Перший триместр бездітності
30 років, корпоративна робота, спорт, чоловік, мопс, друзі, сімʼя, північноамериканська вільність, життя сьогоднішнім днем, тотальна відсутність впевненості в майбутньому та глибоке розуміння себе. Ось такий собі профайл звичайнісінької мене.
Коли я проживаю свої будні на цьому континенті, моя фертильність нікого не цікавить. Моє життя йде своїм ходом, та й мене вона не турбує. Але… але… щойно моя нічим не примітна особа опиняється на теренах мого маленького містечка в Західній Україні — все одразу стає екстра спайсі. Ну, в моїй голові принаймні. Та й в моїх яєчниках, якби вони могли думати.
Повертаюся додому принаймні раз на рік на кілька тижнів. Здавалось би, мою родину, знайомих та малознайомих людей має цікавити моя робота, хобі, стиль життя... Але ні. ДІТИ. Ну а як же. Що ще має цікавити жінку?
Найсвіжіше, що довелось почути:
Бабуся:
– Наступного разу без дівчинки в животику не приїжджай.
Стрийко:
– Вже пора з коляскою гуляти, а не з песиком.
Рандомні пані в місті, на ринку, будь-де, щойно дізнаються, що я донька тої і тої, яку вони десь там знають...:
– Є дітки?
– Коли діти?
– Пора вже діток.
– А нащо чекати?
– Ой, діти – то радість! Нічого, в тебе теж будуть.
Кажу: Як Бог дасть. — щоби просто відчепилися.
А потім думаю: а з якого милого я маю це казати? Чому я маю почуватися ніяково через їхні нетактовні питання?
Ось так на світ і вирвалась ця простюща ідея — відповідати чесно. Казати, що ми не хочемо дітей і не плануємо. Зазвичай це викликає подив, осуд і подекуди навіть огиду. Після доволі некомфортної розмови, розбігаючись у різні боки, я весело шкірюсь. А хто знає, що там собі думає мій співрозмовник.
До чого я це все?
Мені захотілося покопатися у своїй голові та висвітлити цю тему, використовуючи власні страхи й переживання як піддослідних.
Бо материнство — це вибір, а не обов'язок. І один із найвідповідальніших виборів у житті.
Мій особистий каталізатор цих роздумів — мій вік. У розпалі моєї фертильності я почала запитувати себе:
Чи я коли-небудь хотіла дітей? І чи хочу їх зараз? Та чи захочу у майбутньому?
Подивимось, куди ж мене приведе мій внутрішній діалог в другому триместрі.
