік і жінка, переважно, займають рівне положення і статус в різних інституціях. Але це позиція світського характеру і сперечатися із цим немає сенсу. Хіба що ми говоримо про виконання фізично важких робіт. Звісно, у таких форматах чоловіки працюють більше, ніж жінки, які в силу своїх природних якостей є менш фізично сильними і витривалими в порівнянні з чоловіками. А в усьому іншому, наприклад, в політиці, економіці тощо, всюди жінки і чоловіки перебувають у рівних правах.
ㅤЗ церковної точки зору жінка також нічим не принижена і не урізана в правах. Але в силу специфіки церковного життя є певний ряд обов’язків, які жінка не може виконувати. Наприклад, церковнослужіння. Це пов’язано із традицією, яка була сформована у церковному житті і відповідні вказівки ми зустрічаємо у Святому Письмі. Ніде не написано, що жінка може бути священнослужителем, як це поширено в окремих конфесіях у Європі. З часів Старого Заповіту священнослужіння було виключно чоловічою діяльністю. Але мені неприємно, якщо хтось у цьому вбачає дискримінацію. Адже я зустрічав випадки, коли жінки добивалися привілеїв, коли їх робили священнослужительками. В будь-якому разі є речі, які можуть стосуватися лише жінки, або лише чоловіка. Наприклад, чоловік не може народжувати дітей. Так само в традиційних церковних конфесіях неприпустимо, щоб жінка була церковнослужителем. Але у православній церкві ми маємо чимало святих жінок, яких вшановуємо: це і Діва Марія, і наша відома рівноапостольна княгиня Ольга. Або ж великомучениця Варвара. Це жінки, які, живучи церковним життям, довели, що права жінки у церкві не є обмеженими або ущемленими, а, навпаки, у церкві жінки на одному рівні з чоловіками. І в питання святості можуть досягати неймовірних вершин, навіть вищих, ніж чоловіки. В нашій церкві чимало прихожанок, яких можна назвати сильними і незалежними від чоловіка, які присвячують своє життя серйозній кар’єрі і заробляють немалі гроші. З точки зору сучасної церковної побудови це нормально. Волі людини ніхто не обмежить. Але важливо, щоб людина правильно розставляла свої пріоритети. Адже ми знаємо чимало випадків, коли жінки, присвятивши свій життєвий шлях самостійності, в кінці-кінців жалкують, що їм свого часу не вдалося створити сім’ю. А в середніх літах у них цієї можливості вже не було. І, відповідно, вони в кінці-кінців були дуже розчарованими. Тому коли людина ступає на такий шлях, вона повинна зважувати на те, що рано чи пізно пріоритети можуть зміститися. Серед наших прихожан достатньо прикладів, коли встигають все: і заробляти і сім’ю будувати і жити активним життям. І дивлячись на таких жінок, ми розуміємо, що можна бути одночасно і хорошою дружиною та мамою, і давати суспільству значно більше, ніж звичайна домогосподарка.»
ㅤПодібна думка є провідною, багато хто обговорює цю тему з позиції « позитивної дискримінації, як спроби убезпечити рівні права раніше дискримінованих груп» . Але все одно ставлячи жінку в кордони її ролі, надаючи їй певний мінімум, і апелюючи догмами « всі люди рівні перед Богом».
ㅤЗ ніби то іншого боку, ПЦУ не відмовляється від реформи, і в деяких випадках церковні лідери відкриті до обговорення прав жінок, зокрема, в питаннях освіти та професійного розвитку.
ㅤВ останні роки в Україні спостерігається певна інтеграція церковних інституцій з феміністичними ініціативами, зокрема в контексті боротьби з насильством проти жінок. Церква підтримує програми, які сприяють захисту прав жінок, зокрема жертв домашнього насильства, і активно залучає жінок до роботи в соціальних службах.
ㅤНаприклад, в Київській митрополії активно працюють жіночі організації, які допомагають жінкам, що постраждали від насильства, а також проводять просвітницькі кампанії щодо гендерної рівності. Ці ініціативи, хоча й мають певний обмежений характер, все ж є свідченням поступового змінювання церковної позиції.
ㅤЦерква переносить свої сили в підтримку жінок у соціальних проєктах: таких як допомога сім’ям, боротьба з насильством та підтримка жертв війни. Цей момент теж можна роздивитися під різним кутом. Бо, наприклад тема абортів, яку підтримує феміністична течія, йде всупереч усіляких законів церкви, та основних її наративів. Тому певна підтримка з боку церкви все одно буде спрямовувати свої дії на подальше позиціонування себе в патріархальному контексті, де буде залучатися лише в певні проєкти на допомогу тим самим діткам, жінкам з дітками, ще раз обумовлюючи контекст жінки, та її роль.
ㅤПозиція Української православної церкви щодо фемінізму, хоч і не є відкрито негативною, все ж відображає певну консервативну традицію, що визначає жінку в контексті її підпорядкованості чоловіку. Церква має історичний та соціальний надійно вибудований прошарок впливу, її погляди не так легко змінити, а виборювати мінімальні поступки доволі складно. Однак сучасні тенденції в церкві та українському суспільстві загалом свідчать про поступовий розвиток дискурсу щодо прав жінок, рівності та гендерної справедливості.
ㅤЦерква не завжди є противником фемінізму, однак її роль у формуванні гендерних стереотипів все ще є важливою. Зрештою, сучасний фемінізм в Україні, що прагне до рівних прав і можливостей для жінок, має складну взаємодію з релігійними інститутами, яка залежить від культурних, соціальних та релігійних контекстів. Світ розвивається, змінюються догми і соціальні наративи. Тому, як би церква не хотіла бути гарантом непорушності та фундаментальності, у стрімкому потоці і їй потрібно приймати нові запити суспільства.
